Чоловік Віри Максимівни, Іван, трохи не дожив до вручення синові диплома про закінчення університету. Чоловік довгий час працював на керівній посаді в органах місцевої влади у їхньому невеликому містечку.
Віра Максимівна була за чоловіком, як за надійною, міцною стіною. Чоловік зробив все, щоб жінка жила на своє задоволення. Він побудував великий будинок, найняв кухаря та хатню робітницю, а дружині оформив банківську карту, яку поповнював на першу вимогу і ніколи не просив звіту про витрачені кошти.
Віра – розкішна жінка, її просто потрібно балувати. І дружина Івана жила як у раю.
Сина свого, Олега, Іван Станіславович тримав під жорстким контролем. Грошами не балував, висував багато вимог і весь час повторював, що чоловік зобов’язаний добре заробляти, щоб гідно забезпечувати свою сім’ю.
Іван Станіславович сам обрав столичний ВНЗ для Олега і суворо сказав:
– Роби, що хочеш, але твоє завдання вступити після школи туди на бюджет. Інакше я знайду тобі найбруднішу і малооплачувану роботу в нашому місті. Щоб ти зрозумів, як жити не треба. Звільнитися ти звідти не зможеш, все місто під моїм контролем.
Олег зрозумів із першого разу, що з батьком краще не жартувати. Хлопець сидів над підручниками, коли його однолітки весело проводили час. Все це було недаремно. Олег із гордістю продемонстрував Івану Станіславовичу наказ про своє зарахування на найпрестижніший факультет.
Тато схвально поплескав по плечу сина і сказав:
– Все, що я роблю, я роблю заради твого блага. Ти ще молодий і багато важливих речей не розумієш.
Батько орендував у столиці для Олега невелику квартиру, щоби йому ніхто не заважав навчатися. Ішов час, навчання давалося юнакові легко. Хлопець склав держіспит і залишалося лише захистити диплом.
Мати, Віра Максимівна, зателефонувала серед ночі. Стривоженим голосом вона повідомила, що батька Олега більше немає.
Хлопець примчав до матері так швидко, як зміг. Тепер він переживав за її здоров’я і розумів, що їй просто потрібна чоловіча підтримка.
До столиці Олег повертався лише одного разу – захистити дипломну роботу, отримати документ про закінчення ВНЗ та забрати свої речі зі орендованої квартири.
Молодий чоловік усвідомлював, що тепер не може залишити одну матір і вирішив влаштуватися у своєму рідному місті.
Враховуючи заслуги Івана Станіславовича, Олега з радістю взяли на роботу до їхньої місцевої адміністрації. Там він і познайомився з Олесею. Дівчина була його підлегла.
Олеся не губилася. Олег був нареченим видним та перспективним.
«А те, що з матір’ю жив, то це тимчасово,» – вважала Олеся.
Самовпевненість дівчину підвела. Одружити його на собі, красуні вдалося, але від Віталіни Максимівни чоловік з’їжджати навідріз відмовився.
Олег продовжувати оплачувати матері її витрати, але у фінансах був не такий щедрий, як його батько – у нього з’явилася власна родина.
І мати, розуміючи, що у всьому винна невістка, вирішила влаштувати їй “солодке” життя, щоб та втекла.
Від помічників по господарству жінка відмовилася, їй тепер було на кого перекласти всю домашню роботу.
На заперечення Олесі у Віталіни Максимівни була одна відповідь:
– Олесю, люба, я б тобі допомогла, та в мене здоров’я вже не те. Будеш у моїх роках – зрозумієш. А грошей у нас не так багато, щоб робітників утримувати.
І Олеся, стиснувши зуби мила підлогу, витирала пил в будинку батьків Олега, прала, готувала їжу на всю родину.
Свекруха робила невістці зауваження, але будучи психологом за освітою, робила це, одягаючи критику в форму, що насолоджує слух:
– Доню, рідна, твої золоті рученьки недостатньо добре протерли наш сімейний фарфор. Він буде дуже вдячний, якщо ти ще раз до нього повернешся.
Олеся не ображалася, а просто робила собі висновки. Дівчина бачила вагомість матері для Олега і сподівалася, що в майбутньому вони зі свекрухою порозуміються.
А Віра Максимівна націлилася на те, що Олеся не витримає такого темпу життя та втече. Лестливі слова були для відводу очей, щоб Олег не зрозумів, як мати недолюблює його обраницю і не дай Бог не став заступатися. Вона бачила, що син відчуває почуття до своєї дружини.
***
У Олега наближався день народження і Віра Максимівна взялася організовувати свято у них вдома. Жінка веліла синові покликати своїх колег, друзів, а сама обіцяла накрити святковий стіл. Але робити це вона зібралася командуючи невісткою і віддаючи розпорядження, що готувати, як сервірувати і як подавати.
Осоромитися перед спільними з Олегом колегами дівчина не хотіла і ретельно виконувала вказівки свекрухи. Олег же лише приймав вітання та ходив павичем на заході.
А свекруха всупереч надіям Олесі була у своєму амплуа:
– Олесю, голубонько, ну що ж ти закуску в тарталетках зовсім не посолила, – і Віра Максимівна взяла жменю солі із сільнички та посипала зверху на тарілку.
Потім жінка взяла одну тарталетку з підносу, відкусила шматочок, скривилася і вимовила:
– Радість моя, я помилилася, це зовсім неможливо їсти, віднеси, поки гості не скуштували.
І так весь вечір Віра Максимівна ганяла Олесю. Наприкінці, коли гості розійшлися, дівчина замкнулася у ванній та гірко плакала. Вона не мала ні моральних, ні фізичних сил. Їй було соромно перед колегами, Олеся поводилася як хатня робітниця у домі, а не як дружина Олега та чоловік нічого не зробив, щоб припинити поведінку матері.
Олег же не бачив у поведінці Віри Максимівни нічого поганого, він вважав, що мама просто хоче, щоб вечір був ідеальним. А ще він звик, що роботу по дому у них виконує хтось, але не він і не мати.
Після відходу гостей Олег та його мати розійшлися по кімнатах, а Олеся поплакавши, приступила до прибирання.
Вранці на роботі почали сипатися жарти на адресу дівчини, і Олеся зрозуміла, що доведеться самій відновлювати справедливість, на чоловіка надії немає. Дівчина причаїла образу на свекруху і хотіла з нею поквитатися.
Незабаром їй надалася така можливість. Наближався ювілей Віри Максимівни.
Свекруха запросила багато гостей і як завжди збиралася взяти на себе керівництво підготовкою застілля у них вдома, але втрутилася Олеся, подарувавши жінці сертифікати в СПА та салон краси, а чоловіка попросила відвезти туди матір і простежити, щоби все пройшло добре.
– Ви не хвилюйтесь, я сама зустріну ваших гостей. А ви станете окрасою вечора, з’явившись, коли всі зберуться.
Так і зробили.
Олеся зібрала всіх запрошених у найбільшій кімнаті. Гості з подивом дивилися на порожній стіл і думали, що за сюрприз на них чекає.
Останньою до будинку увійшла Віра Максимівна у супроводі Олега:
– Олесю, голубонько, а чому стіл порожній?
– Це сюрприз, Віро Максимівно, я все роблю погано та неправильно. Давайте ви покажете своїм гостям майстер-клас і приготуйте нам закуски.
Віра Максимівна почервоніла. Їй довелося вибачатися перед гостями за затримку, поки син замовляв доставку з ресторану.
А Олеся, залишивши обручку на видному місці, спокійно пішла з цього будинку. Вона розуміла, що мати для Олега завжди буде на першому місці та життя з чоловіком у них не вийде.
Помилятися не соромно. Соромно спускати своє життя заради примарних надій.