Ти хоч фото прийшли, доню, бо на весілля приїдемо і не впізнаємо зятя!
– Мамо, він фотографуватися не любить, ти потім із ним познайомишся, тоді й розглянеш! Ну бувай, мам, я така щаслива!
– Він хоч людина хороша, ти зовсім про нього нічого не розповідаєш? Гарний?
Але дзвінок перервався, мама зітхнула. Молодь – їм завжди ніколи…
Та розмова з мамою була два тижні тому, а тепер Віра просто не знала, що робити.
Вона сиділа на лавці біля свого під’їзду, тримала перед собою телефон і думала, як сказати мамі, що весілля не буде.
Мама з батьком живуть далеко, майже доба потягом.
Але і вони, і молодший братик Віри Володя, і бабуся, і тітка Рита з дядьком Віктором – усі до неї на весілля збиралися. І вже квитки купили заздалегідь, хоча, звичайно, справа не в квитках.
Просто Віра давно прибріхувала мамі, що просто чудово тут влаштувалася.
І про роботу брехала, і про квартиру, а коли з Ігорем познайомилася, зовсім втратила голову.
Віра була продавчинею у чоловічому відділі одягу, хоч і навчалася на бухгалтерку. Вона влаштуватися за фахом не змогла, а жити на щось треба, та й пішла тимчасово.
А потім і звикла, бабуся завжди їй казала – від добра добра не шукають.
Пів року тому до них у відділ раптом зайшов один симпатичний чоловік.
Він довго вибирав костюм, вибрав найдорожчий, потім став із Вірою радитись щодо сорочки. А сам прямо в очі їй дивиться:
– Я неодружений, нікому навіть порадити!
Наступного дня Ігор знову зайшов, дівчата Віру підбадьорювали:
– Іди, він через тебе прийшов!
Віра глянула куди показували дівчата і ахнула від несподіванки.
Ігор і справді стояв, озирався, побачив Віру і дуже зрадів:
– Я зовсім і не подумав, що однієї сорочки замало. Нову посаду я отримав, поки що до костюмів не звик. А що така симпатична дівчина тут робить? Тимчасово? То я з роботою допоможу, а може ми разом у кафе сьогодні повечеряємо та й поговоримо?
Через тиждень Віра прямо пурхала по відділу:
– Скоро я від вас піду, Ігор обіцяв мені допомогти на місце бухгалтера влаштуватися, – говорила вона подругам. – Без досвіду роботи мене не брали, але в Ігоря там якась літня бухгалтерка і вона мене всьому навчить!
А ще за місяць Ігор їй натякнув, що хотів би бачити її своєю дружиною. І що про таку дівчину він завжди мріяв.
Віра була на сьомому небі від щастя.
Доля її не балувала, красунею вона не була, але в глибині душі завжди знала, що і до неї прийде справжнє кохання!
Поки Віра так і працювала у відділі, Ігор сказав, що з роботою треба трохи почекати.
А потім він Вірочку попросив притримати для нього дорогі італійські костюми до розпродажу, коли на них буде знижка майже сімдесят відсотків!
– Мені ж треба на новій роботі добре виглядати, та й до весілля костюм треба підібрати, адже так, Вірочко?
– Звісно! – засяяла Віра.
Вона знала, що дівчатка так роблять, щоби підзаробити.
На замовлення приховають для свого клієнта потрібний костюм, а потім продадуть по знижці. І клієнт задоволений, і продавцю дасть, всі в плюсі, головне, щоб власник не дізнався.
Ну, а для свого нареченого так взагалі без розмов. Віра і для себе вже стала весільну сукню приглядати у салоні. Ледве не купила, але вирішила почекати, поки вони заяву до ЗАГСу з Ігорем подадуть.
Мамі з батьком вона вже наговорила більше, аніж було. Що заяву подали, що весілля восени, вона й сама вже вірило, що саме так і буде. Адже Ігор щовечора до неї заходив, а всі вихідні вони проводили разом.
Настав час знижок.
У новому костюмі Ігор був просто чудовий!
– Я теж весільну сукню придивилася, коли підемо в ЗАГС і плаття купувати? – пригладжуючи на Ігорі костюм, ніяково запитала Віра.
Насправді їй було незручно, сукня була дешевшою в рази, аніж костюм, але теж дуже дорога.
Віра до таких речей не звикла, але ж їй треба нареченому відповідати. Їй все це не так важливо, вона не балувана ані увагою, ані грошима. Але якщо в Ігоря така робота, вона не може бути непоказною.
Він такий розумний і добрий, прямо незвичайний, мама й тато побачать його і зрозуміють, який гарний Ігор і як їхній Вірочці пощастило! – усміхалася своїм думкам Віра.
– Віро, ми тебе прикрили, але Іван Сергійович здивувався, що такого популярного розміру костюма не купили до розпродажу! – невдоволено їй виказала адміністраторка.
– Це мій наречений, у нас весілля незабаром, – пробурмотіла Віра.
Вона була засмучена, але у неї виникло, якесь дивне передчуття адже Ігор, як ті костюми отримав, то так більше їй і не дзвонив, а там ціна на них неймовірна! Її батьки взагалі собі напевно і не уявляють, що звичайний чоловічий костюм може стільки коштувати.
Але справа взагалі не в ціні, ну допомогла вона нареченому з величезною знижкою купити. Та тільки у Віри раптом виникло відчуття, що її просто використали.
До цього вона й уявити не могла, що заради грошей із нею ось так можуть вчинити. Може, просто в Ігоря багато роботи? Але він не дзвонив, а телефон був недоступний, Віра була в розпачі.
Що робити?
Через два місяці батьки та рідня до неї на весілля приїдуть. Вона й так, за їхніми мірками, невдаха і стара діва. Вірі вже двадцять п’ять.
Мама говорила, що тітка Рита з дядьком Віктором не вірять, що Вірочка заміж виходить.
Вважають, що Віра не така красуня, як їхня дочка Ірина, щоб так вдало вийти заміж. І виходить, що вони мали рацію!
Віра вкотре дістала мобільник, щоб зателефонувати мамі і сказати, що весілля не буде. І мало не розплакалася, ну точно вона невдаха, закохалася в якогось пройдисвіта, а він її використав і зник!
– Привіт, ти чого така сумна? – вона підвела голову, до під’їзду підійшов хлопець, що жив поверхом нижче, Микола здається.
– Чого сумуєш, знову десь наробила справ? – він розсміявся і Віра розлютилася
– Тобі яке діло?
– Зараз ніякого, поки мені від тебе нічого не сталося! – так само весело відповів їй Микола.
Він явно натякав на те, що сталося місяць тому.
Місяць тому Віра залила його квартиру, сама не зрозуміла, як так вийшло, труба у ванній потекла, а вона не помітила, що вона капає. А на роботу пішла, трубу й прорвало.
Микола під нею квартиру винаймав, добре швидко вдалося трубу перекрити.
Правда він із Віри грошей не взяв, тільки посміявся, що заміж їй пора, тоді й порядок у домі буде. Але Віру цей натяк ох як розлютив, шкідливий хлопець, так і хоче її зачепити, йому яке діло?
– Заміж чи що ніхто не бере, га Віро? – не вгавав Микола і Віра подивилася на нього так, що він несподівано засміявся.
– А що, ти така з характером, мені такі подобаються! Виходь за мене, не пошкодуєш!
– Та ну тебе! – Віра скочила з лавки і пішла додому.
Ну що за день, все не так, та ще й цей сусід знизу жартує!
Але наступного дня вони знову зустрілися і Микола продовжив:
– Слухай, а до речі непогана ідея, ти мені давно подобаєшся, може й справді за мене заміж підеш? Я хороша людина, мені правда з дівчатами не щастить, але щось мені підказує, що в нас з тобою все вийде!
Через пару днів Вірі набридли ці жарти і вона вирішила підіграти цьому жартівнику!
– Добре, я згодна, давай одружимося! Ну чого притих, одразу передумав, ага? – Віра розсміялася, побачивши здивування на обличчі Миколи.
Але Микола виявився, мабуть, хлопець не жартівник. Вже через день він зустрів Віру біля під’їзду і строго запитав: – Ти маєш паспорт із собою? Тоді поїхали!
– Куди? – не зрозуміла Віра.
– Як куди, у ЗАГС заяву подавати, ти ж погодилася наче? Чи передумала вже, злякала, так? – Микола знову з неї сміявся, але при цьому так дивився, що Віра почервоніла від його відвертого погляду!
– До чого тут злякалася? Просто з якого дива я виходитиму заміж без кохання, я тебе взагалі не знаю! – обурилася Віра.
– Ось це ти правильно сказала, давай спочатку трохи один про одного дізнаємося, а потім у ЗАГС поїдемо, – погодився Микола, підійшов до неї, обійняв і поцілував, Віра навіть схаменутися не встигла і запізно його відштовхнула!
– Рука сильна, важка, як у мами моєї, мені підходить, – весело посміхався Микола, а в очах його було ще більше інтересу до цієї запальної дівчини…
Восени було весілля Віри та Миколи.
Батьки Віри були у захваті від зятя! Хлопець просто золото, одразу по ньому видно. Віру з ЗАГСу на руках виніс, любить її, очі прямо сяють, тільки й чути:
– Вірочка моя сказала, Вірочка хотіла так…
Виявилося, що Микола квартиру винаймав, щоб своїм батькам довести, що може жити самостійно. І довів, сам на роботу влаштувався, платив за квартиру, сам у порядку її утримував і навіть готувати навчився. Та ще й дружину знайшов чудову!
Тепер Вірочка у свекра на фірмі працює бухгалтеркою, а Миколу батько своєю правою рукою зробив.
Син його Микола гідний бути головою фірми, коли батько від справ відійде. Він це довів і тепер батько його та мама за Миколу та Віру дуже раді.
І звісно і ті, й інші батьки, з радістю тепер чекають не дочекаються онуків.
Адже кажуть, що лише онуки – це справжні діти і з ними бабусі та дідусі молодшають і починають жити наново.