Вже кілька днів поспіль Вірі на телефон хтось дзвонить. Помовчать в слухавку кілька хвилин і закінчують виклик. Передзвонювати Віра не стала, зараз так багато пройдисвітів різних.
І ось сьогодні дівчина в трубці вигукнула:
– Ти хочеш забрати мого чоловіка? Я тобі цього не дозволю! Я дістануся до тебе, і тобі мало не покажеться…
– Дівчино, ви напевно помилилися номером, – спробувала заперечити Віра, але на іншому кінці її не слухали. На іншому кінці сварилися, дуже сварилися. Віра відключила телефон і подумала: «Навіщо мені чужий чоловік? Мені свого вистачає».
Саме в ці вихідні вирішили відзначити тридцятиріччя спільного життя. Діти приїдуть, прийдуть друзі. Про це останніми днями тільки й думала Віра, а тут цей дзвінок. З одного боку потішив, а з іншого трохи не по собі стало. Невідомо, що за жінка з нею розмовляла, і на на що вона здатна.
Декілька днів була тиша, Віра вже забула про дзвінки. Весело відгуляли свято, всі роз’їхалися, розійшлися, наступного вечора знову дзвінок, знову сварка про те, що Віра відводить чужого чоловіка.
– Дівчино, та в чому річ? Заспокойтеся та розкажіть, де ви взяли мій номер телефону? Мені не потрібен чужий чоловік.
– Якби не потрібен був, то записочки зі своїм телефоном не писали б на автобусних квитках, – потім ще дівчина в телефоні назвала Віру непристойними словами.
Віра відключила телефон і згадала. Ось як тільки почула про автобусний квиток, так і згадала.
На роботі був аврал, довелося затриматися допізна, абияк встигла на останній рейс міського автобуса. В автобусі Віра їхала одна, кондуктор вже «клювала» носом. На наступній зупинці зайшов молодик, трохи «веселенький». Поплескав по кишенях, виявилося ні грошей, ні телефону немає.
– Посиділи з друзями, вирішив їхати автобусом, а все залишив у машині, – жалісно сказав він.
– Нічого не знаю, – відповіла втомлена кондуктор. – Немає грошей, йди пішки.
Віра пожаліла чоловіка, заплатила за квиток.
– Велике дякую! Дайте ваш номер телефону, я пізніше переведу вам гроші, – хлопець сів поруч із Вірою.
– Та не треба, не такі вже й великі гроші, – посміхнулася Віра.
– Ні, мені незручно. Напишіть ось прямо на квитку номер, я переведу, – наполягав хлопець.
Віра написала. Написала та забула. Гроші ніхто не переказав.
Мабуть, дружина цього хлопця знайшла той квиток і зробила свої висновки.
Пізніше дівчина дзвонила з інших телефонів, репетувала і не чула слів Віри. Ось так нажила собі Віра телефонну «проблему».
Приблизно ще тиждень дзвонила дівчина, а потім зникла. Віра навіть почала турбуватися, що трапилося? Дівчина знайшла інший об’єкт для ревнощів? Хлопець кинув ревнивицю? Чи в них мир та любов?
Тепер ця історія у Віри викликає лише усмішку, а тоді було не до сміху.