– Вітя, одягни бордову краватку, вона краще підходить до твоєї білої сорочки, – розпорядилася дружина Людмила, прискіпливо оглядаючи його зовнішній вигляд.
Тяжко зітхнувши, чоловік послухався. Сьогодні вони вечеряли разом із матір’ю нареченої свого сина, а тому Люда була не на жарт схвильована.
– І прошу тебе, давай без твоїх жартів, – додала вона.
– Люда, та я навіть не збирався, – щиро промовив Віктор, хоч у його очах читалося протилежне.
– Знаю я тебе, – пробурчала Людмила, – Як щось скажеш, а я потім червонію.
Віктор справді був із тих, хто в кишеню по слово не полізе, а тому його жарти нерідко ставали причиною того, що деякі люди на них ображалися.
Їхній син Андрій пару днів тому зробив своїй дівчині Аліні пропозицію, а сьогодні молодята вирішили познайомити батьків.
Коли Віктор та Людмила прибули до ресторану, молода пара на них вже чекала.
– Мама трохи затримується, а тому попросила починати без неї, – тепло привітавшись із майбутніми родичами, промовила Аліна.
Дівчина одразу зачарувала батьків свого обранця. Людмила, яка завжди хотіла доньку, швидко до неї прив’язалася, і навіть гострий на язик Віктор прийняв її прихильно.
За двадцять хвилин за їхнім столиком з’явилася елегантна жінка. Вона поцілувала свою дочку, обійняла Андрія, а потім обернулася до його батьків.
Жарт, що крутився в голові у Віктора про тих, хто запізнився, так і не був сказаний.
Замість цього чоловік проковтнув і підтиснув губи, адже прямо зараз перед ним стояло його перше кохання.
– Мене звуть Тетяна, і я рада нарешті з вами познайомитися, – дружелюбно посміхнулася вона, почергово тиснучи майбутнім сватам руки.
Якщо вона й впізнала свого колишнього коханого, то це ніяк не позначилося на її обличчі.
Протягом усього вечора жінка розповідала про себе, як нічого не було, і багато жартувала.
А ось Віктор був мовчазний, що зовсім не було схоже на його звичайну поведінку, адже він був душею компанії і постійно привертав до себе увагу.
Людмила кинула на чоловіка кілька стурбованих поглядів, а потім пошепки запитала його, чи він в нормі, але чоловік енергійно закивав, запевняючи її, що все добре.
Коли він уперше побачив дівчину свого сина, він мав схожу реакцію, адже Аліна була копією Тетяна.
Він промовчав весь вечір, що вона провела у них, чим спершу серйозно стурбував Аліну.
Віктор навіть не міг подумати, що діти можуть бути настільки схожі зі своїми батьками.
– А де ваш чоловік? – Як тільки настала пауза, вимовив чоловік, чим заслужив невдоволений погляд дружини.
– Тату… – невдоволено похитав головою Андрій, який ще пару днів тому просив батьків не питати ні Аліну, ні її матір про їхнього батька та чоловіка, оскільки це було неприємною темою.
– Все нормально, – промовила Тетяна, знову чарівно усміхаючись. – Його не стало, коли нашій дочці тільки виповнилося п’ять років.
Віктор кивнув головою. Імовірно, що, якби ця людина зараз сиділа навпроти, йому було б ще важче переносити вечір.
Вибачившись, чоловік вирушив на балкон, трохи освіжити голову. Несподівано ззаду з’явилася знайома постать. То була Тетяна. Кілька хвилин тому вони стояли мовчки. Весь цей час у Віктора в голові крутилося те саме питання: чому тридцять років тому ти пішла?
Вони були щасливі, але раптом Таня зникла. Вона залишила записку про те, що хоче почати нове життя, і щоб він її більше не шукав, і буквально розчинилася.
Зрозуміло, Віктор її шукав. Він оббіг всіх родичів і знайомих, був у неї в інституті та на роботі, але все виявилося марним, бо нікому не було відомо, куди поїхала Тетяна.
І ось, через тридцять років вона так раптово постала перед ним.
– Ти знала? – сказав Віктор, коли мовчання вже стало нестерпним. – Знала, що твоя дочка та мій син разом?
– Ні, – похитала головою Таня, – Андрій не особливо схожий на тебе.
– А ось Аліна буквально твоя копія, – усміхнувся чоловік, – Коли я її вперше побачив, подумав, що не міраж.
Тетяна заливисто засміялася, уявляючи цю сцену.
– Так, з донькою ми схожі, – посміхнулася Таня.
І хоч зовні це ніяк не виявлялося, усередині в неї все кипіло. Для неї ця зустріч стала такою самою несподіванкою, як і для Віктор.
Але їй було ще гірше, оскільки до всього вона ще відчувала велику провину .
– Я повинен спитати, – на видиху промовив чоловік.
Тетяна передчувала, що він хоче, а тому посилено похитала головою.
– Ні, – відповіла вона. – Не треба. Нехай все залишиться у минулому, – і швидко розвернувшись, вона повернулася в зал ресторану, лаючи себе за те, що вийшла на цей проклятий балкон.
Далі розмова перейшла до майбутнього весілля. Віктор практично нічого не слухав, зрідка киваючи, коли питали його думки.
Йому було щиро все одно, яку страву вибрати як основне, і які квіти прикрашатимуть президію. Усі його думки були зайняті жінкою, яка сиділа навпроти.
Вночі чоловік практично не спав. Він довго крутився, чим розбудив дружину, а тому взагалі пішов у вітальню.
Там Віктор відкрив шафку, в якій була папка з різними документами. Він дістав свій диплом, з якого тут же випала фотографія.
На ній була зображена молода дівчина з копицею золотистого волосся, яке недбало спадало по тендітних плечах. Вона так заливисто сміялася, що Віктор сам мимоволі посміхнувся.
Таня не любила цієї фотографії, оскільки їй не подобалася її посмішка. Віктор же її любив, а тому зберіг собі на згадку.
Спершу він носив її всюди, але коли одружився з Людмилою, то прибрав у найдальшу скриньку, щоб вона більше не порушувала його спокій.
– Вітя, ти чого не спиш? – сонно пробурмотіла Люда, виходячи зі спальні.
Кімнату раптово осяяло світло, і чоловік, не придумавши нічого кращого, закинув фотографію собі в робочу валізу.
– Голова важка, вже йду, – відповів Віктор, повертаючись до спальні.
З кожним днем до весілля їхнього сина залишалося все менше часу. Люда була вся на нервах, постійно з кимось зідзвонювалася і щось вирішувала.
Щодня вона ставила чоловікові дивні питання, на кшталт «якого кольору серветки вибрати?» або «за який стіл краще посадити тітку Зіну?».
До них часто приходила Аліна, і жінки сиділи до самої ночі, обговорюючи подробиці майбутнього торжества.
Одного дня Віктору зателефонував його син і попросив про зустріч поза домом. Голос у нього був напружений, але батько вирішив, що це через швидке весілля.
Вони зустрілися у ресторанчику неподалік будинку.
Батько потягнувся, щоб обійняти сина, але той усунувся. Його обличчя було похмуріше за хмару.
– Андрію, що з тобою? – здивовано промовив Віктор.
Замість відповіді Андрій дістав із кишені фотографію із зображенням Тетяни та кинув на стіл.
– Звідки вона у тебе? – напружився його батько, – Ти лазив до мене в валізу? – примружився він, згадуючи, що нещодавно був у гостях у сина.
– Це вийшло випадково, – відмахнувся Андрій. – Та й яка різниця? Ти мені краще дай відповідь, що в тебе робить фотографія моєї нареченої? – З викликом вимовив молодик.
Тільки зараз Віктор згадав, що на звороті фотографії його почерком було виведено підпис «кохана».
Розуміючи, наскільки абсурдна склалася ситуація, чоловік розреготався, чим ще більше здивував свого сина.
– Чому ти смієшся? – вже перейшов на підвищений тон Андрій, – Що в тебе, з Аліною?
– Сину, ти забуваєшся, – суворіше додав чоловік, – гаразд, ти мене не поважаєш, але так думати про свою наречену це погано.
– А що, я, на твою думку, маю думати? – ніяк не міг заспокоїтись молодий чоловік.
Розуміючи, що іншого виходу, крім правди, він не має, Віктор розповів синові всю історію.
Він розповів йому про своє студентське минуле, коли він познайомився з гарною дівчиною, з якою мріяв одружитися, і як раптом вона просто зникла, не кажучи ні слова.
Андрій слухав, і поступово його вираз обличчя змінювався з невдоволеного на приголомшене.
– Буває ж таке, – промимрив він, – а мама знає?
– Ні! – практично вигукнув батько, – Люда в жодному разі не повинна це дізнатися.
– Ви ж не… – Андрій не встиг закінчити фразу, бо його батько зупинив.
– Звичайно ні! – відповів Віктор. – Ми просто один раз поговорили, і нічого більше.
Думка про те, що історію з Тетяною може дізнатися Людмила, переконала чоловіка похолонути. Як би він не любив Таню у юності, саме дружина зробила його по-справжньому щасливим.
Коли нарешті настав день весілля, Віктор відчув, що хвилюється. Він не бачив Тетяну протягом цілого місяця, а тепер вони знову мали сісти за один стіл.
Крім хвилювання, він ще відчував трепет і нескінченну гордість за сина, який стояв у смокінгу і тримав за руку свою наречену.
Після офіційної частини, на якій навіть по щоці Віктора пробігла самотня сльоза, вони вирушили до ресторану.
Тетяна була в елегантній сукні. Незважаючи на свій вік, вона досі привертала особливу увагу чоловіків.
Так, після танцю молодих до неї вишикувалася невелика черга кавалерів, які бажали з нею станцювати, але вона чемно відмовлялася.
– А мені теж відмовиш? – посміхнувся Віктор.
– Так, – широко посміхнувся Тетяна, – Ти ж знаєш, я не любителька танцювати.
Чоловік усміхнувся. Він пам’ятав, що вона ще зі студентства терпіти не могла будь-яких заходів, пов’язаних з рухом.
– Вітя, давай відійдемо, – промовила вона, виходячи надвір.
Коли вони зникли на задньому дворі ресторану, жінка почала розмову.
– Того вечора ти хотів запитати, чому я пішла, так? – запитала вона, чому чоловік відразу напружився.
– Так, – зізнався він. – Але наскільки я пам’ятаю, ти сказала, що минуле має залишитися в минулому.
– Я і зараз так вважаю, – погодилася Таня. – Але з нашої останньої зустрічі ти не зробив у мій бік жодного кроку, а тому я зробила висновок, що ти справді зміг пережити нашу історію і залишити її там, де вона має бути, а отже, я можу сказати тобі правду.
У цей момент Віктор застиг в очікуванні. Невже зараз станеться те, про що він думав останні кілька років?
Жінці ця розмова давалася нелегко, тому вона змогла продовжити не відразу.
– Тридцять років тому я дізналася, що я серйозно занедужала. У мене виявили підступну недугу. Спеціалісти казали, що прогнози сумні, і навряд чи я зможу прожити понад п’ять років, – стрімко промовила Таня, – тож я вирішила поїхати.
Я не хотіла тебе змушувати дивитись на те, як я повільно тану.
На душі в чоловіка стало хвилююче. Він чекав будь-чого, але тільки не цього.
– Таня … – Похитав головою він. – Якби ти мені сказала правду, я б ніколи тебе не покинув.
– Я знаю, – усміхнулася вона, – саме тому й не сказала.
– Як ти почуваєшся зараз? – не міг не спитати Віктор.
– Чудово, я змогла перемогти недугу ще до народження дочки. Слова спеціалістів виявилися помилкою, просто відповіла жінка.
Вони ще довго стояли мовчки, кожен у своїх думках, і, мабуть, простояли б ще стільки ж, якби голосний голос ведучого не оголосив, що зараз молоді різатимуть торт.
Андрій та Аліна світилися від щастя. Такі молоді та красиві вони вступали у нове для себе життя.
– Зате у наших дітей все вийшло, – прошепотіла йому на вухо Тетяна, проходячи повз.
Віктор усміхнувся. Їхні діти змогли знайти один одного та створити сім’ю, яка не вийшла у них самих.
Але чоловік ні про що не шкодував. Він був переконаний, що раз так сталося, то це було потрібно.
Він із любов’ю подивився на свою дружину, а потім узяв її долоню та поцілував.
Людмила кинула на нього здивований погляд, а потім усміхнулася.
Все було вірно. Віткор отримав відповідь на запитання, яке його турбувало тридцять років, і нарешті зміг знайти довгоочікуваний спокій.