Дмитро та Катерина росли в одній родині. З дитинства їхня мати, Юлія Вікторівна, навчала дітей бути дружними та підтримувати один одного.
У зв’язку з цим брат завжди заступався за дівчинку, а вона успішно користувалася цим.
Минули роки, діти виросли та закінчили школу. Дмитро вступив до коледжу на автомеханіка, а Катерина – на кухаря.
Після закінчення освітньої установи обидва пішли працювати: хлопець – до місцевого пасажирського автотранспортного підприємства, а його сестра – барменом у кафе.
На роботі дівчина зустріла свого майбутнього чоловіка Андрія. Як потім вона сама зізналася, це був її щасливий квиток у багате життя.
Справа в тому, що Андрій був процвітаючим бізнесменом у сфері будівництва і постійним відвідувачем того самого кафе-бару.
Чоловікові сподобалася жвава і весела Катя, тому він став до неї залицятися, а потім і зовсім одружився.
Юлія Вікторівна була дуже рада за дочку, адже тепер дівчина могла не працювати і допомагати матеріально своїй матері.
Через рік після весілля сестри Дмитро зустрів Сніжану та закохався.
Дівчина з рідкісним і красивим ім’ям підкорила чоловіка своєю красою та відкритістю.
Понад півроку Дмитро звертав увагу Сніжани на себе, і незабаром вона здалася.
Після цього були заручини і весілля. А ще за рік Сніжана завагітніла. Катерина на той час встигла народити хлопчика.
Весь цей час Дмитро намагався підтримувати із сестрою зв’язок, регулярно дзвонив їй і ходив із дружиною в гості.
Минуло п’ять років. Катя з Андрієм жили за містом у розкішному двоповерховому котеджі.
Дмитро із дружиною виплачували іпотеку за двокімнатну квартиру. Різницю в соціальному статусі між сестрою та братом було видно відразу.
Проте чоловік ніколи не просив у багатої родички грошей, чого не скажеш про його матір.
Юлія Вікторівна щомісячно отримувала від дочки гроші чи подарунки. Так, наприклад, за кілька років за допомогою Каті жінка зробила собі ремонт у квартирі, купила дорогий телефон, оновила гардероб та понад п’ять разів відпочивала на морі.
Якось на травневі свята Дмитро зателефонував сестрі, і під час розмови вони домовилися зустрітися у Катерини та посмажити шашлики.
У намічений день і годину у заміському котеджі зібралися гості: Сніжана з чоловіком та дочкою Ритою та Юлія Вікторівна.
Власники будинку зустріли їх привітно. Андрій із сином Максимом вийшли на ганок і привіталися із родичами.
Після чого господар пішов у будинок, а хлопчик залишився базікати із двоюрідною сестрою.
Дмитро привіз із собою кілька кілограмів маринованого м’яса та великий торт.
Варто зазначити, що чоловік ніколи не приїжджав у гості до сестри з порожніми руками.
– Привіт! Куди м’ясо нести? Ми поки їхали, вже зголодніли, тож можна приступати до готування. Ви не проти? – радісно запитав чоловік.
– Давай я на кухню віднесу, мама мені допоможе нанизати шашлики, – сказала Катерина, зобразивши радість.
– Тримай, ми зі Сніжаною скоро підійдемо і допоможемо тобі, – сказав брат. – Рито, йди пограємось з Максимом.
Діти, весело сміючись, побігли до хати грати у хованки. Юлія Вікторівна з дочкою пішли на кухню.
Саме цього дня сталася подія, яка на довгий час посіяла ворожнечу між двома родинами.
Маленька Рита сховалася на кухні і, причаївшись, чекала, коли її знайде Максим. У цей момент на кухню зайшла Катя зі своєю мамою.
– Треба фрукти зі столу прибрати, інакше Рита все з’їсть. Вона ж ніколи такої екзотики не їла, тільки яблука та банани, – зневажливо промовила жінка.
– А що там за фрукти? Дорогі, мабуть? – відверто підлизувалася Юлія Вікторівна.
– Лічі, манго, авокадо та папайя, – гордо перерахувала господиня будинку. – Не те, що б дорогі, нам з Андрійком вже точно по кишені, але їхати за ними в місто знову ліньки.
– Ну так, ти маєш рацію. Потрібно тоді ще й цукерки сховати, вони теж, напевно, дорогі, – продовжила догоджати жінка.
– Як добре, що ти мене розумієш, мамо! Забери фрукти у шафку біля плити, а цукерки – у холодильник. Туди, сподіваюся, вони не залізуть, бо там кілька кілограмів ікри стоять для важливих гостей, – метушливо промовила Катя.
– Що за важливі гості? Я їх знаю? – тут же пожвавішала Юлія Вікторівна.
– Ні, не знаєш. До нас післязавтра мають заїхати суддя та новий діловий партнер Андрія, – багатозначно повідомила дочка.
Мати у відповідь лише ахнула і стала квапливо прибирати все зі столу. Рита дочекалася, коли бабуся з тіткою вийдуть із кухні, і швидко вибігла звідти.
Залишок дня дівчинка була сумною і майже нічого не їла. Їй було прикро, що родичі вважають її сімю жебраками.
Ближче вечора родичі розпрощалися, і Дмитро з родиною поїхав додому.
Сніжана зауважила, що донька весь вечір була ніби не в своїй тарілці.
– Доню, ти чому така сумна? Щось сталося? – з тривогою в голосі спитала жінка.
– Я бачила, як бабуся і тітка Катя ховали від нас їжу, а ще вони переживали, що ми заліземо до них у холодильник, – засмучено сказала Рита. – Я більше до них ніколи не поїду.
– Ану, розкажи детальніше, – з цікавістю попросив батько.
Дівчинка з великим бажанням розказала батькам, як грала в хованки і випадково підслухала розмову.
Тоді Дмитро з дружиною почали згадувати, що їх ніколи не частували нічим дорогим і вишуканим.
Катерина завжди подавала до столу щось просте, часом вона пропонувала лише те, що принесли із собою Сніжана та її брат.
З того дня Дмитро перестав дзвонити сестрі та їздити до неї у гості. Проте Катерина немовби й не помітила такої зміни у поведінці чоловіка.
Тільки Юлія Вікторівна запідозрила недобре і, не витримавши, зателефонувала синові.
– Дмитро, ти чого сестрі не дзвониш і не відвідуєш її? – підозріло запитала мати.
– Не дзвоню, бо зайнятий, а в гості не приїжджаю, щоб випадково не об’їсти нашу Катю, – холодно відповів чоловік.
– Що ти таке кажеш? – обурилася Юлія Вікторівна.
– Мамо, не треба прикидатися, ти знаєш про що я говорю. Рита чула і бачила, як ви ховали від нас їжу, – сердито промовив Дмитро.
– Не було такого! Обманює вона, нічого ми не ховали, – спробувала виправдатися мати.
Однак син не повірив Юлії Вікторівні та поклав слухавку. З тих пір він остаточно перестав спілкуватися із сестрою. Лише зрідка дзвонив матері і дізнавався про її здоров’я.