Зіна все метушилася, не знала за що взятися. День такий хороший, сонячний, вдома не сидиться.
Вирішила вона сходити на цвинтар, могилки батьків провідати, порядок навести…
Жінка взяла з собою невелику лопатку, викопала в садку кілька кущиків квітів, щоб посадити на могилках батьків.
Вона склала акуратно в пакет квіти й лопатку, і вирушила на цвинтар.
Він знаходився за десять хвилин ходьби від її хати
Там зрідка траплялися люди. Хтось прибирав, хтось квіти садив.
Проходячи повз якийсь памʼятник, Зіна побачила кущі троянд, ніжно-рожеві.
– Напевно, сорт дорогий якийсь, – подумала вона. – Ніколи таких не бачила, великі, а гарні які!
На її пенсію не пошикуєш, зайвий раз хороші продукти не купиш, не те що троянди…
І так їй прикро стало, що ось хтось може собі дозволити, а вона ні. Очевидно, люди не бідні, раз засадили ділянку біля могилки такими трояндами.
І огорожа красива, кована, теж чимало коштує. Зіна подивилася на пам’ятник, щоб дізнатися, хто тут похований.
Молода дівчина… Не стало в сімнадцять років…
Треба ж вік як у її внучки Насті прямо.
Тут їй дещо спало на думку. А якщо вона викопає тут пару кущиків цих прекрасних троянд?! Навіщо так багато посадили?
Сказано зроблено… Взявши лопатку Зіна, викопала два кущики, ретельно вирівняла землю, не дуже й помітно.
Задоволена, вона принесла кущі до памʼятників батькам. Один кущик посадила на мамі, другий батькові.
Сходила до колонки з водою, взявши із собою пластикову пляшку, набрала й полила кущі.
Ну от тепер і в батьків буде краса. І безкоштовно при чому.
Нічого, що взяла, небіжчикам все одно вже, а батьки дівчини нічого й не помітять…
…А через кілька днів до Зіни приїхав її син Андрій і вона дізналася несподівану новину.
Андрій був рідкісним гостем, приїжджав завжди або один, або з донькою.
З його дружиною Мариною у Зіни були погані стосунки, одразу якось не склалися після весілля…
Невістка не любила, коли Зіна лізла з порадами, повчаннями і ставила її на місце.
– Яка неповага до матері чоловіка! – Зіна була обурена.
Коли народилася у сина дочка Настя, Зіна цінні поради давала, та хто б слухав?! Вперта невістка виявилася, суперечить їй постійно.
Зіна була ображена на неї. І тому не засмучувалася, коли син приїжджав сам.
Андрій був якийсь дуже сумний і малоговіркий.
– Синку, що трапилося?! – ахнула Зіна. – Чого ти такий сумний?
– У Насті слабість якась, недобре їй, у лікарню навіть поклали, – раптом сказав син. – Лікарі шукають причину, не можуть зрозуміти у чому справа. І скарг ніколи не було в неї, а тут раптом таке…
– Ой, діло молоде, видужає! – махнула рукою Зіна. – Може, закохалася просто?
– Та ніби ні…
Побувши трохи у матері, Андрій поїхав. Настю Зіна любила. Хороше дівчинка, добра й ласкава, бабусею її називає…
Нічого, видужає…
Але з кожним днем Насті було все гірше. Внучка марніла на очах…
Зіна вирішила сходити до баби Солошихи, відомої в їхньому районі ворожки і знахарки. Ніколи раніше не зверталася до неї, потреби не було, а тут вирішила запитати про внучку…
З собою вона взяла фотографію Насті, яку та подарувала нещодавно.
Інтернетом Зіна мало користувалася, як і раніше любила тримати паперові фотографії в альбомі.
– Доброго дня. Вибачте, що без запису, справа термінова в мене, приймете? – запитала Зіна бабу Солошиху, яка відкрила їй двері.
– Проходь, Зіно. Давай, сідай на стілець і розказуй, що там у тебе!
– Ох, внучка моя слаба. Молода, здорова дівчинка і раптом заслабла дуже, у лікарні лежить, а толку немає. Лікарі не знають, що робити, все здорове, аналізи хороші…
Ось фотографію принесла, якщо треба… Може ти скажеш, що з моєю внучкою може бути…
Старенька взяла фото Насті, поклала на стіл. Зверху поклала праву руку і заплющила очі. Потім різко забрала руку.
– Ох, біда з нею…
– Що таке?!
– Бачу, що це пов’язано якось із небіжчиком. Образив його хтось, і Настя відповідає за це.
– Не знаю про що ти… Настя дуже добра й мила… Вона й на цвинтар не ходить…
– А ти давно була на цвинтарі?
Тут Зіна згадала, як взяла з могилки дівчини ті троянди… Господи, невже це пов’язано?!
– Солошихо, слухай, востаннє, як я була на цвинтарі, я викопала біля памʼятника одній дівчині два кущі троянд і посадила їх на могилки батьків…
– Ох, наробила ти, ох наробила! Хіба ж можна в небіжчиків брати? Те, що належить покійному на цвинтарі, брати в жодному разі не можна! Погана справа це…
– І що ж тепер робити?! – Зіна не на жарт запереживала.
Їй і на думку не могло спасти, що якісь троянди позначаться на ній, чи її сім’ї.
– Оце тобі й відплата за те, що взяла ті квіти! Так як ти любиш онучку, то її в тебе й заберуть вищі сили… Терміново поверни троянди на ту могилку, доки не пізно! І проси вибачення у покійної!
Зіна подякувала старенькій, взяла фотографію внучки й помчала додому. Взявши лопатку, вона побігла на цвинтар. Поки не стемніло, треба встигнути все зробити…
Викопавши троянди, вона пішла на могилу тієї дівчини. Посадила в ті ж лунки, де й були раніше квіти. Все, справа зроблена! Треба ще полити…
Йдучи вже додому, Зіна наостанок стала навколішки і сказала:
– Пробач мене недолугу стару… Зазіхнула на квіти твої… Вигадати все хотіла, заощадила, називається, і внучку тепер можу втратити… Будь ласка, пробач, і нехай Настя моя одужає… А я тебе згадувати буду, як у церкву зберуся…
Вона встала й помчала додому. От уже ж втрапила в історію… Може, пробачить її покійна…
Через кілька днів зателефонував радісний син і сказав, що Насті стало краще, з’явився апетит, обіцяють виписати.
Зіна зраділа. Значить, пробачила її дівчина… Урок вона отримала хороший. На все життя…