У маленькій двокімнатній квартирі на околиці міста, молода мама Оксана, заколисувала двомісячного Василька на руках, намагаючись приховати втому. Знову провела безсонну ніч. Син погано спав, доводилося весь час носити його на руках.
Чоловік Ігор у коридорі – щойно приїхала його мама, Жанна Олегівна, з величезним пакетом найнеобхіднішого.
– Ну показуйте мого онука! – Жанна Олегівна, не знімаючи пальта, простягла руки до дитини. – Ой який маленький! Ти його точно по годинах годуєш?
– Годую, як належить, – крізь зуби відповіла Оксана, передаючи Василька. – Але він часто все повертає…
– Значить, неправильно тримаєш! Ось так, голівку підтримуй, – свекруха спритно перехопила малюка, начебто демонструючи майстер-клас.
– Ви спочатку б пальто зняли, і руки помили, а потім до дитини підходили! Він же зовсім маленький ще, не дай Боже щось з вулиці принесли.
– Та що я там занесу, не вигадуй! Я взагалі – то онука вперше бачу, не терпиться потримати. Ой, а що він такий чорненький, зовсім на Ігора не схожий, та й на тебе теж… Його не переплутали випадково?
– Ну, що за нісенітниці! Звичайно не переплутали, я свою дитину знаю.
– Та скільки таких випадків було, телевізор не дивишся чи що? Я б на вашому місці здала тест, щоб напевно знати.
Оксана закотила очі. Не було сил сперечатися зі свекрухою. Адже це вона тільки приїхала.
Увечері, коли настав час купати Василька, Жанна Олегівна наполягла на допомозі.
– Воду перевір ліктем, а не термометром, то надійніше! – командувала вона, поки Оксана набирала ванну. – І чепчик треба надіти після, бо занедужає!
– Мені спеціалісти сказали, вода має бути 37 градусів, і чепчик не потрібний, у нас тепло в кімнаті, – спробувала заперечити невістка.
– Спеціалісти багато чого говорять, а я трьох виростила! Краще за всіх спеціалістів знаю! І додай кип’яточку, ну зовсім вода прохолодна, занедужає мені онук! Давай рушник, я зараз його сама витру та одягну.
Оксана різко взяла Василька на руки:
– Дякую, Жанно Олегівно. Я сама. Щодня це роблю, допомога не потрібна.
У повітрі повисла мовчанка.
– Не зрозумію, навіщо я тоді приїхала? Нічого робити мені не даєте. До речі, я кріп привезла, зараз відвар зроблю, дитині обов’язково треба давати воду з кропом, щоб животик не хвилював.
– Не треба жодної водички, у нас спеціальні краплі є!
– Аби всякий непотріб дати! Кажу вам, що краще за воду з кропом ще нічого не придумали! Ну справді, Ігоре, скажи своїй дружині, що я досвідчена мати та бабуся!
До моїх порад треба дослухатися. Он інша невістка все робить, як я кажу, і дивіться яка у неї дитина, здорова і вгодована, не те що ваш! Може його наврочили ще? Треба вмити свяченою водою і подолом нічної сорочки витерти личко, я всім своїм дітям так робила.
– Мамо, у нас абсолютно здорова дитина, просто вона ще маленька! Все в нього налагодиться, час потрібний, – роздратовано відповів Ігор.
– Інші б від радості стрибали, що бабуся приїхала, а ви сваритеся на мене весь вечір, — ображено вигукнула Жанна Олегівна. – Показуй, де я спатиму. Піду відпочивати, втомилась з дороги.
Вранці Оксана застала свекруху у ванній за пранням дитячих речей господарським милом.
– Ви що робите? Я речі в машинці перу спеціальним дитячим порошком.
– Ось ще, хімію всяку використовувати! Ну, що за молодь пішла? Господарське мило найкраще, за всіх часів, натуральне! Навіть дитяче мило незрозуміло з чого роблять зараз!
– Ніхто не пере господарським! Зараз не ті часи! Та й запах воно має не найкращий.
– Ох, знову все не так! І, до речі, даремно ти його в підгузниках тримаєш. Це дуже погано, пріє все у дитини, а потім проблеми будуть.
– Це неправда, памперси, дихають!
– Ага, розкажи мені. Лінь прати чи що? І ще, чому ти не годуєш своїм молоком? Таке маленьке і вже на суміші. Та й дорого це дуже. Ігор цілодобово працювати повинен на твої забаганки? Ми он до року годували самі раніше, і діти були здорові, і економія.
Або хоча б варити каші. Я гречку в кавомолці дробила і варила на коров’ячому молочку, цукру трошки, і дитині неймовірно подобалося! А ви незрозуміло що розводите.
– Жанно Олегівно, зараз все по-іншому, зрозумійте нарешті! Ми не хочемо робити, як ви колись робили. Зараз у магазинах все є. Так, дорого, а що робити? У мене молоко пропало саме…
– Оленка наша до двох років годувала доньку своїм молоком, і овочі відварювала, робила пюре, компотики, морси, свіжі фрукти. Ось це я розумію, правильний підхід. Я ж, як краще хочу. Ви молоді, не досвідчені, інтернетів начитаєтеся та вірите всьому.
– Оленка ваша нехай робить, що хоче! А я сама вирішуватиму, чим годувати і прати!
Жанна Олегівна ображено вийшла з кімнати.
– Ти чув, як вона розмовляє зі мною? – Жанна Олегівна схлипувала, сидячи на кухні, коли зайшов Ігор. – Я ж тільки хотіла допомогти!
Єгор, стоячи у дверях, зітхнув.
– Мамо, Оксана робить все, як годиться, вона радиться з спеціалістами, подругами, вивчає сама інформацію. Не треба вказувати їй постійно, що робити.
– Ти такий же, як батько! Ніколи мене не підтримував! А я ж лише хочу допомогти! Маю право, адже я бабуся вашої дитини, і теж маю право голосу! Піду надвір схожу, мені треба заспокоїтися!
Двері зачинилися, Жанна Олегівна пішла.
– Ігоре, у мене нерви не витримують уже! Ну скрізь свій ніс сує! Повчає весь час, це неможливо! – роздратовано вигукнула Оксана.
– Ну що я зроблю, вона моя мати… Вона Ігореві та його дружині давала поради весь час, поки вони жили разом, їй увесь час хочеться «вчиняти добро». А після того, як батька не стало, їй нема чим зайнятися, ось вона і лізе зі своїми порадами.
– Вона казала, коли поїде додому? Я вже не витримую…
– Мені незручно питати. Але, сподіваюся, вона ненадовго…
Тут відчинилися вхідні двері і до квартири увірвалася Жанна Олегівна.
– Я все чула, що ви говорили, стояла під дверима навмисне! Ну, дякую, дітки, ось так ви на мою доброту відповідаєте! Ноги моєї тут більше не буде! Невдячні!
– Мамо, давай я тобі таксі викличу, – тихо сказав Ігор.
– Виклич. Я розповім усім, як мене прийняли. Нехай буде соромно. Бідолашний мій онук, такі батьки дісталися.
За півгодини квартира спорожніла. Ігор обійняв Оксану, дивлячись, як Василько спить у ліжечку:
– Вибач. Думав, мама підтримає, допоможе…
– Нічого, – вона притулилася до його плеча. – Тепер хоч дихатиму вільно. Без неї…
Жанна Олегівна всю дорогу плакала у таксі. У сумці лежали роздруковані статті про новонароджених — вона хотіла поділитися, щоби «не нашкодили онукові». Ну чому діти такі невдячні? Їхала спеціально допомогти молодим, і така ось реакція…
Вона згадувала часи, коли вийшла заміж. Жили із батьками чоловіка. Свекруха працювала з ранку до вечора, і ніякої допомоги від неї не було. Максимум – могла ввечері посидіти з дитиною, поки Жанна готувала чи прала.
А коли народилися ще дві дитини, то було дуже важко. Жодних порад свекруха не давала, їй взагалі ніби були байдужі онуки.
А тут стараєшся, дбаєш, і ніякої подяки. Невдала невістка, груба, не пощастило синочку. Єдина користь — квартира, дісталася Оксані від тітки, доглядала її і та підписала дарчу.
Більше ніколи не приїду до них. Нехай живуть та виховують дитину, як знають. І Ігор під її дудку танцює, мати ні в що не ставить. Дуже розумні…
А в цей час Оксана спокійно годувала сина та раділа, що свекруха не затрималася надовго. Така настирлива допомога та поради не потрібні. У всьому має бути міра. А вони самі впораються. І нерви цілішими будуть.