Жанна зайшла в гості до сусідки Яни. – Надто м’яка ти Яно, – казала гостя. – Всі цим користуються. А щось трапиться – ніхто на допомогу не прибіжить. Від добра добра не шукають! – Ти оладки з кабачків готувати вмієш? – замість відповіді запитала Яна. – Ні, – знизала плечима Жанна. – Візьми ось кабачок, а рецепт я тобі надішлю, – сказала Яна. – Твоїм домашнім сподобається. Жанна не проти була б отримати готові оладки, але підібгавши губи, погодилася на кабачок… – Ой, Яночко, а хто це в тебе такий? – іншим разом запитала сусідку Жанна, дивлячись хто виходить з її машини. Вона аж очі округлила від здивування

– Так, Поліно, зрозуміла, звісно, виручу, зараз перекажу, – Яна закінчила розмову і, занурившись у додаток банку, пояснила: – Дівчинка з роботи, чоловікові зарплату затримали, на платіж по кредиту не вистачає.

Взагалі, Яна могла б нічого і не пояснювати сусідці, просто та дивилася на господиню квартири дуже вже цікавим поглядом.

– Щомісяця одне й те саме! Позич, виручи. А все тому, що ти безвідмовна. Одного разу відмовила б і все. Це їхні проблеми, треба бути відповідальнішими, – сьорбнувши чаю і скуштувавши пиріжка з капустою, порадила сусідка Жанна, так, ніби це були її гроші.

Яна тільки посміхнулася і знизала плечима. Так, Яна завжди була такою, доброю, безвідмовною, вона охоче допомагала всім навколо, не вважаючи це подвигом, а просто тому, що вже така вона була.

Жанна почала говорити про людське нахабство, і про те, що від добра добра не шукають, але Яна її майже не слухала, займаючись приготуванням, тільки іноді чемно кивала і пропонувала підлити гарячого чаю.

Жанна погоджувалася на добавку і тяглася за наступним свіжим пиріжком.

У Яни з Жанною було мало спільного, а точніше із спільного вони мали лише те, що вони сусідки. Після розлучення з чоловіком, Яна із тринадцятирічної донькою Катею переїхала у цю квартиру.

– Здрастуйте, нові сусіди! – першого ж вечора Жанна прийшла знайомитися. – Будьмо знайомі. У нас тут знаєте, все просто, всі один одного знають, як-то кажуть, є в кого солі попросити, – голосно говорила вона.

– Це добре, – усміхнулася Яна.

– То, може, чайку поп’ємо чи чогось міцнішого, з нагоди знайомства? – запитала Жанна, вже входячи у квартиру, хоча Яна її й не запрошувала.

– Чаю, можна. Міцнішого нічого немає, – розгубилася Яна, але потім подумала, мабуть, тут не все так просто.

З того часу Жанна заходила до Яни майже щовечора, на чай, а принагідно розповісти правдиві і не правдиві історії про сусідів, скаржилася на вчителів свого старшого десятирічного Мишка, на виховательку молодшої п’ятирічної Оксанки, на чоловіка тихоню Геннадія, і на весь світ.

Яні це було нецікаво, але з ввічливості вона вітала сусідку. Особливо Яна не розуміла, як Жанна може скаржитися на чоловіка. Мало того, що Геннадій один працював у сім’ї, так вечорами він ще й займався дітьми, а іноді й готував. Жанна ж займалася в основному собою і перемиванням кісточок.

– Отже, шли ти свою колегу наступного разу куди подалі, – закінчила свої міркування Жанна і додала: – Пиріжки у тебе чудові.

– Давай я тобі з собою покладу, – тут же ж запропонувала Яна.

– Не відмовлюся. На мою ораву не наготуєшся. Цілий день біля плити стою, – спочатку зраділа, а потім поскаржилася Жанна, скрививши обличчя. – А в подяку що? Гені вчора говорю: на манікюр дай. Із зарплати – відповідає, уявляєш? А до заробітної плати ще два тижні. Ти не позичиш мені, до речі, тисячу? Через два тижні віддам, – запитала Жанна, простягаючи вперед руки, щоб Яна могла оцінити, термінову необхідність манікюру.

– Добре, – кивнула Яна і, накривши гірку пиріжків рушником, дістала з сумочки гаманець.

– Ох! Та в тебе ціла овочева крамниця, – це вже вдруге Жанна зайшла на чай і побачила на підвіконні Яни кабачки, капусту, помідори та огірки. Під підвіконням стояли пакети з картоплею, морквою та буряком.

– У моєї тітки Галі город, а своїх дітей немає. Ось ми з Катею і їздимо допомагати майже кожних вихідних. Сьогодні урожай збирали, – усміхнулася Яна.

– Ой, і не шкода тобі свої вихідні витрачати, щоб на грядках гарувати? – махнула рукою Жанна.

– Так не чужі ж люди. Я розповідала, мої батьки рано пішли, так ось тітка Галя мене підтримувала, порадами, та й грошима допомагала, бо ж я вчилася ще тоді. Тепер тітці Галі сімдесят один уже, важкувато їй одній із городом.

– Важко, то нічого заводити. Сиди на пенсії, замість того, щоб чужу працю використовувати у законні вихідні.

Яна знову лише знизала плечима, перемиваючи овочі і розкладаючи в холодильнику.

Жанна ще добрих пів години говорила про те, який нахабний народ ці пенсіонери. І місце в трамваї їм поступися, і в лікарні без черги лізуть, і пенсії їм мало, а всі довкола їм все винні.

– М’яка ти Яно, ось на тобі всі і їздять. А якщо трапиться щось, ніхто на допомогу не прибіжить. Від добра добра не шукають, – не забула нагадати Жанна.

– Ти оладки з кабачків готувати вмієш? – замість відповіді запитала Яна.

– Ні, – знизала плечима Жанна.

– Візьми кабачок, а рецепт я тобі відправлю. Ось побачиш, твої домашні за обидві щоки наминатимуть.

Жанна не проти була б натомість отримати готові оладки, але підібгавши губи, погодилася на кабачок.

– Ой, Яночко, а хто це в тебе такий? – іншим разом запитала Жанна.

Вона аж очі округлила від здивування.

Жанна спостерігала, як Яна допомагає вийти з машини якомусь хлопчику років п’яти.

– Так племінник мій! Сергій – брат, часто на роботі затримується, для сім’ї старається, а Тетяна – дружина його у декреті із молодшою ​​сидить. Не завжди їм зручно Левка з садка забрати, а мені з роботи майже по дорозі, – пояснила Яна.

– Ну і куди народжувати, якщо дітьми ніколи займатися? А ти теж тітка, ніби своїх справ не маєш, чужими дітьми займатися. Добра ти, всі тобою і користуються, – дорікнула Жанна і відразу додала: – Ми ось із Оксанкою теж із садка йдемо. То ти, може, Оксанку до себе забереш, удвох дітки пограються, веселіше буде.

– Звісно, – погодилася Яна.

– А ще ти казала, Катя у тебе в математиці сильна. Мій недолугий, знову двійку отримав. Може, Катруся твоя допоможе Мишку? На репетиторів, де грошей взяти? – журилася Жанна, поки вони піднімалися до квартир.

– Я, гадаю, Катя зможе допомогти, – знову погодилася Яна. – Нехай Мишко заходить.

– Так я його зараз і відправлю до вас, – зраділа Жанна.

Того дня у Яни вранці не завелася машина, і вона поїхала на роботу на трамваї. Поверталася, відповідно, так само. Вони з Поліною йшли до зупинки і балакали.

– Обрежно! – встигла гукнути Поліна, бічним зором побачивши, як до них мчить машина.

Сама вона встигла відскочити, а Яна ні…

…Яна розплющила очі. Вона лежала у лікарняній палаті. Поруч на стільчиках сиділи Поліна, тітка Галя та Сергій, схвильовано дивлячись на неї.

– А Катя? – слабким голосом запитала Яна.

– З Катею все добре. Ми сказали, що до тебе поки що не можна. Зараз Тетяна з дітьми у вас, – сказав Сергій. – Мені Поліна, подруга твоя зателефонувала. Я одразу з роботи відпросився і сюди. А Таня до тебе поїхала, щоб Катя одна не залишалася, та й приготувати щось.

– А потім я її зміню. Поживу у вас скільки потрібно. Ти ні про що не переживай, тільки одужуй, – тітка Галя погладила Яну по руці.

– Яно, як я злякалася, – гаряче зашепотіла Поліна. – Я швидку викликала, потім Васильку своєму зателефонувала, згадала, що Роман – шкільний друг його в лікарні працює. Василько домовився, щоб тебе одразу до нього. І палату ось окрему виклопотав, і нас пустили, – розповідала Поліна, а Яна кивала головою, намагаючись усміхнутися.

– Ну як тут у нас? – провідати пацієнтку зайшов той самий Роман.

– Дякую, – ще слабким голосом подякувала Яна.

– Зараз подивимося, – Роман нахилився над Яною. – А вам, любі відвідувачі, вже пора. Тепер уже все буде добре.

– Я завтра заїду. Ти напиши, що привезти. – попрощалася Поліна.

– За Катю не турбуйся. Я поряд, – нагадала тітка Галя. – Ми з нею разом приїдемо, як тільки тобі краще стане. Одужуйте.

– Якщо якісь ліки, процедури потрібні, ще щось, ви одразу мені дзвоніть. Все купимо, все дістанемо, – тихенько говорив Романові Сергій, залишаючи палату.

– Все буде гаразд, – ще раз запевнив Роман. – Пощастило вам із друзями та родичами, – усміхнувся він, вже звертаючись до Яни, та, посміхнувшись, кивнула у відповідь…

…– Ви хто? – Жанна стояла на порозі квартири Яни і здивовано дивилася на Тетяну.

Тетяна представилася.

– Яна наша в лікарні, – засмучено пояснила вона.

– Гаразд, іншого разу зайду, – Жанна невдоволено насупилась, навіть не спитавши, про стан сусідки.

Він її особливо й не цікавив, набагато більше Жанну брала досада через те, що не вийде позичати у Яни гроші.

Майже місяць Яна лежала у лікарні. Поліна відвідувала її кілька разів на тиждень, приносячи різні смаколики. Тітка Галя, як і обіцяла, переїхала піклуватися про Катю, разом з якою вони теж часто відвідували Яну, незмінно приносячи смачну домашню їжу.

– Тітко Галю, я потім вам усі витрати відшкодую. Розумію ж, у вас пенсія невелика. Як на роботу вийду, то одразу почну віддавати, – переживала Яна.

– Навіть не думай. Вистачає нам. Та й Сергій допоміг, за кредитом твоїм він теж, до речі, заплатив, – заспокоїла тітка Галя.

– Дякую вам усім велике! – подякувала Яна.

– Ну, а як інакше. Рідні, близькі люди. Ти ж у нас і сама завжди перша на допомогу кидаєшся. Невже думаєш, що ми тебе покинемо?

– Та я не думаю, просто роблю і все, – Яна як завжди усміхнулася і знизала плечима.

А ось Жанна так і не прийшла відвідати сусідку у лікарні. Один раз написала повідомлення:

«Привіт. Тебе коли випишуть?»

Яна відповіла, що поки що не знає. Більше Жанна нічого не написала, насправді їй просто було нудно, не було до кого ходити ввечері на чай і розповідати плітки.

– Не встигла повернутися з лікарні і вже зібралися кудись? – Жанна зазирнула до Яни й побачила, що сусідка пакує валізу, після виписки з лікарні минуло не так багато часу.

– Переїжджаємо, – пояснила Яна.

Так вийшло, що поки вона лежала в лікарні, між нею та Романом, зав’язався роман.

– Дорослі люди, що тягнути, – Роман не був романтиком і так лаконічно зробив Яні пропозицію.

Яна погодилася.

– А квартиру кому? – захвилювалася Жанна, для якої тільки-но відновилися вечірній чай і частування.

– Поки що здамо в оренду. А потім, може, Каті знадобиться, – Яна знизала плечима.

Гучного весілля не було. Яна з Романом просто розписалися, а ввечері влаштували у ресторані посиденьки для своїх. Тут були і Поліна з чоловіком, і Сергій із дружиною та дітьми, і тітка Галя, і Катя, звісно ж.

Тільки Жанни не було.

Але її й не запрошували. Жанна тим часом знайомилася з новою сусідкою.

– Будьмо знайомі. У нас тут знаєте, все по-простому, всі один одного знають, як то кажуть, є в кого попросити солі.

– Сіль – це недобре, – відповіла Жанні висока худа жінка з дуже колючим поглядом і зачинила перед носом сусідки двері.

– Он ти як. Я до тебе по-сусідському, по-доброму, а ти… Правильно кажуть – від добра, добра не шукають. Що ж, побачимо, хто кого! – прошипіла Жанна у бік дверей.

З того часу й почалися негаразди між сусідками, але це вже зовсім інша історія…