– Євгене, ти надовго? — Віра складала чоловікові сорочки та светри у валізу, відправляючи у чергове відрядження.
— Не знаю, сонечко, як вийде, — Євген мимохідь цмокнув дружину в тім’ячко. — Дуже сподіваюся, що за кілька тижнів впораюся.
— Ну, чому не можуть когось іншого відправити? — Віра сіла поруч із валізою і сумно подивилася на речі чоловіка. — За три роки, що ми з тобою живемо, ти майже рік мотаєшся по відрядженнях.
— Бо в тебе найрозумніший чоловік! — засміявся Євген. — Ну, чого ти, Вірочко, я й довше їздив.
— Євгена, нам вже за тридцять, я дитину хочу! – Віра зітхнула.
– Ну так, у чому річ? Пішли, зараз і займемося! — він кинув усі справи і підморгнув дружині.
– Жартівник! Збирайся давай, за півгодини таксі приїде, — усміхнулася дружина. – Приїдеш, тоді й займемося!
За півгодини просигнало таксі під вікном.
– Ну все, сонечко, пиши, дзвони! Люблю і вже сумую! — Євген поцілував дружину та поїхав.
Вони перший тиждень зідзвонювалися. Потім Євген був то недоступний, то скидав дзвінки Віри, передзвонюючи через годину чи дві.
— Сонечко, ти мені на нараді дзвонила, я не міг відповісти.
Або:
— Віро, телефон розрядився, прийшов додому, зарядив і одразу тобі передзвонив.
Віра розуміла, що робота в нього така. Тому й не обурювалася, і не влаштовувала сварок.
Відрядження затягнулося ще на тиждень. Вірі це вже не подобалося. Як правило, все було за графіком. Ніколи її чоловіка не затримували довше за обумовлений термін.
– Євгене, у тебе там все добре? — Віра намагалася з’ясувати, що там сталося таке, через що повернення додому відкладалося.
– Так, нормально все! Не дзвони мені поки що, — нервово відповів чоловік. — Я потім сам тобі подзвоню.
Нарешті, ключ чоловіка повернувся в замку дверей.
– Євгене! Ну, дякувати Богу! Я вже собі місця не знаходжу. Що за таємниці королівського двору там у тебе? — Віра кинулася чоловікові на шию, але той усунув її.
Євген був похмуріший за хмару. Віра бачила, що його щось гризе, але він ніяк не міг наважитися розповісти їй.
— Ну, що там сталося, розповідай, — Віра, хоч і була неприємно вражена реакцією чоловіка, але виду не подала.
– Я зустрів іншу жінку. Я її люблю і йду від тебе, – як завчений урок промовив Євген, ховаючи очі. — На розлучення я подам протягом місяця і переїду до її міста. Тим більше, вона матиме дитину від мене. А поки що я поживу в друга на дачі.
Він, не розпаковуючи речі, забрав чемодан і вийшов із дому, залишивши дружину в повному здивуванні.
Віра навіть плакати не могла — такою абсурдною здавалася заява чоловіка. Як це? Три роки вони жили, душа в душу, навіть не сварилися майже. А якщо сварилися, їх вистачало на півгодини. Та й сварки були смішні – кому спати біля стінки, кому останньому вимикати світло.
— Щось тут не те, — сказала Віра, розмовляючи з подругою. — Ну, не міг він за три тижні так змінитись. Ну я розумію — якби я поганою дружиною була, діставала б його причіпками та вимогами непосильними. Але ж це не так!
– І що, він так і сказав – покохав іншу і в неї дитина буде від нього? – усміхнулася подруга Аліса.
– Так і сказав, – гірко зітхнула Віра.
— Ну, ти подивися! Вона, як кішка, чи що? Три тижні не минуло, а вона вже вагітна! Плодовита яка! – Аліса знову посміхнулася.
— Що тобі смішно все? — Віра навіть образилась на подругу.
– Мені не смішно, мені просто здається все надуманим якимсь. Гаразд, ти поки що висновків не роби, я спробую з батьком поговорити, — Аліса зрозуміла, що тільки дратує своїми здогадами Віру, якій зараз доводиться несолодко.
Євген переїхав жити на дачу до друга. Його вся ця історія взагалі похитнула з колії.
«Не розумний! Навіщо було взагалі інтрижки якісь заводити?!» — сварив він себе останніми словами. Але спочатку все було в райдужному кольорі: гарна дівчина в ресторані, запрошення на танець, гнучка струнка фігура під руками, пряний аромат парфуму, що не залишає байдужим, шепіт приємних слів на вухо та ранкова кава в ліжко.
Алла залишилася у Євгена на одну ніч, потім на другу, а там і на всі ночі, що він був у відрядженні. Вони весело проводили час. До останнього дня.
– Алло моя, – говорив Євген. – Завтра я їду додому, до дружини. Влаштуємо сьогодні прощальний вечір?
– До якої дружини? — Алла з милої дівчини почала повільно перетворюватися на фурію. – Я твоя жінка! Я нічого не хочу знати про твоє минуле життя! І нікуди ти тепер від мене не дінешся!
– Сонце моє, – не зовсім ще розуміючи, в яку колотнечу він потрапив, Євген спробував звести все до жарту. – Ну я ж не можу так вчинити. Можливо, ми колись побачимось!
– Ти ще не знаєш, з ким ти зв’язався, – посміхнулася Алла в дверях його номера. – Я не прощаюсь!
Вона гримнула дверима. Євген жартівливо перехрестився. Вранці поїзд все забудеться як поганий сон.
На вокзалі до нього підійшли два здоровені чоловіки.
— Ходімо, проїдемося, — один забрав валізу, другий підхопив Євгена під руку і повів на вихід. Той навіть захвилюватися не встиг. Його посадили у великий чорний джип.
– Куди їдемо? — Євген вже переживав, але намагався не показувати виду.
– Приїдемо – дізнаєшся, а пока помовч, — неохоче відповів один із чоловіків.
Євгена привезли до шикарного будинку за кам’яним парканом. Величезні ворота плавно відчинилися, запускаючи позашляховик. Євген у вікно розглядав двір та територію. Недалеко від будинку стояли два вольєри, в яких ліниво лежали величезні ротвейлери.
За будинком був сад із фонтаном, перед будинком — басейн. Євгена висадили з машини та повели до будинку. Собаки насторожено глянули на чужака.
У вітальні сидів чоловік. Весь вигляд його казав, що він господар життя.
– З’явився? – посміхнувся чоловік.
– Ні, мене привезли сюди, – ще не розуміючи, куди потрапив, зухвало відповів Євген.
– На дочку мою тебе теж без твоєї волі попросили подивитися? — брови чоловіка зійшлися на переніссі, і він вже не посміхався.
Тут у вітальню увійшла Алла. Вона подала чоловікові якийсь предмет.
– Дві смужки? – батько глянув на Аллу. — То ти ще вагітна?
Та скромно опустила очі й кивнула.
— Загалом, так, — повернувся чоловік до Євгена, — ти одружишся з моєю дочкою. І це не обговорюється. Вона бачите, закохалася в тебе. Не розумію тільки, за що?
– Але я одружений, – спробував внести ясність Євген.
— Кого це зупиняло? Розлучишся! — знову посміхнувся чоловік. — Ну, а якщо ні, пиняй на себе! Нічого поганого тобі звісно не зроблю, але з кар’єрою можеш попрощатися назавжди! Тобі вирішувати.
Він кивнув молодикам позаду, і вони відвезли Євгена назад на вокзал. Йому навіть рейс не довелося міняти – встиг на свій.
І тепер, сидячи на дачі як самітник, він сварив себе за свою слабкість і хитру коханку, і її впливового батька.
— Віро, треба зустрітися, — зателефонувала через тиждень після повернення Євгена, Аліса. Подруги зустрілися у кафе.
– Слухай, я тут з батьком поговорила – у нього в тому місті повно знайомих і колег, – розповідала Аліса, буручи ложкою один за одним шматочки тістечка і запиваючи кавою. – Так от потрапив твій чоловік конкретно! Ця його мадам — дочка великого і впливового начальника. І закохалася вона в твого чоловіка. Не знаю, що там із вагітністю, але заміж за нього вона хоче з величезною силою! А, так, йому ж сказали, якщо він не одружується – його кар’єру під укіс пустять. Ти чого не їси? Трюфельне тістечко тут дивовижне!
— Та мені шматок у горло не лізе, — відсунула тарілку з десертом Віра. – Алісо, ти можеш попросити батька, щоб він поговорив з ким треба, хай вони дадуть Євгену спокій?!
– Ти що, приймеш його назад? — дивилася на Віру подруга. – Ти зовсім вже?
Віра мовчала. На очах застигли сльози.
— Гаразд, поговорю з батьком, — пообіцяла подруга. Батько у неї теж був впливовою і не останньою людиною в місті.
Через день Аліса знову зателефонувала Вірі.
— Ну, все, вільний твій Казанова, — повідомила вона останню новину. — Відмовили цю жінку виходити заміж за твого негідника. Може нормального, неодруженого чоловіка собі знайде. Не страшна, начебто — я по соцмережах побачила. І, до речі, про вагітність — обман це був, як я передбачала. Ну все, не дякуй. Дозрієш, – приїдеш, відтягнемося в клубі.
Віра зібралася з думками і зателефонувала Євгену.
– Привіт, – вона говорила серйозно, навіть суворо. – Все втряслося з твоїм весіллям. Немає там жодної дитини. І не хвилюйся, ніхто твою кар’єру не зіпсує.
— Сонечко, — чоловік на тому кінці дроту ледве в танець не пустився від такої новини, — То я повернусь додому?!
— Ти не дослухав, — у голосі дружини звучав метал. — З твоєю кар’єрою все гаразд, а ось сім’ї в тебе більше немає. Я подаю на розлучення. І попрошу не влаштовувати акти примирення, а одразу підписати документи.
Віра поклала слухавку і зітхнула. Починалося нове життя.