— Жодних гостей у нашому будинку більше не буде! – наполягав чоловік Віри.
Вона подивилася на нього розуміючим поглядом і вимовила:
— Мамо, Олег правий. Наш будинок не гуртожиток, доглядати вас я втомилася, витрачати гроші нашої родини на вас. Ми хочемо пожити нарешті для себе!
Мама так і застигла на місці, а сестра Марія впустила чашку на підлогу і вона розлетілася на шматочки.
Несподівані зміни. Як серпом… самі розумієте чому…
***
Віра була старшою дочкою в сім’ї, Марія була на сім років молодша. Усі обов’язки по дому завжди були на Вірі, доглянути сестру, забрати зі школи, приготувати вечерю, помити посуд…
Дівчинка настільки була завантажена, що не мала подруг, не мала власних інтересів.
Вчилася Віра добре, закінчила одинадцять класів та поїхала з дому.
Мама прокинулася вранці, як завжди, і пішла будити старшу дочку.
– Віро, годі спати, вставай. Сьогодні приготуєш обід для Марії, потім вечерю.
Увечері прийдуть бабуся з дідусем… — договорити мама не змогла, ліжко дочки було порожнє.
Олена Петрівна обійшла всі кімнати, вийшла надвір, навіть у сарай зазирнула. Віри не було.
***
Віра вступила до інституту, отримала кімнату у гуртожитку та розпочала нове життя. Вона вчилася дуже старанно, її помічав кожен викладач та хвалив за старанність.
Все змінилося одного дня, коли дівчина познайомилася з Олегом. Молода людина відрізнялася важким характером та непостійністю.
На Віру він звернув увагу лише тому, що не звик, що його не помічають.
– Вона скоро стане моєю? – говорив хлопець, показуючи пальцем на Віру.
– Вона? – сміялися друзі. — Ти смієшся чи що? Та вона навіть не подивиться на твою сторону.
– І вечорами працює, — додавали збоку. —Ніколи їй знайомства заводити.
Олег тільки посміхнувся. Він був упевнений у собі і не помилився.
– Дівчино, давайте я вам допоможу, – Олег відразу наздогнав Віру, підхопив її сумку.
Вона пильно на нього подивилась і кивнула. Так почали спілкуватися, потім зустрічатися.
Віра дізналася про суперечку Олега з друзями щодо неї, але поставилася до такої новини спокійно.
– Ти мені сестру молодшу нагадуєш, – сміялася Віра. — Вона ще та скалка.
– Познайомиш? Коли? — Олег сам не помітив, як закохався.
– Не знаю… Я їх вже два роки не бачила, — зізналася вона і це була чиста правда.
Віра, як поїхала з дому, залишивши записку на маленькому клаптику паперу, так і не з’являлася більше.
Хвилювалася, що її попросять повернуться до колишнього життя. А в колишнє життя не хотілося.
Дівчина чесно розповіла всю історію, і Олег її підтримав.
— Часу багато минуло… Я певен, твоя мама тебе зрозуміла і простила давно. Поїдемо разом, заразом про весілля розповімо.
У Віри почервоніли щоки від збентеження. Олег їй не робив офіційно пропозиції, а просто взяв і сказав, що вони одружаться. Та ще й із родичами її виявив бажання познайомитися.
День поїздки було призначено.
***
Олег під’їхав до гуртожитку. Хлопець у двадцять два роки вже мав машину, яку подарували батьки.
Дорога іномарка приваблювала дівчат із інституту, але він вже ні на кого не дивився. Зустрів ту саму.
Віра вискочила з будівлі, поцілувала Олега.
— Може, не поїдемо? — у її голосі було хвилювання, але хлопець сильніше стиснув її руку.
— Не хвилюйся, я певен, що все буде добре. Зрештою, маю я познайомитися з майбутніми родичами і побачити майбутню тещу.
Олег всю дорогу говорив, намагаючись відвернути наречену від сумних думок. Віра сміялася і сама не помітила, як вони приїхали.
— Готова?
— Угу, — обманула Віра, її руки спітніли, а губи розтяглися в неприродній посмішці.
Двері відчинила мама і відразу вп’ялася поглядом у Віру. Вона мовчки оглянула дочку з голови до ніг, потім подивилася на хлопця, що стояв поряд.
Зробила глибокий вдих.
— Приїхала значить… Ну, проходь… те…
Віра провела хлопця через коридор. У будинку нічого не змінилося. Все було як і раніше.
Ті ж шпалери в дрібний горошок, ті ж фіранки брудно-жовтого кольору і навіть така сама тюль з діркою на краю. Цю дірку зробила Марія ножицями – Віра недоглянула.
Ох, і дісталося тоді Вірі… Дівчина посміхнулася від спогадів і побачила Марію. Та, на відміну матері, зраділа.
– Віра! Приїхала! Нарешті! – Сестра кинулася обійматися.
Загалом лише Марія і врятувала ситуацію. Вона багато говорила, широко посміхалася Олегу й просила маму не бути такою злою.
– Мамо, у вас все добре? – поцікавилася Віра.
— Так, цілком, я отримала підвищення, тепер зарплата вдвічі вища. Тільки доводиться працювати місяцями.
– Якими місяцями? Де ти працюєш?
Олена Петрівна скривила губи в посмішці.
— Ти поїхала, сидіти з Марією не було кому, грошей не вистачало, сама пам’ятаєш… Довелося йти на кардинальні заходи…
Віддала Марію до інтернату тимчасово та поїхала на заробітки. Отримала зарплату, роздала борги, дочку забрала.
Ну і потім все по колу, тільки востаннє залишила її вдома. Начебто велика вже…
Не зовсім впоралася, але вже краще. — мати так швидко говорила, що Віра з Олегом ледве встигали зрозуміти сказане. – І все це через тебе!
Віра опустила очі. Так, вона відчувала себе винною, але все ж таки власне життя переважило …
— Олено Петрівно, — Олег заступився за наречену. — Ми приїхали вас на весілля покликати!
— Сподіваєшся на добрий подарунок? — мати ніби не розуміла важливості заходу для старшої доньки. — Гроші, які відкладаю, підуть на майбутнє Марії, зрозуміло?
— Олено Петрівно, не потрібні нам ваші гроші! — Олег заступився за наречену. — Ми познайомитись приїхали. Тортик купили.
— Ну, раз купили, тоді можна і чай попити, — заспокоїлася мати.
Посиділи непогано, говорили здебільшого про Марію та її життя. Віра тільки дивувалася, наскільки важко було сестрі. Усередині оселився маленький жучок, який не давав спокою усю дорогу назад.
– Віро, не думай ти про Марію. Твоя мама сама обрала такий шлях, сама його визначила, ти тут ні до чого.
— Ти не розумієш, якби я була поруч, то такого не було б. Ти бачив, яка Марія гарна?
— Бачив, що з того? І годі, більше не хочу слухати про твою сестру! — розлютився молодий чоловік. — Ми взагалі їздили на знайомство, а я не почув, щоб твоя мама цікавилася нами та нашими проблемами.
– У нас є проблеми?
— Ні, але…
— Тоді й говорити про це не будемо.
***
За кілька місяців відбулося весілля Олега та Віри. Батьки нареченого прийняли невістку добре, зробили шикарний подарунок на весілля.
— Цей будинок, — казала свекруха. – Наша мрія для сина. Ми все життя відкладали кошти для нього, думали, купимо квартиру, коли візьметься за розум.
Ось і настав цей час. Це ключі від вашої оселі. Документи оформимо після весілля.
Олена Петрівна невдоволено стиснула губи, очі поблискували невдоволенням. Чому Вірі так легко все дісталося? А про Марію хто подбає?
Коли Олені Петрівні дали мікрофон, щоб сказати тост, та відпила трохи з келиха, витерла руки об сукню і встала, щоб її краще бачили.
Вона готувалася, навіть промову репетирувала.
— Люба моя доню! — тільки Віра розуміла, як мама награно це каже.
Інші гості посміхалися і думали, що слова від душі.
— Стільки років я з тобою маялася, виховувала, ночами не спала. І все навіщо? Щоб ти зараз сиділа тут, щаслива та гарна!
Не затягуватиму, подарувати будинок я тобі не можу, зате є гроші. Ти знаєш, Віро, якою ціною вони мені дісталися, — мати зиркнула на молодшу дочку. — Але я бажаю вам щастя, а гроші допоможуть створити затишок у будинку.
Жінка під бурхливі оплески простягла гарний конверт молодим, Віра його швидко сховала в пакет з іншими конвертами і до кінця свята забула.
Наступного дня молодята розпаковували подарунки у новому просторому будинку.
— Ого, нічого собі, скільки нам грошей подарували, — Віра з радісними очима дивилася на купюри. Вже набралося понад двісті пʼятдесят тисяч.
— Ще ж твоя мати подарувала, — нагадав Олег. — І ми зможемо купити меблі у вітальню. Або великий телевізор. Ти що хочеш?
Віра застигла, навіть не відповіла на запитання. Вона відкрила конверт від мами, його вона запам’ятала, але замість грошей у ньому лежав звичайний нарізаний папір, щоб надати солідного вигляду подарунку.
– Мама нам нічого не подарувала, – з гіркою усмішкою промовила вона.
– Може, ти помилилась? Це хтось із хлопців пожартував чи просто грошей не було…
-Ні, це мама… Я певна…
З очей Віри побігли сльози, але Олег її заспокоїв.
– Подзвони мамі, дізнайся.
Віра набрала номер матері.
– Мамо, привіт, – сумно сказала вона.
— О, подарунок мій відкрили? — єхидно поцікавилася жінка.
— Мамо, там пусто…
— Звичайно, пусто! Я одразу сказала, що ви нічого не отримаєте від мене. Не могла я так при гостях сказати.
Ви дім отримали, от і радійте, а мені про Марію треба думати.
Віра не стала затягувати розмову з матір’ю. І все зрозуміло. Відключилася, постаралася відволіктися, забути.
Минуло два роки.
Віра давно забула образи і мама з Марією почали часто приїжджати у гості.
Олег на той час відкрив свою справу, Віра не працювала. Сім’я грошей не потребувала.
— Ти чому її на роботу не виганяєш? — казала теща невдоволено про дочку.
— Олено Петрівно, — усміхався Олег. — Нам грошей вистачає, не переживайте. Я в змозі забезпечити сім’ю.
— Ага, тато Віри також говорив, а потім втік, — хихикнула теща. — Не здивуюся, що ти теж так зробиш.
Олег намагався не звертати уваги на її слова. А теща та сестра дружини постійно почали з’являтися в будинку, залишалися на тиждень, іноді два. Просили завжди грошей у Віри. Та, добра душа, ніколи не відмовляла.
Олегу це набридло.
— Досить жити за наш рахунок! Я втомився забезпечувати вас, няньчитися з вашим онуком, — на той час Марія народила.
Батька у малюка не було, тільки мати та бабуся, які дуже його любили. Але витрачатися на дитину не хотіли.
— Щоб завтра вас тут не було!
Наступного дня Олег повернувся додому, а родички не залишили їх із Вірою хату. Дружина завжди відмовчувалась і не могла сказати матері слово проти.
— Жодних гостей у нашому будинку більше не буде! – наполягав чоловік Віри.
Вона подивилася на нього розуміючим поглядом і вимовила:
— Мамо, Олег правий. Наш будинок не гуртожиток, доглядати вас я втомилася, витрачати гроші нашої родини на вас. Ми хочемо пожити нарешті для себе!
Мама так і застигла на місці, а сестра Марія впустила чашку на підлогу і та розлетілася на шматки.
Несподівані зміни. Як серпом… самі розумієте чому…
— Куди ми, Віро? — Марія дивилася на сестру, на очах виступили сльози. — Ти племінника виставляєш, Вірко… Куди ми з ним?
— Я викличу вам таксі, — сухо відповів Олег. — Вас до дому довезуть.
Мати збиралася з сваркою.
– Він гуляє від тебе, настане момент, коли він тебе покине! — сердито вигукувала жінка. — Все повернеться тобі, зятю! Повернеться, ось побачиш!
Віра намагалася не слухати матір. Вона зачинилась у кімнаті і тихо плакала.
Звичайно, так чинити неправильно, але інакше родичі просто не розуміли.
Мати, сестра та племінник поїхали. Настало спокійне життя для Олега та Віри.
Олена Петрівна злилася на старшу дочку.
— Через Віру збирати тепер довше доведеться, — бурчала вона. — А я так хотіла подарувати тобі будинок наступного року.
— Мамо, а ми що тепер, тут житимемо? На що? – Марія за весь час звикла, що мати старається і робить для неї все. – Я не хочу з тобою жити! Бери кредит! Купуй нам будинок! Мені треба влаштовувати своє жіноче щастя!
— Не хочеш – не треба. Дочко, я куплю тобі будинок тут, ясна річ?
– Тут?! — Марія розлютилася. — Я не маю наміру жити в селі! Не треба тут!
— Тоді чекай ще кілька років, щоб вистачило на нормальну хату. Мені сайт один порадили, там продають конфісковане майно. Говорять, квартиру можна купити за копійки. Слідкуватиму.
***
Олег все частіше пропадав на роботі. У нього виникли досить серйозні проблеми із бізнесом. Партнери підставили, вчасно не здійснили відвантаження – товар був зіпсований. І він зазнав серйозних втрат.
Віра бачила стан чоловіка, намагалася дізнатися, що сталося. Але відповідь завжди була однаковою.
— Не хвилюйся, мої проблеми. Сам вирішу!
— Нічого серйозного? — Віра ніби відчувала, що доброму життю скоро настане кінець. — Може мені пошукати роботу?
— Ти мене не чуєш? — сварився вже чоловік. – Я сам вирішу свої проблеми, зрозуміло?
Віра кивала і відходила убік.
Після таких розмов Олег не розмовляв з дружиною по кілька днів. Міг взагалі додому не повернутися на ніч, лишитися десь…
***
Олена Петрівна, як їй здавалося, знайшла вихід, як придбати для молодшої нерухомості, що відповідає запитам доньки – відправила Марію на заробітки в місто.
— Я сиджу з онуком, а ти попрацюєш поки що.
– Я? – Марія не хотіла працювати.
– А хто? Нема чого всім на моїй шиї сидіти. Два місяці працюєш, потім я на заробітки, ти додому.
Марії нічого не залишалося, як звернутися до людини, яка їй точно не відмовить у допомозі. Вона розраховувала на підтримку хоча б спочатку, поки вона не влаштується на роботу.
Довго Марія тинялася біля високого паркану, який оточував будинок Віри.
Давно вже стемніло… Жінка чекала, доки приїде зять – потрапити у двір було неможливо – хвіртка на замку. Та й не потрібна їй була Віра.
Автомобіль зупинився біля воріт. Чоловік стомлено опустив скло.
— Я тоді все сказав, що ще незрозуміло?
— Мені все зрозуміло, тільки цікаво, чи зрозуміло тобі, що наш випадковий зв’язок завдасть переживань моїй сестричці?
– Ти про що? Нічого не було.
Олег невиразно пам’ятав, що трапилося кілька років тому… Він перебрав зайвого, Віра вже спала, а Марія просто опинилася поруч.
— Було, — посміхнулася Марія. — І я мовчала лише через сестру, не хотіла руйнувати її щастя. А тепер мені хочеться забрати своє.
– Що своє? — Олег надвечір розумів погано.
– Як що? Свого чоловіка. У мене син від тебе, буде повна сім’я, – Марія широко посміхнулася, а Олега охопило дрібне тремтіння,
— Цього не може бути…
— Будь-який тест підтвердить швидко. Хочеш, зіпсуємо твоє життя та Віри?
Олег посадив Марію в машину і повіз до найближчого кафе.
— Що ти хочеш? — уже за столиком спитав він. — Чого тобі треба від мене? Стільки часу мовчала і тепер явно недарма з’явилася!
– Мені потрібні гроші. Ти ж знаєш, мама збирає мені на будинок. Не можу я вже з нею жити, не можу! Мені потрібна своя квартира.
Олег посміхнувся.
– Я весь у боргах. Звідки я маю гроші? Можу тобі тільки квартиру подобово сплатити, не більше… І то, тільки через дитину, якщо вона справді моя, це ми ще й перевіримо.
— Ти маєш будинок, продай його.
– Продати будинок? Що ти говориш? Що я скажу Вірі?
— Правду, що ти в боргах із кредиторами треба розплачуватися.
— Ні, я не маю права її підводити.
– А спати зі мною ти мав право?
Олег дивився на Марію уважно. Вона йому напевно подобалася. І так, він завжди зраджував дружину.
Віра була для нього тихою сімейною жінкою, не для радості, а для побуту. А ось для особистого щастя він віддавав перевагу іншим, ефектним, красивим, таким як Марія.
— Ти сама була не проти, — хитро відзначив Олег. — Поїхали.
Цієї ночі Олег додому не повернувся, як і ще через день і ще.
Тепер він багато часу проводив із Марією.
— Я все вигадала, — Марія була закохана, тому була готова піти на все.
– Що? — чоловік стомлено глянув на неї, натягуючи кофту. – Мені додому треба, Віра переживає.
— Стривай, спершу послухай. Ти мені продаси свій будинок, де я, наш син і ти житимемо довго і щасливо
Як тобі ідея?
Марія навіть тремтіла від своїх думок.
Вона уявила, як правильна Віра покидає будинок, і як вона, Марія, заходить до нього в ролі господині.
По спині побігли приємні мурашки і хотілося все зробити прямо зараз.
Олег кивнув і пішов. Марія зрозуміла, що він згоден.
Вдома чоловік нічого не сказав дружині. Все обдумав як слід. І наступного ранку зателефонував Марії.
– Я згоден, вези гроші, тільки терміново.
— Стривай, треба все оформити.
– Ти зовсім? Що оформляти? Хочеш, щоб при розлученні половина грошей Вірі дісталася?
Марія швидко поїхала додому, розповіла все матері. Та не сварила дочку, а навпаки, навіть похвалила за кмітливість. Тільки приїхала разом із нею.
— Сума немаленька, я братиму участь у передачі грошей.
Маму в офіс не пустили, довелося тупцювати на вулиці. Вона тільки зайшла у потрібний час до банку та перевела гроші.
Олег був щасливий, обіймав Марію, казав, що тепер усе буде інакше.
— Ну, що, їдемо додому? – Чоловік підхопив сина на руки. — Проводимо Віру.
Автомобіль зупинився біля будинку і всі вийшли. Олег відчинив двері і пропустив усіх усередину.
– Віра, – голосно вигукнула Марія. – Збирайся, тепер це мій дім! Точніше наш! І чоловік також тепер мій, у нас, між іншим, сім’я.
Віра стояла біля дивана і трималася однією рукою. Від новини хотілося плакати, вона дивилася на щасливі очі Олега, матері та сестри. Вони не отримають такої насолоди.
Віра зібрала необхідні речі та залишила будинок. Вона була розчавлена, хоча уявляла, що чоловік може щось провернути подібне.
Олег в коридорі тільки сказав:
— Я не мав вибору…
– Вибір є завжди, – спокійно відповіла Віра. — Ти мав вибір спати чи ні з моєю сестрою.
Віра вирушила до свекрухи та все розповіла.
– Він виставив тебе вагітну з дому? – ахнула жінка.
— А чого ти від нього чекала? — свекор теж не підтримував такої поведінки. — Сама виховала, ось він і робив, що хотів.
Згадай, скільки до нас раніше дівчат приходило – на процедури просили грошей.
— Не хвилюйся, ми тебе не кинемо, — свекруха обняла Віру. — До того ж, згадай, будинок оформляли, коли ви вже були одружені. Тож половина твоя, юриста знайдемо.
Не вийде у нього так просто тебе позбутися.
***
Свекруха допомогла Вірі у всьому: з розлученням, поділом майна та вихованням малюка.
Марія та Олег жили разом недовго. Виявилося, що Олег віддав не всі борги, невелика фірма не випливла і збанкрутувала.
Угоду купівлі-продажу половини будинку визнали недійсною та забрали за борги, за половину Віри – постарався грамотний юрист.
– Ти мене обманув! – вигукувала Марія. – Я тобі всі гроші віддала.
— Ти просто хотіла, щоб я був поряд. Я тобі дав цю нагоду. Можеш повертатися до свого села, — уїдливо сказав Олег.
Марія повернулася до матері. Олег хотів прийти до батьків, але його не пустили.
Віра лише сумно дивилася на малюка, який ростиме без батька і думала, що все, що не робиться, все на краще.