Знав би Валерій до чого приведе його романчик з однокурсницею, то не став би його починати. Не втримався. Вразила його Оля своєю активністю та безпосередністю.
Здавалося б, не маленький, вже трохи перед навчанням попрацював. Зрозумів, що без хорошої освіти вище не стрибнеш і треба вступати, поки молодий і вільний від зобов’язань. Встиг розібратися які знання йому необхідні, спеціальність вибрав не заради гарного диплома.
Вступив, причому вдало – на бюджет. І замість того, щоб освоїтися на новому місці, у першому ж семестрі вплутався у стосунки з найрозкутішою дівчиною в групі.
Галаслива, ефектна, весела – вона вміла привернути увагу, а він хлопець видний, старший за однокурсників.
Раз, два, три – і Валерій розум вимкнув. Сам не зрозумів, як опинився у неї в квартирі.
Пару місяців пройшло і стало зрозуміло – не пара вони з Олею, різні у всьому, включаючи найбанальніше на зразок вподобань у їжі.
Сварилися через дрібниці. Не змогла вона взяти з Валерія стільки уваги, скільки їй хотілося.
Розбіглися.
Причому Оля сама захотіла розлучитися, але чомусь до глибини душі на свого кавалера образилася.
Може, хотіла, щоб він побігав за нею? А він, навпаки, щиро зрадів, за що й отримав звинувачення у тисячі гріхів…
Виявилося, Оля мала неприємну манеру виносити «сміття з дому», на загальне обговорення.
Всі особисті подробиці вона безсоромно розказала в групі, могла і прилюдно щось йому особисте сказати…
Мовляв, не дуже, ти Валерій, не дуже, та й питання ще – чи ти чоловік чи взагалі?
Вступати в такі суперечки він вважав нижче за свою гідність – не будеш ж дівчину ображати у відповідь.
От і вчися тепер отак!
Обережніше треба поводитися там, де навчаєшся або там, де працюєш. Сто разів подумати, з ким заводити інтрижки. А краще б взагалі ні з ким – спокійніше буде.
Сердився на себе дуже. Соромно було з’являтися на заняттях. Думав навіть на заочне перевестися, аби смішків і натяків не чути. Дякувати, що один хлопець розговорив його і здивувався таким планам:
– Навчання кидати?! Через цю?! Ти серйозно, чи що?! Та ми всі на твоєму боці, а дівчата тільки школу закінчили, їм аби про кохання базікати. Забудуть скоро всі ці плітки, ось побачиш. А що з себе Оля являє, вони скоро на своєму досвіді дізнаються.
Заспокоївся Валерій, вирішив бути вищим за це. Він і справді старший за однокурсниць, безглуздо ображатися на їхні дитячі витівки.
Якось одна з них, Злата, у перерві між лекціями голосно запитала:
– Хлопці, у кого є щось гостреньке? Блискавку заїло…
Отримавши що треба, дівчина почала поратися із застібкою.
Валерій, який сидів поруч, нерішуче запитав:
– Може, допомогти?
Злата змінилася на обличчі:
– Дякую, не треба, вже все. Одразу треба було запропонувати, а то інших якось не дуже просити зі спідницею поратися, вони ж мужики, – єхидно продовжила вона, підвищивши голос і відразу обмінялася поглядом з Олею, яка посміхалася на весь рот…
Валерій стиснув зуби і промовчав.
Так, дорого йому обійшлася безглузда інтрижка. Тим більш дорого, що Злата подобалася йому всерйоз, і з кожним днем дедалі більше.
Яскрава дівчина – копиця яскраво-вогняного волосся, гарне обличчя, очі… Ох… Не туди його понесло з самого початку, не туди…
Ну та гаразд, минуле не скасувати. Залишалося сподіватися, що час розставить усе на свої місця.
Незважаючи на задиристість, Злата була однією з найкращих у групі за успішністю, значить, розбереться хто є хто.
Тільки б не відвели, поки розбиратиметься…
На третьому курсі і справді багато стало на свої місця. Оля вже на другому всіх дістала, а після канікул вона в університет не прийшла – раптово вискочила заміж і десь поїхала.
Початок навчання всі і справді забули, поступово всі проявили себе і стало ясно хто на що здатний.
Валерій круглим відмінником не був, але вчився стабільно, вирізнявся серйозністю, навіть прискіпливістю, особливо у прикладних дисциплінах.
До громадських справ особливо не залучався, міг допомогти, якщо відбувалося щось особисто йому цікаве. І завжди був корисний і підходив до справи ґрунтовно.
Їздив своєю машиною. Нехай невеликою і недорогою, але, на відміну від інших, купленою за свої, а не за батьківські гроші.
Загалом однокурсники його поважали, а дівчата зітхали за його спиною.
Але у стосунках зі Златою нічого не змінилося. Дівчина, як і раніше, не йшла на контакт, підсміювалася, нишком і демонстративно.
Одного разу вони зібралися групою відзначити кінець сесії.
Хильнули на радощах ігристого трохи більше, аніж трохи, а потім пішли танцювати.
І якось раптом так вийшло, що Валерій опинився в повільному танці зі Златою.
І її голова лежить на його плечі…
Він не встиг щось їй сказати, як дівчина засміялася, вислизнула з рук, і Валерій залишився один, намагаючись збагнути, що це було.
Злата давно зрозуміла, що дарма на першому курсі дозволила Олі заморочити собі голову.
А якщо відверто, вона злилася на Валерія тільки тому, що він звернув увагу на цю недолугу Олю, а не на неї, яка з першого дня на нього задивлялася.
Ось і підсміювалася, показувала з себе злюку, але загралася.
А коли пошкодувала, відступати вже не було куди, сказала собі:
– Ну і нехай! Обійдуся без нього! Все одно він не пробачить – такого не пробачають.
Тому й розмовляла з ним підкреслено іронічно.
А після тієї вечірки вирішила, що зіпсувала все остаточно.
А бабуся ж попереджала! Саме вона свого часу наполягла, щоб онуці дали таке ім’я. І як у воду дивилася – дівчинка вдалася красунею і успадкувала рудувате, золоте волосся.
Коли Злата підросла, бабуся, заплітаючи їй косички, примовляла:
– Волоссячко в тебе сонячне – вдача вогняна. Дивись, своє щастя не втрать. Буває з нами таке… Зустрінеш долю – не будь проти неї, схили перед нею голову…
Подобався Златі Валерій, але вона ніби спеціально його відштовхувала від себе. Робила все для того, щоб він не запідозрів, як сильно їй симпатичний.
Весна того року була рання, всім захотілося на сонечко, на природу.
Зібралися і поїхали компанією на дачу до однокурсниці. Смажили шашлики, гуляли лісом, грали у волейбол… І останній автобус поїхав без них.
Довелося ночувати на дачі.
Там була грубка, тож не змерзли, на вечерю залишилося дещо від пікніка.
Тільки будиночок крихітний, дві кімнатки, тісно для дванадцяти чоловік… Якось розмістилися. Знову ж таки світла немає – відключали на зиму.
А серед ночі всі раптом прокинулися від галасу. Галасувала Злата:
– А-а-а! – кричала вона. – Хтось лізе і смикає мене за волосся!
Всі оторопіли від несподіванки.
Валерій миттю увімкнув ліхтарик і все стало ясно: мишеня заплуталося в довгому волоссі і намагалося звільнитися. При слові “миша” дівчата підняли такий вереск, що здавалося, дача розвалиться.
Хоча з чого раптом усі так бояться мишей?
Дівчата явно були не в змозі допомогти Златі, самі були злякані.
Вона вже не могла плакати, тільки тихенько схлипувала:
– Допоможіть мені! Я зараз не витримаю!
Хазяйка дачі знайшла ножиці, але ніхто не наважувався взяти їх у руки. І тоді за справу взявся Валерій: акуратно відрізав ножицями шматочок сплутаного волосся з мишеням всередині і виніс за двері, щоб дівчата швидше заспокоїлися.
Злата підняла на нього заплакані очі.
– Дякую. Дякую тобі…
Голос її охрип від крику і сліз. І чомусь обом здалося, що разом із цим мишеням Валерій виніс за двері щось, що стільки часу розділяло їх, не підпускало один до одного.
Навколо всі охали-ахали-метушились, а їм здавалося, що вони залишилися в кімнаті вдвох.
Валерій перевів подих і сказав:
– Тобі тепер підстригтися трошки доведеться. Шкода волосся… Мишка не подряпала?
Злата помацала шию:
– Трохи… Та все добре. І волосся відросте…
…Так і сталося.
Коли вони офіційно одружувалися через два роки, всі милувалися розкішним волоссям Злати.
А з кишені нареченого виглядала хустка з намальованим на ній мишеням…