Людмила, успішна жінка, сорок з невеликим років, випадковою дізналася про те, що її чоловік запросив у гості на 8 березня своїх батьків і рідну сестру з чоловіком і дітьми. І була дуже здивована. А ще обурена тим, як спритно Геннадій розпорядився її часом та їхнім спільним будинком.
“Ні, любий, так справа не піде, – подумала Людмила. – Я теж не проста. Не вийде в тебе матусю з сестрою порадувати за мій рахунок!”
Мабуть, на подарунки розщедрюватися немає бажання, ось чоловік і вигадав вигідний для себе варіант.
“Ох, хитрий ти, Геннадію! Але я хитріша”, – думала дружина.
Людмила була жінкою розумною і зі свекрухою своєю ніколи не лаялася, не бачила в цьому сенсу. Але чудово розуміла, що мати чоловіка її не любить, вважає зарозумілою та гордою. Із зовицею у Люди стосунки теж були більш аніж холодні. Тетяна чисто по–жіночому заздрила невістки, її успіху на роботі, її зовнішності та вмінню виглядати на всі сто.
– Таню, не заздри. Краще займися своєю фігурою – з борошна і жирне виключи, а фізичні навантаження увімкни – і буде тобі щастя, – відповідала вона завжди незадоволеній сестрі чоловіка.
І ось тепер, замість того, щоб із задоволенням та користю для свого здоров’я провести вихідний святковий день, Людмила, на думку чоловіка, мала стояти біля плити. А потім ще весь день прислужуватиме і натягнуто посміхатися його рідні.
Людмила вирішила – буде по–іншому.
Вчора ввечері, повернувшись з роботи, Люда почула, що чоловік уже вдома і голосно розмовляє з кимось по телефону. Прислухавшись, вона зрозуміла, що з матір’ю. Свекруха любила вечорами подзвонити синові і поскаржитися на своє важке життя.
– …Та не хвилюйся ти так, мамо. Все буде гаразд. Прийде сантехнік і полагодить вам трубу. Та я розумію, що це дуже незручно. Звісно, так… Все розумію. Без води і не туди, і не сюди, як у пісні співається! – Геннадій навіщось засміявся.
Мабуть, проблема матері його не дуже зачепила. Або просто син хотів жартами підняти настрій матері.
– Ну, до Тетяни поїдете з батьком, у чому проблема? Там побудете пару днів, – маючи на увазі рідну сестру, сказав матері Геннадій.
Людмила в цей час роззулася і зайшла на кухню, щоб викласти продукти в холодильник. Чоловік продовжував голосно розмовляти з батьком.
– Так, мамо, я пам’ятаю, що завтра свято. А що Тетяна? Без настрою? А тобі не байдуже? Вона завжди без настрою. Чоловік її постійно дратує. І діти виводять із себе. То що тепер, увагу на її примхи звертати, вона у нас з дитинства така! – продовжував Геннадій.
Людмила слухала з увагою.
– Ось ти знайшла проблему! Стіл Тетяна не накриє – і що? А? Свято? Ну, свято, так. Тоді до нас давайте всі разом приїжджайте, – спритно повернув Геннадій, а Людмила при цьому аж ахнула від подиву.
– От і добре. Домовилися. У нас усі й посидимо – ми з Людмилою, ви з батьком і Тетяна зі своїм Дмитром.
– Яке нахабство! – тихо сказала Людмила, намагаючись поки що не відволікати чоловіка, щоб дослухати розмову.
– Га? Що, мамо? Людмила? Ще не знає, ні. Ну, я думаю, вона не буде проти. Та вмовлю я її, якщо що, – запевнив матір Геннадій.
Чоловік поклав слухавку, а Людмила зайшла у кімнату з дуже здивованим обличчям.
– Оце так справи! Без мене мене й одружили! Це як так, любий? – запитала вона у чоловіка.
– О, Людо, ти вже вдома? Все чула? То й добре. Значить, знаєш, що у батьків у квартирі сталося протікання, їм воду перекрили, уявляєш? І сантехнік тепер невідомо, коли прийде. Мама засмучена. Тетяна – та взагалі весь час сумує. Ну я і вирішив їх у нас зібрати на ваше жіноче свято. Посидимо, поспілкуємось, чаю з тортиком поп’ємо, – наївно сказав чоловік.
– Серйозно? Чай із тортиком? І більше нічого? І ти навіть тортик купиш? – із сарказмом запитала Людмила, знаючи, як свекруха та зовиця люблять попоїсти, особливо за чужий рахунок.
– Ну, це я загалом, звісно. Приготуємо щось. Нам же ж неважко, так? – запитав Геннадій. – У тебе такі столи завжди багаті й смачні виходять, Людочко. Мама завжди у захваті.
– Так, цього у мене не відібрати. Ось тільки я не збиралася ніяких столів накривати, Гено, – Людмила не хотіла лаятись і не бачила в цьому сенсу, тому й говорила зараз спокійно.
У голові у жінки раптом сам собою склався план. Вона віддячить чоловікові за його витівку. Та й свекруху із зовицею відівчить приходити в гості без запрошення самої господині.
Того вечора жінка більше цю тему не порушувала, та й Геннадій, щоб не роздмухувати сварку, більше про свою ініціативу не говорив.
Восьмого березня зранку Людмила прокинулася як завжди рано і в бадьорому настрої. Зробивши зарядку і прийнявши контрастний душ, вона пройшла на кухню, щоб приготувати собі легкий сніданок – каву й омлет із тостами. Геннадій ще спав.
Снідаючи на самоті, Люда з деяким сумом розмірковувала про те, який інертний і нудний їй дістався чоловік. Бо ж міг рано встати, збігати їй по квіти. Або святковий сніданок приготувати, одягнувшись у веселий яскравий фартух – не велика проблема! Міг би впоратися. Але ніякі сюрпризи зранку на жінку не чекали…
Геннадій прокинувся ближче до десятої. Чухаючи живіт і позіхаючи, він вийшов зі спальні. А потім неохоче запитав, що треба купити в магазині з продуктів, щоб Людмила приготувала стіл до приходу гостей.
– А о котрій вони збираються прийти до нас? – уточнила дружина.
– Годині о другій.
– Так, я ще все встигну. Не хвилюйся, – спокійно запевнила чоловіка Люда. – І купувати нічого не треба. Я купила все напередодні.
Людмила ледве стримувалась вже, якщо чесно. І показний спокій давався їй важко.
Ні чоловік, ні свекор, ні чоловік зовиці Дмитро зі святом її так і не привітали. Хоча могли б суто із ввічливості хоча б листівку надіслати на телефон. Тільки синок Євген, який навчався зараз в інституті в іншому місті, привітав маму по телефону і навіть надіслав із кур’єром букет квітів.
Свекруха теж мовчала. І ось цього невістка ніяк не розуміла.
Ну, зібралися ви прийти в гості – зателефонуйте, попередьте невістку, господиню цього будинку. Запитайте, що потрібно принести з собою, вибачтеся, зрештою, що збираєтесь припертис сюди величезним натовпом! Ні! Нічого. Ні слова, ні звуку, жодного повідомлення у телефоні.
Людмила, думаючи про це, вкотре переконалася, що вона все задумала правильно.
Години за дві до очікуваної зустрічі рідні Геннадій почав хвилюватися.
– Людочко, а ти точно встигнеш? Бо ж часу мало лишилося, а в тебе ще нічого не готове! Як же ж це? Напевно, і мати з батьком, і Тетяна з чоловіком і дітьми прийдуть, не поснідавши. Бо ж вони знають, як смачно та багато ти готуєш. Тому й бережуть животи для святкового столу.
– Гено, ти замість того, щоб втручатися в мої справи, поїхав би по батьків. Вони все одно всі в машині Дмитра не помістяться. А ти поки заїдеш у магазин, купиш там торт до чаю – сам вибереш який. Бо ж ти мені щось казав про чай із тортиком. А торта в нас немає. Ну от. А після магазину поїдеш до сестри, забереш батьків і ви всі разом приїдете сюди.
– Ну гаразд, поїду. А торт який купити? – запитав Геннадій.
– А це вже, як ти сам вирішиш. Ну в цьому питанні вже можеш проявити ініціативу!
– Добре, Людо, я поїхав. А ти вже поспішай зі столом, бачачи, як дружина щось шукає в шафі з одягом, стурбовано сказав Геннадій. – Мене напружує твій спокій.
– Так? А мене ні. Все буде нормально, не хвилюйся.
А коли чоловік поїхав, Людмила зателефонувала своїй давній подрузі Аллі, з якою вони сьогодні запланували поїхати за місто.
– Аллочко, я готова! Їдемо? Природа нас чекає! – бадьоро сказала у слухавку Людмила.
Через двадцять хвилин Люда, прихопивши з собою термос із гарячим чаєм і продукти, чекала на подругу біля свого під’їзду…
– Людочко, ми приїхали, зустрічай гостей! – гукнув Геннадій, відчиняючи двері.
Відповіддю йому була тиша…
– Що таке? Може в магазин побігла? – здивувався він. – Ви проходите, роздягайтеся. Я зараз все з’ясую…
Гості почали шумно роздягатися в тісному коридорі, радісні в передчутті багатого застілля.
– Ох, і зголодніли ми! – сказала Тетяна. – Ну що, дітки, готові поласувати смаколиками тітки Люди?
– Так, так! – вигукнули діти.
– А щось смаколиками і не пахне, – розгублено сказала свекруха, проходячи на кухню. – Гено, та тут пусто! І стіл не накритий! Це що за жарти?
– Як пусто?! – за матір’ю на кухні з’явився Геннадій. – Так, і справді… Пусто. Нічого не розумію… Зараз я подзвоню Людочці. Все дізнаюся. Можливо, вона готує для нас якийсь сюрприз. Ну, страви з доставкою з ресторану, чи ще щось таке… Це зараз дуже модно.
– Та вже ж! Сюрприз вдався! Що й казати! – невдоволено сказала свекруха.
– А де Люда? – здивувалася Тетяна, зайшовши слідом за всіма на кухню. – А їсти що будемо?
– Людо, ти де? – гукнув Геннадій у слухавку. – Де? За містом? А що ти там робиш? З подругою? З подругою, – розгублено сказав усім Геннадій. – А як же ж стіл? Що? Не чую, Людо!
– Ну що? Погуляли, посиділи за накритим столом? Дякувати твоїй дружині безсовісній! Так з нами вчинити! – обурювалася мати. – Як же ж вона нас все таки не поважає! Запросила у гості, а сама змилася кудись!
– То що ж тепер робити? – відкриваючи порожній холодильник, запитала Тетяна.
– Люда сказала – пити чай з тортом. Торт я купив, – опустивши очі в підлогу, тихо сказав Геннадій. – Хочете?
– Чай з тортом? От нахабна! І це замість святкового столу! Та ми спеціально сьогодні нічого не їли, готувалися до застілля! У мене діти їсти хочуть! Ви що, взагалі вже зі своєю дружиною?! – галасувала Тетяна.
– Ну що тепер галасувати. Може, у кафе тоді всі разом? – запропонував Дмитро дружині.
– Ну так, придумав – у кафе! Ти багатій у нас, чи що? Знаєш, скільки зараз заплатиш, щоб ми всі нормально поїли й попили?!
– Гаразд, я зараз щось придумаю, якщо ви торт не хочете. Піцу замовлю на всіх, хочете? – з надією запитав Геннадій.
– Та яку піцу?! Шашлик давай замовляй! І побільше! – запропонував Дмитро.
– Давай уже хоч щось. Так, і ще – нехай батько з Дмитром у магазин спустяться. Треба ж нам за свято келихи підняти. У вас, я дивлюся, нема ніц. Отак прийшли ми в гості! Ну і ну! Надовго запам’ятаємо це свято! – обурювалася свекруха.
“Надовго ви у мене це свято запам’ятаєте!” – думала в цей час Людмила, із задоволенням гуляючи з подругою і дихаючи свіжим повітрям.
А ще вона подумала, що не повернеться додому, поки Геннадій не прибере квартиру після своїх гостей.
Так і скаже йому по телефону.
А зараз поїде до Алли, де вони удвох піднімуть по келиху ігристого за їхнє свято…