– Доброго дня! А ми на тебе сьогодні не чекали. Молодець, що прийшла! – зустріла Віру мама.
– Віктора мама навіщось до себе попросила зайти, а ти знаєш, я зайвий раз зі свекрухою бачитися не хочу, – відповіла Віра.
Вони повечеряли, поговорили і дочка почала збиратися додому.
– Віро, – запитала мама. – Ти начебто збиралася собі нову куртку замовити, пам’ятаєш, ти мені ще посилання скидала.
– Збиралася, та так і не зібралася, – відповіла дочка, застібаючи блискавку на старій куртці. – Грошей не вистачило.
– Як це не вистачило? – Здивувалася мати. – Ви з Віктором обоє працюєте, отримуєте непогано. Квартира у вас своя. У ресторани часто ходите?
– Які ресторани! Ми й у кафе були востаннє два місяці тому. І готую сама, і не купую нічого зайвого, а грошей вистачає від зарплати до зарплати. Навіть на відпустку нічого не відклали, – поскаржилася Віра.
– А ось ти спробуй один місяць записувати, скільки куди витрачаєш, тоді, може, зрозумієш, – порадила мама.
Коли Віра підійшла до будинку, вона згадала, що не зайшла до крамниці. Повертатися вже не хотілося, тож увійшовши до квартири, вона швидко накидала список, що треба купити, і відправила його чоловікові.
Але Віктор приніс додому лише батон та молоко.
– Вітя, а де котлети, сир, сметана, помідори?
– На що грошей вистачило, те й купив, – відповів чоловік.
– Цікаво, а куди ти гроші витратив? До зарплати ще тиждень, у мене теж лишилося тисячі дві, не більше.
– Мама попросила, у них пралка зламалася, треба було запчастини купити та майстру заплатити.
– Вітя, твої батьки працюють, а мати ще й пенсію отримує. Що вони самі не могли ремонт сплатити? – здивувалася Віра.
– А ти не забула, що вони ще й Риті з Веронікою допомагають? – спитав Віктор.
– Твої старші сестри – самостійні жінки, живуть окремо від батьків, чому їм потрібно допомагати?
– Рита живе із донькою на одну зарплату. Вона не хоче подавати на аліменти, щоб колишній чоловік потім не просив аліменти з дочки. А у Вероніки Павло знову без роботи – вигнали його за прогули.
– Ти Риті скажи, що якщо вона не подасть на аліменти, вважатиметься, що вони самі домовилися. А її колишній чоловік скаже, що особисто в руки їй щомісяця гроші віддавав, тож вона доньку таким чином не вбереже. А що стосується Вероніки, то твої батьки можуть утримувати її скільки завгодно, але тільки власним коштом. Але не за наші.
– Я що, мав відмовити батькам? – обурився Віктор.
– Ні, ти ж добрий син, мати на тебе може сподіватися в будь-якій ситуації, – єхидно сказала Віра і пішла на кухню готувати вечерю.
– Що це? – спитав Віктор, відсунувши від себе тарілку.
– Гречана каша. А в чашці – молоко. Це наша вечеря на сьогодні та обід на завтра, – відповіла Віра.
– Ти спеціально?
– Ні. Я хотіла до гречки котлет посмажити, але ти їх не купив. На сніданок сиру теж не буде – тільки кава – там на кілька днів ще вистачить – і батон із маслом. Знаєш таке прислів’я: «Що чоловік принесе, то дружина й піднесе». Ще тиждень харчуватимемося приблизно так. На роботу ходитимемо пішки, на бензин у нас грошей немає. Доведеться вставати раніше.
– То ти позич у своїх батьків, – запропонував чоловік.
– Звідки у них? Вони будинок будують.
– Ти сама казала, що вони бабусину квартиру продали, щоби будинок побудувати.
– Майже всі ті гроші пішли на ділянку. Ти думав у нас у країні землю даремно роздають? – пояснила Віра.
І тут їй на думку спала цікава думка.
– У мене мама сама сьогодні питала, чи не зможемо ми дати їм у борг. Зараз будматеріали можна зі знижкою купити, а вони сидять без грошей.
Коли чоловік пішов у ванну, Віра відкрила його телефон, зайшла в додаток банку (пароль був той самий, що і на карті) і переглянула історію операцій. Дещо вона навіть встигла виписати. Те, що вона побачила, її не втішило.
До зарплати Віктор вечеряв вдома лише двічі, решту днів казав, що не голодний. Віра, звісно, зрозуміла, що він після роботи заходив до матері.
У день зарплати вона скинула чоловікові великий перелік продуктів, а ввечері знову відкрила його телефон.
– Ти що це в моєму телефоні нишпориш? – увійшовши до кімнати, обурився Віктор. – Шукаєш листування з коханкою?
– Ні, на коханку в тебе грошей не вистачить, дівчата зараз дуже меркантильні. Я дивлюся, скільки ти в магазині витратив, вирішила, що цілий місяць буду витратити записувати, щоб зрозуміти, куди гроші діваються.
Насправді Віра вже зрозуміла, в якій області є діра, яка поглинає їхні фінанси. І зараз вона побачила, що Віктор уже сьогодні перевів матері вісім тисяч.
Віра отримала зарплату за два дні і майже всю перевела матері. І попросила, якщо що підтвердити, що вона дала їм у позику. Увечері Віра сказала чоловікові:
– Вітя, я таки дала батькам у борг, тож у мене від зарплати залишилося лише три тисячі. Цей місяць будемо жити на твої, так що особливо не розкидайся. Я тобі списки писатиму, у тебе якраз біля роботи гарний супермаркет.
Звичайно, Віті така ситуація не дуже сподобалася. По-перше, тепер продукти купував лише він. По-друге, він повинен був сам так розрахувати витрати, щоби грошей вистачило до кінця місяця. А тут ще й мати знову зателефонувала, попросила скинути п’ять тисяч на подарунок племінниці – дочці Рити. Він відмовив під приводом того, що Віра вже купила дівчинці подарунок на день народження.
Увечері Віктор запитав дружину:
– А коли твої батьки повернуть борг?
– А твої коли повернуть? Подивися, скільки ти їм переказав за цей рік, – Віра поклала перед чоловіком листок. – Не віриш мені, сам перевір.
– Не перевірятиму я, – відштовхнув листок Віктор.
– Нормально виходить, – сказала Віра. – В однієї твоєї сестри чоловік – ледар, друга не хоче морочитися і подавати на аліменти, тому твої батьки їм щосили допомагають. Через це твоїм батькам не вистачає двох зарплат та пенсії, і вони просять гроші в тебе. Ти, добрий син, допомагаєш батькам, унаслідок чого в тебе немає грошей навіть на продукти.
А не розумна Віра замість того, щоб купити собі нову куртку, купує продукти, щоби годувати свого чоловіка. Класно придумали! Тобі не соромно? До заміжжя я отримувала менше, але мені на все вистачало, я навіть відкладати могла. А зараз я в магазині продукти за знижками вишукую. Зроби висновки, будь ласка.
– Які я маю зробити висновки? – Запитав чоловік.
– Два висновки та дуже прості: перший – де твоя сім’я, і другий – чи хочеш ти мати дітей.
Щодо дітей Вірі постійно натякала свекруха. Якщо, звичайно, можна назвати натяком її гучні питання під час сімейних посиденьок, у яких зазвичай бере участь двадцять родичів.
Наближалося 8 березня. Свекруха любила широко відзначати це свято та запрошувала майже всю рідню, яка жила у місті. Цього року планувалося вісімнадцять осіб – крім родичів було запрошено ще дві подруги свекрухи.
Віра наперед купила подарунок для матері Віктора та його сестер. Вона не любила ці багатолюдні свята, але відмовитись було неможливо.
До матері Віри вони з Віктором заїхали вранці, привітали її, попили чаю з маминим наполеоном.
А до третьої години приїхали до свекрухи.
Усіх запросили до столу, чоловіки привітали жінок, пролунали тости, гості хвалили страви, приготовані господаркою.
Нарешті, коли майже всі теми для розмови було вичерпано, свекруха голосно звернулася до Віри:
– А що, невістка, коли нас з батьком онуками порадуєш? Вже більше року живете, а дітей немає і немає.
Вся рідня запитливо дивилася на Віру, гості явно чекали, що вона відповість.
І Віра відповіла:
– Ось як ви перестанете з мого чоловіка гроші тягнути, одразу й онуки з’являться.
– Коли це я зі своїх дітей гроші тягла? – обурилася свекруха. – Я, навпаки, завжди дочкам помагаю.
– Донькам допомагаєте, а з сина тягнете. За цей рік він переказав вам сто тисяч, а це понад п’ять його зарплат. Тобто п’ять своїх зарплат він вам віддав. Хіба я можу за таких умов дітей народжувати? А на що ми житимемо, коли я в декрет піду? Тож, якщо хочете онуків, не лізьте в гаманець до мого чоловіка.
Віра встала з-за столу і попрямувала до дверей. Віктор кинувся за нею:
– Ти куди?
– Я – додому, а ти сам вирішуй, куди йти.
Віктор теж став одягатися, мабуть, йому не хотілося повертатися за стіл і вислуховувати закиди матері.
Коли вони приїхали додому, Віра сказала:
– Я тобі пропоную наступне: свою зарплатну картку ти віддаєш мені, а завтра йдеш до банку та робиш собі ще одну картку. На неї я переводитиму тобі гроші на кишенькові витрати, на обіди та на бензин. Нехай твоя рідня звикне, що в тебе немає грошей. Ось протримаємось так з рік, навчаться твої сестри жити за коштами і самі заробляти, тоді поговоримо про дітей. А працювати для того, щоб Павло на дивані лежав я не хочу.
– А якщо не протримаємось?
– Все від тебе залежить. Ти знаєш, що в багатьох країнах чоловік не може одружитися, доки не збудує будинок, куди він має привести дружину, батьки нізащо не віддадуть свою дочку тому, хто не зможе забезпечити сім’ю. І я вважаю, що це правильно. Сім’я – це нагорода, розкіш, на неї треба заробляти. По-моєму, не кожен чоловік заслуговує на право бути главою сім’ї, а тільки той, хто розуміє свою відповідальність за неї. А якщо ти дожив майже до тридцяти років і досі у мами на побігеньках, то який ти чоловік? Ти – синочок, дитина. А навіщо дитині діти?
Віктор прийняв пропозицію Віри. Спочатку було складно – Вірі не раз доводилося самій дзвонити свекрусі, якось вона навіть приїхала, щоб поговорити зі свекром, попросила його подіяти на дружину.
Але коли через півроку Віктор зміг поміняти свою стару машину на нову, він повністю погодився з Вірою.
А влітку вони поїхали відпочити на море і, повернувшись звідти, Віра зрозуміла, що вагітна.
Щодо сестер Віктора, то Рита таки подала на аліменти та поміняла роботу. Тепер вона може сама утримувати свою дочку.
І Павло, здається, вміє непогано працювати. Він згадав про це, коли, за порадою Віри, Вероніка стала подавати йому на вечерю саму гречку чи картоплю з капустою.
Свекруха перестала тягнути гроші з сім’ї сина, але вона досі ображена на Віру за те, що та «осоромила» її перед родичами та подругами.