Чи приємно бути улюбленицею? Звичайно, приємно!
Але тільки якщо тебе люблять абсолютно безкорисливо і не вимагають нічого натомість: ні грошей, ні кохання, ні послуг, ні чогось ще.
А ще – якщо любитель тобі хоча б не неприємний. Ні – любити його не обов’язково! Нехай хоча б не викликає відрази.
Але всі вони зазвичай чогось вимагають. І, найчастіше це друге, любов у всіх її проявах – гроші ж у них вже є!
Гарненька Люба не любила свого начальника Ігоря Костянтиновича. У нього були слиняві губи, масляні очі та спітнілі долоні.
Звідки дівчина знала, що долоні спітнілі? Та просто він уже кілька разів спробував, ніби випадково, її обійняти.
Але це ще можна було пережити і постаратися рідше траплятися йому на очі.
Але він раптом відчув кохання до гарненької дівчини. І не просто відчув, а виявив бажання, щоб усе це відбувалося за взаємною згодою і отримало в душі гарненької Люби гарячий відгук.
Бо ж яка дівчина може відмовитися від такої безлічі преференцій?
Це і скорочений робочий день, і регулярні премії, і допомога у закритті угоди, і відгули посеред робочого тижня!
І якби Люба була кар’єристкою, вона, можливо, переступила через себе, як роблять багато.
Адже добрі стосунки з начальником – трамплін у щасливе життя.
Але одна річ, якщо начальник – привабливий! А якщо – ні? Що ж тоді?
А начальник був неприємним. До того ж Люба була вихована порядною дівчиною!
Тут відчувалося, що одним поцілунком вона не відбудеться. І, уявляючи це, дівчина внутрішньо здригалася…
А начальнику, який це чудово бачив, було все одно. Нічого – стерпиться-злюбиться! І не таких бачили! Та й куди вона подінеться?
До того ж він вважав, що в людини – лише два основних інстинкти: розмноження та самозбереження.
Так, ти не хочеш з моєю допомогою розмножуватись! Добре, згоден – не розмножуйся!
Але тоді увімкни мозок, моя люба: хіба в тебе не спрацьовує інстинкт самозбереження? Я ж можу тобі зіпсувати і життя, і репутацію!
Ти думаєш, тебе бажають бачити в інших місцях? Без досвіду й кваліфікації? Як же ж!
А тут на тебе чекає не робота, а просто рай: золоті гори та річки, повні ігристого!
Гарненька Люба прийшла у приватну агенцію нерухомості після закінчення філологічного факультету одного престижного ВНЗ.
Так, не за фахом! Так, дарма вчилася стільки років! Ну не в школу ж іти викладати?
От і добре! Головне – Люба мала непогану роботу і освіту. А це у наш час – чимало.
З роботою допомогла мамина подруга тітка Валя, яка була Любі хрещена: вона працювала тут дуже давно, і її все влаштовувало.
– Не хвилюйся, Любо – я тебе підстрахую!
І Люба погодилася.
Але виявилося, що шеф хоче, щоб вона приділяла йому більше уваги:
– Я із задоволенням проконсультую вас з будь–яких питань, Любочко! – говорив він єлейним голоском.
– Що, вже лізе? От же ж! – без злості сказала тітка Валя, побачивши Любу.
Вони разом пили чай.
– Бідолашна Іра!
– А хто це? – поцікавилася Люба.
– Та дружина його – розумниця і красуня: ми вчилися в одній школі й іноді зідзвонюємося! До речі, він не знає, що я – її однокласниця!
– А як же ж розумна і гарна вийшла заміж за такого? – здивувалася Люба.
– А хто нас, жінок, зрозуміє! Закохалася, мабуть, а серцю не накажеш! До речі, в молодості він виглядав пристойніше: я фото бачила.
Оце так: незбагненні шляхи Господні.
Грошей в молодості, Ігор не мав. Значить, шкільна подруга Іра закохалася!
– А як ви здогадалися, що він чіплявся? – поцікавилася дівчина.
Хоча чудово розуміла, що все можна було прочитати на її обличчі.
– А він більше у нас нічого й не вміє! – пояснила тітка Валя. – А ти не сумуй – згадай про зарплатню! – порадила тітка Валя. – Так, неприємно – але не так вже й погано! Коротше – вище носа! Вгамується!
Але той не вгавав. А навпаки, активізувався.
– Так, чогось наш мужик зовсім вже! – Розмірковувала тітка Валя після чергових скарг хрещениці.
Років йому скільки? Ближче до шести десятків! Чи цей той самий біс у ребро?
Ну, гаразд: вирішуватимемо проблеми в міру їх надходження!
А проблеми стали надходити регулярно: дядько Ігор, як звали його поза очі підлеглі, не упускав жодної можливості застосувати свої любовні чари і зайвий раз «приголубити» цю дику дівчинку – він любив непокірних…
Але Люба погоджуватися не збиралася.
А той не вгавав. І, востаннє, добра тітка Валя застала доньку своєї подруги в їдальні плачучу.
І тоді жінці стало зрозуміло, що треба вживати заходів…
…Наступного дня, як завжди, дядько Ігор викликав для розмови Любу. Нехай звикає до уваги керівництва!
Це було нестерпно. Тому Люба, махнувши на зарплату й премію, відсунулася і несподівано виказала все, що думає, не підбираючи слів.
– Все – ти у нас більше не працюєш! Я тобі влаштую! – вигукнув шеф.
– Звідки такі нерви? – поцікавилася Люба. І ласкаво порадила:
– Ти слинки підбери, дядьку, а то на документи накапають!
Після цього вона спокійно вийшла з кабінету.
А приголомшений її нахабством бос залишився сидіти на самоті.
Після цього дівчина відпросилася у тітки Валі й пішла додому.
А та, звісно ж, її відпустила і не почала поки нічого говорити: у неї ще залишалася певна частка сумніву, що все вийде.
Через п’ять хвилин після відходу дівчини на телефон власниці агентства Ірини Василівни надійшло цікаве відео з її чоловіком у головній ролі.
Так, саме вона – Ірина – і була власницею агенції! А не дядько Ігор, як очікувалося: він там просто працював.
І коли чоловік, повернувся зі своєї улюбленої й високооплачуваної роботи додому, на нього чекав сюрприз – цікаве відео і така сама розмова.
– Ну, що? – спитала з порога Ірина. – Мабуть, Оскара сподіваєшся отримати за головну роль?
– Якого Оскара? – тільки й здивувався чоловік, нічого не розуміючи.
– Такого!
Це було, звісно, для дружини не новина, що він гуляє. Але відео стало саме тією краплею, яка таки переважила.
– Все – збирай речі! – рішуче заявила Ірина.
І це торкнулося не тільки роботи, а й життя. Жінка подала на розлучення.
Ось що значить опинитися у потрібний час у потрібному місці!
І що – вартувало воно того? Чи треба тобі це було, дядьку Ігорю?
А на місце Ігоря Костянтиновича прийшов розумний і несварливий хлопець, який вважав за краще працювати головою…