Максим з Ларисою сиділи на дивані й дивилися романтичний фільм.
Чоловік підсунув до себе тарілку з горішками, зʼїв один і уважно подивився на свою подругу.
– Ларисочко, а коли ти вже скажеш своєму чоловікові про нас? – раптом запитав він.
– Коханий, ти про що?! – Лариса аж відсунулася від Максима. – Ти ж також одружений. Тебе щось не влаштовує? До того ж, у мене з чоловіком є дитина…
– Ну це так, – пробурмотів Максим. – Мишко, до речі, дуже схожий на мене. – Ти нічого не хочеш мені сказати?
– І що ж це я маю сказати? – Лариса здивовано дивилася на Максима, не розуміючи, що відбувається.
– А може Мишко мій син? – сказав той.
– Може й твій, але Едуард його виховує і забезпечує, – сказала Лариса. – Він і бізнес йому передасть. Тож краще помовч. Живи зі своєю дружиною спокійно.
– Як вона мене дістала… От якби ти розлучилася, то я б точно з нею жити не став! Тільки розлучення!
– А що тобі заважає зараз розлучитися? Живи собі один.
– Усі одразу почнуть клеїтися до мене, до моїх грошей.
– Ой, насмішив! А в тебе є гроші?
– Ну я ж отримаю при розлученні половину.
– Наївний. Нічого ти від своєї дружини не отримаєш. Маринка ще аліменти з тебе візьме, без роботи залишить. Залишимо все як є.
– Але я хочу жити з тобою!
– Максиме, навіть не продовжуй…
Чоловік замовк. А що йому лишалося робити? Дружина його мала свій бізнес, а він працював у компанії її батька.
За великим рахунком, він бідний. Майже в такому ж становищі була і його коханка Лариса.
У неї теж був багатий батько, як і дружина Максима. Максим, якби розлучився і став жити з нею, не втратив би нічого. Принаймні, він так думав.
Батько дружини та батько коханки були на одному рівні по достатку.
Але він не врахував, що дружина ще й сама працює, а Ларису з дитиною утримує чоловік.
Він мріяв. І мрія його майже здійснилася. Його дружина якимось чином дізналася про його любовні походеньки.
В одну з таких зустрічей їх застали. Максим навіть не намагався виправдовуватись, для нього все складалося добре.
Нелюба йому дружина подала на розлучення. Максим навіть галасував, що дитина не його.
Але суд встановив, що батьківство було підтверджено і аліменти призначені.
Звичайно дружина і сама могла б утримувати дитину, вона ж багата, але поведінка Максима не залишила їй вибору.
До того ж батько на її прохання скоротив на роботі колишнього зятя.
А говорити про половину майна і зовсім не варто. Жили вони у заміському будинку, який купив батько для дочки. Їй він і належав ще до шлюбу…
Максим одразу кинувся до Лариси:
– Люблю, – мовляв. – Хочу одружитися.
А це їй навіщо? Щоб теж все втратити?
Отримав він відмову. Лариса навіть вирішила розлучитися з Максимом назавжди.
Вона думала, що його дружина у темряві її тоді не впізнала. Сподівалася, що до чоловіка не дійде. Але сварка таки відбулася.
Марина вирішила «віддячити» не тільки чоловікові, а й його коханці.
– Що ви нашим голубкам заважаєте зійтися? – безпосередньо звернулася вона до Едуарда. – Я розлучилася, тепер ваша черга.
– А в чому, власне, справа? Я щось пропустив?
– Ви пропустили все. Мій колишній чоловік та ваша дружина – коханці. І зважаючи на все, дуже давно. Може ви навіть дитину не свою виховуєте.
– А вам це навіщо?! Сварки хочете? Чи місце її зайняти? Якщо це правда, то я більше ніколи не одружуся! Не сподівайтеся!
– Ніколи не говори ніколи. А місце моє мене цілком влаштовує. Бажаю веселого розлучення. Не сумуйте.
Марина пішла.
Тут же ж подзвонила дружина.
– Любий, мені потрібні гроші, – сказали вона в слухавку. – Ти хіба забув, що у мене сьогодні шопінг. На моїй картці мало.
– Вистачить! – відповів він і поклав слухавку.
Лариса дзвонила знову, але Едуард не відповідав. Він міркував, що йому робити далі.
Мишко може бути не його сином, але ж він його так любить.
Хлопчику тринадцять років, розумний, вихований, і він його також дуже любить.
А ось Лариса хлопчиськом зовсім не займається.
Едуард викликав свого юриста.
Едуард сказав Ларисі про розлучення. Вона вдавала, що нічого не знає.
Казала, що просто хтось намагається їх розлучити. Коли мова зайшла про Мишка, вона навіть галасувала, що дитина схожа на свого батька, тобто Едуарда.
А потім, коли чоловік заявив, що дитина залишиться з ним, змінила свої слова і сказала, що для нього це чужа дитина.
– Ось ти й видала себе. Збирай свої речі. Мишко поки що житиме тут. Можеш їхати до свого Максима!
– Максима? То ти його знаєш?
– Тепер знаю. Мій юрист зв’яжеться з тобою.
Їх розлучили. Едуард навіть не став робити тест, бо він і так любив сина. Лариса не наполягала, вона вважала, що Едуард зможе дати йому більше.
Вона й сама не знала від кого дитину. Роман із Максимом почався за довго до весілля з Едуардом.
Лариса з Максимом зустрілися востаннє і розбіглися назавжди.
Лариса кинулась шукати багатого чоловіка, а Максим — багату дружину.
Едуарду і Марині судилося зустрітися ще раз. Їхні діти посварилися, батьків викликали до школи. Після розмови з директором Едуард запропонував своєму синові і Марині із сином сходити в кафе.
– Мирову дітей відзначимо. Може вони найкращими друзями будуть. Вони вже обіцяли не сваритися, але я гадаю, що разом покуштувати морозива не зашкодить. А ви віддаєте перевагу каві, чи чаю?
– Я буду чай з малиною.
– Чудово. І я те саме. А вам, шибеники, морозиво чи тістечка?
– Нам все!
– Значить, все.
Діти стали дружити, хоч і навчалися у різних класах. А Марина та Едуард стали зустрічатися частіше.
Вони й припустити не могли, що ці зустрічі підлаштовували хлопчики.
То похід у парк і там випадкова зустріч. То зоопарк і знову зустріч. Все можна і не перераховувати. Їхні батьки здогадалися якось і довго з цього сміялися.
– А я ж подумав, що ти ласа до грошей. Адже Лариса так і зробила…
– Ну, вони з моїм колишнім один одного вартують. Той теж свого не проґавить. Тільки помилочка у нього вийшла. А стільки років приховували. А ти робив тест на батьківство?
– Ні. Я люблю сина. А мати не наполягала. Та й лишився він зі мною. Мені не потрібен тест, Мишку теж.
– А мій наполіг. Та й отримав аліменти. Я рада, що все з ним закінчено. Тепер одна виховуватиму сина.
– Ну, ти ще знайдеш собі чоловіка.
– Ні. Мені вистачило Максима.
– Ніколи не говори ніколи. Пам’ятаєш, ти мені сама сказала.
– Пам’ятаю. Але мене це не стосується.
– Ну, це ми ще подивимося…
…А через рік відбулося їхнє весілля! Хлопчики були безмежно раді.
Тепер їм можна і в школу разом ходити та й вигадувати для зустрічей Едуарда й Марини більше нічого не потрібно…