Стас повернувся додому і застав ту саму похмуру картину: у раковині брудний посуд, на підлозі валяються іграшки, постільна білизна, яка вже давно висохла, лежить не прасована в кріслі, а домочадці навіть не звертають уваги ні на безлад, який їх оточує, ні на главу сімʼї, що прийшов з роботи. Чотирирічний син Павлик був зайнятий переглядом мультиків, а дружина Віра залипала у соцмережах в телефоні.
– Сімейство, привіт, я вдома!
Павлик побачив батька, кинувся до нього:
– Привіт, тату! Я тобі малюнок у садочку намалював.
Стас взяв малюка на руки:
– І де він? Показуй.
– Зараз принесу, – Павлик помчав у спальню розшукувати листочок із намальованою машинкою.
– Віро, є що поїсти?
Син повернувся з малюнком:
– Дивись, машина, як у тебе на роботі, такий крутий позашляховик.
– Здорово, ти круто малюєш! – Стас поцілував синочку в щічку. – А давай ти мені ще щось намалюєш, а я поки що поїм. Ти не голодний?
– Ми в садку їли. А коли йшли додому, то мама мені купила чіпси.
– Віро, я ж просив не балувати дитину поганою їжею!
– Давай ти не вказуватимеш мені, що робити. Нічого йому від маленької пачки чіпсів не буде, – обурено відповіла Віра.
– Він звикне до них, нормальну їжу не хотітиме. Так є в будинку їжа?
– Знайди там щось у холодильнику, розігрій. Начебто макарони по-флотськи залишалися.
– Знову ці макарони! Давно ти не готувала чогось особливого.
– Чого, наприклад?
– У тебе чудово виходить курка в рукаві, і за пиріжками твоїм я скучив.
– Це вже на свято якесь, адже стільки часу потрібно на готування! Не забувай, я теж із роботи, і теж втомлююся.
– Та знаю, знаю я. А салату ніякого немає? – Стас намагався знайти в холодильнику щось привабливіше, ніж вчорашні макарони, які вже навіть злиплися.
– Ні, але можеш накришити огірок, чим тобі не салат? – озвалася Віра з кімнати.
– А посуд чому не помила?
– Тобі залишила. Ти ж останній, – захихотіла дружина.
– Та тут зранку накопичилося. Невже важко відразу помити?
– А я тобі давно говорила, давай купимо посудомийку, одразу проблема миття посуду відпаде.
– Що толку від усієї цієї техніки? Робот-пилосос давно вмикала? Він вже сам покрився пилом. Машинка пере, а прасувати все-таки треба, скільки можна на цю купу білизни в кріслі милуватися? У будинку безлад не припиняється. Думаєш, приємно у цей безлад повертатися?
– Я взагалі теж працюю! І в хатні робітниці не наймалася! У вихідні випрасую. А перш ніж пилосос увімкнути, йому треба з підлоги все прибрати, щоб він скрізь пройшовся.
– Я про це й говорю, Віро! Ти повз проходиш, невже важко підняти?
– А тобі? Тобі важко? Візьми та прибери. А кнопка включення пилососа одна, сподіваюся, впораєшся з розумною технікою.
Стас не витримав:
– А знаєш, впораюся! І з пилососом, і з пральною машинкою, і з праскою, і з посудом. Мабуть, ти мені не потрібна.
– Що? От я ж казала, що ти мене за хатню робітницю тримаєш!
– Зізнайся, Віро, нас поєднує лише дитина та побут. Кохання між нами давно вже немає. За 11 років вся якось вивітрилася.
– У тебе інша з’явилася?
– Ти мене не чуєш, Віро. Кохання пішло від нас. Живемо, як сусіди.
– Ні, ти точно знайшов собі іншу, ту, яка буде дім у чистоті тримати і тебе любитиме.
– Та немає в мене жодної іншої. Але все-таки я думаю, що нам треба розлучитися.
– А знаєш, давай. Мені твої причіпки набридли! Ти вічно бубниш, бурчиш, забув вже, що я жінка, яку ти любив.
– Ось саме, раніше я тебе любив і обожнював. А особливо тоді, коли ти мені сина довгоочікуваного народила. А ось тепер, – Стас показав на ділянку серця. – Тут більше нічого не йокає. Байдужість суцільна.
– Нічого собі сюрпризи!
– Ця розмова давно назрівала, Віро. Мені здається, що ти більше не любиш мене.
– Не буду обманювати, Стасе, почуттів таких, як раніше, немає. Ти, мабуть, маєш рацію, нам варто розлучитися.
Як не дивно, Віра не сварилася, як зазвичай вона чинила в таких ситуаціях, незадоволена чоловіком. Вони обговорили всі нагальні питання заздалегідь, вирішили, що Павло житиме з матір’ю, а сама Віеа поїде до своєї матері, оскільки квартира, в якій вони зі Стасом жили, дісталася йому від прабабусі. Щодо аліментів теж жодних суперечок не виникло, Стас сам зголосився платити не мінімум, а суму, яка була пристойно більшою за законом. Він дуже любив єдиного сина і просив Віру тільки про одне: щоб не перешкоджала їх із Павлом зустрічам.
– Я не проти, Стасе. Але ж ми житимемо в різних містах, сам розумієш, часто бачитися вам з Павликом не вийде.
– І все ж я сподіваюся, Віро, що ти не викинеш нічого, і даси мені бачитися з сином у будь-який час.
– Та гаразд. Я, напевно, перша розлучена жінка серед своїх подруг, у якої все пройшло мирно та гладко. Прям відчуваю якусь каверзу, але поки не розумію, яка таємниця за твоїм бажанням розійтися зі мною ховається. Ну нічого, поживемо – побачимо.
– Помиляєшся, Віро, нікого в мене немає.
Стас не обманював, у нього насправді не було ні коханки, ні подруги. Але друзі, коли дізналися, що він вільний, стали наввиперед знайомити його з усіма відомими їм красунями. Скільки було побачень із різними Маринами, Оксанами, Тетянами, Оленами, була навіть одна з таким самим ім’ям, як у його колишньої – Вірою. Але й характер у неї виявився схожим – такий самий складний і сварливий.
За півроку він зустрів Аліну. Дівчина була молодша за нього на 6 років, але це ніяк не бентежило ні Стаса, ні саму Аліну. Вона була дуже смішною і доброю, роззявивши рота, слухала його історії і захоплювалася його благородством: треба ж, не забув сина, весь час телефонує йому і посилає йому подарунки просто так, без приводів. Стас справді дуже сумував за Павликом, але бачитися вони могли лише за допомогою відеодзвінків. Роботи було багато, і відпустка ще не скоро.
Через кілька місяців знайомства Стас запропонував Аліні переїхати до нього. Вона не просила його розписатися, не поспішала. Якось просто погодилася і прийшла до нього в будинок. За тиждень Стас зрозумів, що не помилився у виборі. Аліна виявилася чудовою господаркою, балувала його смачними стравами та підтримувала чистоту. А те, що вони витворяли, зачинившись у спальні, було незрівнянно ні з чим. Загалом Стас був закоханий, зачарований і натхненний. І розраховував через деякий час одружитися з Аліною.
Влітку вони з’їздили на море, а останні три дні Стас попросив Аліну залишитися вдома, щоб не бентежити Віру і Павлика, а сам поїхав у те місто, де зараз жила його колишня. Батько провів із сином два чудові дні, вони гуляли, ходили на атракціони, в аквапарк, у кіно, каталися на річковому трамвайчику і їздили за місто.
На прощання Павлик міцно обійняв Стаса і прошепотів йому на вухо:
– Тату, я дуже сумуватиму за тобою. Ти приїжджай до мене ще!
– Обов’язково, синку. Я за тобою теж дуже сумую. Але зараз настав час розлучатися. Ще зідзвонимося!
***
Невдовзі Аліна та Стас одружилися. Весілля було скромним, наречена не наполягала на пишній церемонії. Запросили близьких друзів та батьків, посиділи у ресторані. Мати Стаса була зачарована новою невісткою, і весь час натякала їй, що час і дитинку завести, щоб сім’я була повноцінною. Аліна, опустивши очі, відповіла:
– Ми працюємо над цим.
Минуло чотири роки, але дітей у Стаса з Аліною так і не з’явилося. Чоловік не дуже переживав із цього приводу, адже у нього був Павлик, з яким він так само часто зідзвонювався. Щоправда, приїхати до нього вдалося лише двічі після першої зустрічі – надто вже він був зайнятий роботою.
А ось Аліна дуже хотіла дітей, але за весь час, що вони були разом із коханим, у неї жодного разу навіть натяку не було на вагітність. Занепокоєна цим, вона запропонувала Стасові:
– Любий, давай сходимо на перевірку?
– Навіщо?
– Ну, ми з тобою вже стільки років разом, а дітей так і немає. Треба перевіритись.
– У мене все нормально, ти ж знаєш, син є. Якщо хочеш, перевіряйся, а я не піду.
– Там рекомендують парою обстежитися, мало що.
– Давай спочатку ти перевіришся, а потім, якщо що, і я схожу. Ти ж знаєш, мені ніколи по оглядах мотатися.
– Гаразд, як скажеш.
Аліна пройшла огляд, і фахівці винесли свій вердикт – вона абсолютно здорова, немає жодних перешкод до народження дитини. І дуже радили привести до них чоловіка. Слова спеціалістів Аліна повторила чоловікові точнісінько, підтвердивши їх роздрукованими результатами всіляких тестів.
– Стасе, мабуть, з тобою щось не гаразд. Давай перевіримося?
– Та нормально все зі мною, ти ж знаєш, у мене Павлик!
– Спеціалісти сказали, що з роками можуть виникнути проблеми. Сходи, га?
– Ну гаразд, тільки заради тебе та твого спокою.
– Чудово! Я на післязавтра тебе записала, у тебе якраз вихідний буде.
– Домовилися.
Чоловік сходив на огляд, здав усе, що потрібне, побував у спеціалістів. Залишилося дочекатися результатів, які мали бути готовими лише після вихідних. Аліна важко дочекалася понеділка. Поки Стас був на роботі, вона з’їздила до центру, але їй відмовилися видати результати, мотивуючи це тим, що чоловік має сам ще раз побувати на прийомі у спеціаліста. Аліна набрала Стаса:
– Любий, мені не дають результати, чи зможеш в обід відпроситися, щоб заглянути? Спеціаліст буде на місці.
– Це так терміново?
– Не знаю, але ж хочеться дізнатися.
– Гаразд, тобі будь-яка примха, люба. Зустрінемось біля входу.
У обідню перерву Стас під’їхав до входу, де на нього чекала Аліна.
– Ходімо швидше, через 15 хвилин у спеціаліста вже наступний запис!
Подружжя увійшло до кабінету, де на них чекав спеціаліст.
– Шановний, хочу вас попередити, новини у нас для вас не надто позитивні. Ви не можете мати дітей.
Здивований Стас сказав:
– Як таке може бути? У мене є син від першого шлюбу.
– Найімовірніше, син не ваш, оскільки ваша випадок, по-перше, не піддається лікуванню, по-друге, розвинувся дуже давно. Ймовірно, після перенесеної у дитинстві недуги.
Спеціаліст щось ще говорив про перспективи та можливість мати дітей, але Стас вже його не слухав. У його голові набатом крутилося одне питання: “Павло – не мій син?”.
Стас відпросився з роботи, і вони поїхали з дружиною додому. Обидва всю дорогу мовчали. Після повернення додому Стас хотів одразу подзвонити Вірі, щоб дізнатися правду про сина. Аліна, яка делікатно мовчала до цього, попросила чоловіка:
– Не дзвони з гарячого. Наговориш їй всякого. Спробуй заспокоїтись спочатку.
– Заспокоїтись? Як я можу заспокоїтись? Павлик, на якого я так чекав, і якого я безмежно люблю, виявляється, не мій! Чий тоді? Мені треба все з’ясувати.
– І все ж таки давай не згаряча, Стасе.
– Добре, не будемо квапитися. Треба вигадати, як і що сказати.
Стас вирішив, що подзвонить завтра з ранку, з проблемою треба переспати, не дарма ж кажуть, що ранок вечора мудріший.
Але дзвонити не довелося, бо Віра несподівано зателефонувала сама:
– Стас, привіт! Ми у місті. У моєї фірми філію відкрили тут, і ми з Павликом вирішили переїхати до тебе ближче.
– Дуже добре, що ти зателефонувала, Віро. Мені треба з тобою поговорити.
– Про що?
– Давай не по телефону. Увечері зустрінемося у парку?
– Добре. Я Павлика з собою візьму.
– Ні, давай поки що без нього. Розмова серйозна, не для дитячих вух.
– Ого, заінтригував. Гаразд, до вечора.
Після роботи Стас та Віра зустрілися у парку. Вона виглядала цілком щасливою і була рада зустрічі. Стас, навпаки, був похмуріший за хмару:
– Віро, Павло – не мій син?
– З чого ти взяв? Що за нісенітницю ти кажеш?
– Із того, люба, що вчора ми отримали результати обстеження. Виявляється, я не можу і ніколи не міг мати дітей!
Віра несподівано розплакалася:
– Ех, казали мені, що обман колись все одно розкриється. А я не вірила. Так, Стасе, Павлик – не твій. Пам’ятаєш, як ти не зміг зі мною у відпустку на море поїхати, тебе з роботи не відпустили?
– Це тоді ти мені зрадила?
– Так, розумієш, курортний роман, море, пальми, пісочок, гарний засмаглий чоловік… Пробач мені, якщо зможеш, Стасе.
– Тепер що говорити. Ти мені не дружина. Але як бути з Павликом? Адже я його люблю, як рідного.
– Так ніхто тобі не забороняє продовжувати його любити. Справжній батько не той, хто зробив дитину, а той, хто виховав. А ти ж і після розлучення залишаєшся для нього найкращим татом. Він про тебе тільки й говорить.
– Знаєш, що? Не кажи Павлику, що я не його батько. Адже я й сам не можу змиритися з думкою, що доведеться з ним перестати спілкуватися.
– Якщо ти так хочеш, звісно. Навіщо хвилювати дитину?
– От і чудово. Залишимо все, як було. Завтра зідзвонимося, дуже скучив за ним, хочу побачитися.
Колишнє подружжя пішло будинками. Але Стас навіть після таких потрясінь мав чудовий настрій. Адже він завжди вважав Павлика своїм сином і хотів бути для нього справжнім батьком.