– Скажу дружині, що їду по роботі. Вона мені завжди охоче вірила до цього. І цього разу не засумнівається, – вирішив Дмитро.
Він уже кілька днів готувався для свого від’їзду на тиждень із дому.
Думав, що і як сказати дружині Ларисі, щоб до нього не було питань з її боку.
А справа ця була делікатна. У Дмитра з деякого часу на стороні з’явилася жінка. І зараз він зібрався з’їздити з нею на море. Ненадовго – лише на кілька днів. І в якийсь не надто дорогий, але гарний готель.
По-перше, для дорогої поїздки із сімейного бюджету довелося б витягти хорошу суму, і цього не могла не помітити дружина. І тоді виникли б незручні питання. А по-друге, і це головне – Дмитро поки не вважав, що Марина заслуговує на такі непомірні витрати з його боку.
Рішення чоловіка, ще було викликане тим, що він втомився смикатися. Напружувало все. Те, що під час побачень він постійно думав про дружину, про її дзвінки, на які не відповідав, будучи з Мариною, про свої запізнення додому, про те, як виправдовуватиметься.
Вік у Дмитра був такий, що це забирало багато емоційних, та й, що вже гріха таїти, фізичних сил. І тому чоловік не завжди був на висоті. Хотілося поїхати далеко, відчути свободу, легкість, уявити себе молодим і безтурботним.
– Ларисо, ти нічого не планувала наступного тижня? – здалеку почав Дмитро за вечерею.
– Ні. Нічого такого. А чому ти питаєш? – здивувалася дружина. – Може, ти сам щось вигадав, га? Ну, зізнавайся! – грайливо сказала вона.
– Ні. Я нічого не планував, – спритно наминаючи курячу ніжку, відповів він.
– Ну зізнайся вже! Що, хитрунчику, на море мене зібрався повезти? Знаєш, що я давно про це мрію! – приголомшила його дружина.
Дмитро аж розгубився. Такого повороту він точно не очікував. Дружина тепер ніби читала його думки.
– Ні, Ларисочко, ти не так мене зрозуміла, – чоловік витер раптово спітніле чоло. – Я запитав тільки тому, що сам буду дуже зайнятий весь наступний тиждень. І якщо ти раптом розраховувала на мене, наприклад, у тому плані, щоб звозити тебе на дачу чи до твоїх у село, то я пас.
– А що таке? – щиро здивувалася дружина.
– Та це все моя робота! – сказав чоловік.
– Робота? – перепитала Лариса.
– Так, робота. Відправляють мене у відрядження. Ну що робити, не сперечатися ж із начальством! Ти, знаєш, Ларисо, як я дорожу своїм місцем. Я до нього стільки років ішов. Ти була свідком. І що? Через якесь нещасне відрядження все це зруйнувати? Ні, це не годиться, люба. Я поїду. І зроблю там свою роботу. Чесно і щиро. І повернуся додому через тиждень.
– Ну, поїдеш. Треба – значить треба. А на скільки, ти сказав, їдеш?
– На тиждень.
Дружина була напрочуд спокійна. Дмитро навіть трохи розгубився, що так легко все пройшло. Тепер можна потихеньку готуватися до приємної подорожі на море з Мариною.
Лариса вже кілька днів знала про те, що у чоловіка з’явилася інша жінка. Вона й сама давно вже відчула, що чоловік став іншим, почав спізнюватися, брехати, приходив додому набагато пізніше, аніж зазвичай, а на вихідні їхав «у справах до друзів».
Днями їй подзвонила їхня колишня сусідка Люба і сказала, що бачила Дмитра з іншою. Вони брали номер на кілька годин у готелі, де вона нещодавно влаштувався працювати. Дмитро Любу не помітив, зате вона і його, і супутницю роздивилася дуже добре.
– Вибач мені, Ларисочко, але мовчати я не можу, – сказала жінка по телефону.
– Дякую, Любо, тобі за інформацію. Візьму до уваги, – коротко відповіла Лариса, яка не хотіла обговорювати зі сторонніми своє сімейне життя.
Ні, вона не збиралася влаштовувати Дмитру сварку, розбиратися, чому він так вчинив. Ларисі потрібен був час, щоб підготуватися до розлучення, яке для неї тепер було вже неминучим фактом.
– Зібрався? Нічого не забув? – дбайливо запитала Дмитра Лариса в день його від’їзду в “відрядження”.
– Та ніби все взяв, – висуваючи вгору ручку у валізі, сказав чоловік.
– А чи не забагато речей на тиждень? Таке відчуття, що ти на курорт зібрався, – посміхаючись, сказала дружина.
– Ні. Тут все найнеобхідніше. Погода зараз нестійка – то спека, то холод. Ось я і взяв одяг на всі випадки, – знову здивувався чоловік.
– Молодець. Передбачливий ти в мене. Завжди все наперед плануєш. І запас у тебе є на різні випадки життя.
– А ти чим займатимешся? – вирішив змінити слизьку тему Дмитро.
– Я? У село до своїх з’їжджу. Давно не була. Та й допомогти їм треба. Гаряча пора – посадки зараз у них ідуть.
– У село? Коли? На вихідні? – здивувався чоловік.
– Та ось завтра і поїду. Я ж тобі не сказала – ти весь час на роботі пропадаєш – у мене невелика відпустка зʼявилася, – з милим обличчям дивлячись на Дмитра, відповіла Лариса.
– Отак! А чи не забагато таємниць у тебе з’явилося останнім часом? Раніше ми з тобою всі наші відпустки разом планували! – раптом обурився Дмитро, вирішивши нагадати Ларисі, хто в їхній родині головний.
– Ну, тепер у нас з тобою ось так… А що мені одній вдома сидіти цілий тиждень? Ну сам посуди. Я сумуватиму. А в селі ділом займусь. Допоможу рідні з городом. А там уже й ти повернешся.
– Ну, добре. Їдь. Але тільки поводься там пристойно. Не забувай, Ларисочко, що ти заміжня порядна жінка. Знаю я, як це буває – друзі юності, колишні однокласники у гості потягнуться.
– Знаєш? – з викликом запитала Лариса.
– Ну, не знаю… Припускаю. Але ти все одно – поводься там пристойно.
Дмитро поїхав, сухо поцілувавши дружину в щічку. А Лариса подзвонила подрузі.
– Ганно, привіт. Ну що, все в нас у силі? От і чудово! Я сьогодні на роботі все дороблю, напишу заяву і ввечері зберу валізу. Поїзд о котрій у нас, нагадай?
Пару днів тому, злегка оговтавшись від нахабної брехні чоловіка, що зібрався зі своєю коханкою на море, Лариса вирішила діяти.
З’ясувати, куди збирався їхати чоловік, було неважко. Поки він спав, Лариса знайшла квитки в його телефоні. На себе і на Марину…
Дмитро не міг і уявити, що Лариса, яка завжди вдавала що не дуже розуміє як користуватися телефоном, дуже добре в цьому розбиралася і давно вже контролювала все життя Дмитра.
Запропонувавши подрузі поїхати з нею на море, Лариса почала готуватися.
Погода на морському узбережжі була чудовою. Лариса й Ганна відпочивали в одному з готелів, що знаходився неподалік від готелю Дмитра.
Якось, одного вечора прогулюючись після вечері по набережній, Лариса зустріла Дмитра, який, обіймаючись з Мариною, ішов їм назустріч, ні про що не підозрюючи.
Треба було бачити його обличчя, коли через поворот до нього назустріч…
Вийшла дружина з подругою!
– Лариса? – оторопів Дмитро. – А ти… Звідки ти тут?
– Так, Дмитре, це я. У мене, якщо ти пам’ятаєш, відпустка. А ось звідки ти тут? Та ще й в такій чудовій компанії! – глянувши на Марину, з усмішкою запитала дружина.
– Ларисо, я тобі все поясню, – трохи відходячи від своєї супутниці, пролепетав чоловік.
– Відрядження відмінили? І ти вирішив заїхати сюди? І зустрів тут приємну незнайомку, яка прикрасила твої самотні вечори? Так? Не соромся, розповідай.
– Ларисо, ти майже права. Але є нюанси… Я пояснив би, але тут дуже багато сторонніх.
– Хто? Хто тут сторонній? Ганна? – Лариса подивилася на свою подругу. – Так вона в курсі всіх твоїх пригод. Вибач, але мені треба було з кимось ділитися, інакше я б не витримала. А може, Марина? Ну її взагалі соромно називати сторонньою. Ну що ти, Дмитрику! Як ти так можеш?
– А що відбувається? – запитала Марина, яка до цього тільки мовчки кліпала очима. – Дмитрику, хто ці жінки? Ти хочеш сказати, що це твоя дружина? Тут?
– Ти можеш помовчати? Не лізь у нашу розмову! – сказав Дмитро своїй пасії.
– Ой, як грубо, Дмитрику! Не ганьбися! Що про тебе подумає Мариночка? – так само посміхаючись, продовжувала Лариса.
– Ларисо, припини! Я твій чоловік. І вимагаю до себе поваги, – раптом змінив тон Дмитро. – Що ти тут влаштувала? Повернемося додому і там поговоримо. Все обговоримо. Але не тут же ж, не при всіх.
– Ні, мій любий. Саме тут і зараз. Саме місце. Хочу тобі сказати, щоб не відкладати, я з тобою розлучаюся.
І ще я скажу, що всі гроші, які були у тебе на рахунках, я переказала на інший рахунок, який при розлученні не ділитиметься.
На суді неважко буде довести, що ти багато витрачав на свою коханку, тому витратився.
– Ні, ти не могла цього хробити! – здивовано вигукнув Дмитро. – Ти обманюєш мене, Ларисо! Як це ницо з твого боку!
– Зовсім ні, любий. Я не жартую і не блефую. Квартиру нашу до речі я теж майже продала. Залишились формальності.
– Що? – розгубився чоловік.
– Пам’ятаєш, якось ти запропонував переписати її на мою маму, проблеми у тебе були із кредиторами? Згадав? Ну от. Тепер у тебе й квартири нема.
– Ну, це нечесно! Це ж наша квартира з тобою. Не тільки твоя! – вигукнув Дмитро. – І гроші мої!
– Чесно? Ти мені про чесність зараз говориш? Ти, поряд з ким стоїть коханка? Ну не знаю, такого я ще не зустрічала!
– Все, я йду! Ти мені не казав, що бідний. Обіцяв золоті гори – квартиру, машину купити. А в тебе, виявляється, нічого немає? Зовсім!? – вигукнула Марина. – Сьогодні ж я їду додому! Зараз же! Дай мені грошей на квиток!
– Не треба, Мариночко. Навіщо ж так поспішати? Відпочивайте, поки є така можливість. Насолоджуйтесь. Тим більше, Дмитро вам ще довго не зможе такого запропонувати. А ми з Ганною теж відпочиватимемо, – з усмішкою сказала Лариса. – Ми для цього сюди й приїхали. А те, що ви нам зустрілися тут – це лише прикре непорозуміння.
– Так, ходімо, Ларисочко. Нас із тобою наші нові знайомі в ресторані зачекалися. Ми вже спізнюємося. А чоловіки цього дуже не люблять, – усміхаючись, сказала Ганна, підігруючи подрузі.
– Ларисо! Ларисо! Зупинися! Я тобі кажу. Куди ти зібралася? До яких таких нових знайомих?! – раптом вигукнув Дмитро, забувши про свою пасію.
– Ти ще не зрозумів? Все, забудь про мене. Ти більше не одружений. І я тобі ніхто. Розлучення – це формальність. Питання часу. І моя тобі порада – не втрачай можливості і відпочинь на повну, раз вже за це заплачено. Все, бувай! Зустрінемося в суді…
…Дмитро після розлучення залишився ні з чим. Як же ж він помилявся, вважаючи свою дружину наївною та нерозумною!