– Мамо, – у мене буде дитина, – зізналася матері Олеся.
Ольга Іванівна взяла паузу.
– Мамо, ти що не чуєш? Я в положенні! Ти скоро будеш бабусею.
– Значить разом народжуватимемо, – здивувала мати Олесю.
– У сенсі разом? – спробувала прояснити ситуацію Олеся.
– Я теж у положенні, – заявила доньці Ольга Іванівна.
– Мамо, ти що? Навіщо тобі у такому віці дитина? Тобі з онуками пора няньчиться.
– Олеся, я ще не стара. Мені лише сорок п’ять, – тихо сказала Ольга Іванівна.
– І хто ж він, батько твоєї дитини? – Не відставала Олеся від матері.
– Та яка різниця.
– Як це якась різниця! Адже ти тепер у декрет підеш. Він що, тобі не допомагатиме? А може, ти за нього хочеш заміж вийти?
– Заспокойся, Олесю. У мене із цим чоловіком був короткий роман. Я нав’язуватися до нього не збираюся, тим більше, що він одружений. Тебе виростила і ще дитину підніму.
Увечері Олеся повідомила новину свому чоловіку.
– Андрій, уявляєш, моя мати надумала народжувати. Може, ти хоч із нею поговориш? Я знаю, вона тебе поважає.
– Олеся, Ольга Іванівна доросла жінка, сама розбереться, – відмахнувся від дружини Андрій.
Після одруження з Олесею Андрій переїхав до своєї дружини у тещину квартиру. На подив Олесі, Андрій швидко порозумівся з її матір’ю. Проживали вони втрьох у трикімнатній квартирі і жодних сварок та розбіжностей між ними не виникало.
У призначений час Олеся народила синочка. А за кілька тижнів її приклад наслідувала мати, у якої теж народився син. Тепер і Олеся і її мати перебували у декретній відпустці. Андрій був на десять років старший за свою дружину. Він працював на великому підприємстві та непогано заробляв і весь свій вільний час тепер присвячував дітям. Причому з однаковою теплотою та турботою він ставився і до свого сина, і до синочка своєї тещі.
Минав час, діти підростали. І було очевидно, що діти схожі один на одного, як близнюки. До певного часу Олеся не звертала на цю обставину жодної уваги. Коли вона вирушала з дітьми на прогулянки, то зовсім незнайомі їй люди неодноразово приймали дітей за двійнят. А одного разу її найкраща подруга ні з того, ні з цього ляпнула.
– Слухай, Олесю, вони такі схожі на твого чоловіка, ніби він і є їхнім батьком.
Ці слова подруги запали Олесі у душу. І якось потай від чоловіка та від своєї матері Олеся зробила тест. Здогад підтвердився, Андрій був батьком дитини.
Повернувшись із результатами тесту додому, Олеся кинула папери матері.
– Може, поясниш, – накинулася вона на матір.
– Вибач, Олеся, так вийшла, – промовила зблідла мати.
Увечері вже у присутності Андрія Олеся влаштувала сварку.
– Андрій, забирайся звідси, я не можу тебе бачити! – вигукувала вона.
– Нікуди він не піде, тут його діти, – стала на бік Андрія теща.
– Тоді я піду із сином, – поставила ультиматум Олеся.
– Як хочеш, – заявила мати, – можеш поки що пожити у своєї бабусі.
Цей вчинок матері остаточно вивів Олесеві з рівноваги. І вона, зібравши найнеобхідніше, покинула квартиру. Андрій навіть не намагався зупинити її.
Викликавши таксі, Олеся вирушила до батьків Андрія. Коли вона пред’явила їм результати тесту, вони стали в ступор. Такого вчинку від свого сина вони явно не очікували.
– Доню, залишайся у нас, попросила її свекруха, – адже ти нам не чужа.
– Залишайся, – погодився з дружиною свекор, – А Андрія, після цього, я на поріг не пущу.
Наступного дня Андрій зателефонував Олесі запропонував їй повернутися до матері.
– У мене більше нема матері, так і передай їй, – заявила Олеся.
– Олесю, ти мене теж зрозумій. Адже я звик до своїх дітей, мені тепер що робити.
– А ніхто тебе нічого робити не просить, – зупинила його промову Олеся, – живи з нею та зі своєю дитиною. А мені краще на очі не показуйся.
Невдовзі Андрій перестав дзвонити, продовжуючи жити з тещею.
Батьківське серце відходливе. І ось вже батьки Андрія кинулися виховувати свого сина, щоб примирити його з Олесею. Але Андрій стояв на своєму.
– Я люблю цю жінку, – заявив він.
Ось так Андрій зробив свій вибір між двома жінками, вирішивши залишитися з тещею.