У двері подзвонили. Віра пішла відчиняти. Відкрила та оторопіла.
На порозі стояв Максим – її колишній, з яким вона розлучилася два роки тому.
У руках Максим тримав шикарний букет хризантем та пляшку ігристого.
– Привіт, кохана! – натхненно вигукнув він. – Це я!
– Бачу, – Віра насупилась, – навіщо прийшов?
– Може, впустиш для початку? – тон несподіваного гостя був миролюбним та якимось загадковим.
– Ну, заходь.
Максим увійшов, опустився на одне коліно, дістав з внутрішньої кишені рожеву коробочку і простяг Вірі:
– Виходь за мене заміж!
Віра аж присіла від несподіванки. Через кілька секунд вона прийшла в себе і здивовано запитала:
– Ти серйозно?
– Звичайно. Я тебе люблю.
– А як же твоя сестра? Її ти любиш набагато сильніше.
– Марія вийшла заміж. Мені більше не потрібно дбати про неї. Я вільний.
– А якщо вона розлучиться? Знову няньчитимеш?
– Сподіваюся, у неї все буде гаразд. Ну, ти згодна?
– Ні.
– Чому?
– Ну, хоча б тому, що я тебе не люблю.
– Тобі це тільки здається. Нам добре було разом, – Максим подивився на Віру відповідним поглядом, – а буде ще краще. Я обіцяю.
– Твої обіцянки нічого не варті, – посміхнулася Віра, – і потім – минуло два роки. Ти не припускаєш, що я вже не одна?
– Не одна? А з ким?
– Яка різниця? У мене є чоловік, і я збираюся за нього заміж.
– Він уже зробив тобі пропозицію?
– Не твоя справа.
– Ясно. Не зробив, – задоволений своєю «проникливістю», видав Максим, – і не зробить, ти вже мені повір. Чоловіки зараз не особливо прагнуть до ЗАГСу з ким попало.
– Значить, я – «хто попало»? – Віра посміхнулася, – то чого ж ти до мене прийшов?
– Не чіпляйся до слів. І взагалі ти мені не відповіла. Ти згодна?
– Та відповіла вже! Але ти, як завжди, не почув. Іди додому, Максиме, скоро мій друг прийде. Некрасиво вийде.
– То це правда? – Вигукнув колишній, – ти мене зрадила? Не дочекалася?
– Максиме, ти нормальний взагалі? Ми розлучилися! Ти мені – ніхто! Ти ж не думав, що після розлучення я сидітиму і чекатиму тебе? Чи переживатиму до кінця днів? Та я про тебе думати забула. Все, йди! Втомив!
– Я піду, – у голосі Максима пролунали образа, невдоволення і навіть нотки розпачу, – але ти ще пошкодуєш про це! Причому дуже скоро!
– Іди, йди, – Віра відчинила двері, – і, будь ласка, не повертайся!
***
Вони розлучилися, проживши разом майже п’ять років.
Причиною розлучення стала беззавітна, або як свого часу назвала її Віра, «безвідповідальна» любов Максима до рідної сестри Марії.
Однак, по порядку.
Віра одружилася з Максимом, коли їй було 26.
Дівчина вже міцно стояла на ногах: вища освіта, гарна робота із пристойною зарплатою, трикімнатна квартира.
Максим також мав квартиру – однокімнатну. На відміну від Віри, він купив її сам.
Для дівчини це був сигнал: хлопець серйозний, вміє заробляти гроші та правильно їх витрачає.
Вона сама кілька років намагалася зібрати гроші на перший внесок, але в неї погано виходило.
Трикімнатна квартира дісталася Вірі від батька, якого не стало. Саме напередодні заміжжя.
Саме через квартиру мати Віри не приїхала на весілля. Ображалася на дочку за те, що та не поділилася спадщиною з молодшою сестрою.
– А чому я маю з нею ділитися? – дивувалася Віра у відповідь на материнські претензії, – ви з татом одружені не були, Ніну ти народила від вітчима. Ось нехай він забезпечує її житлом.
– Але ж ви сестри! – обурювалася мати, – як ти можеш бути такою жадібною?
Те саме говорили бабусі, сам вітчим та його численні родичі.
Але Віра була непохитною: тато залишив квартиру мені, значить, вона моя. Забудьте про неї.
І треба сказати, совість із цього приводу Віру зовсім не діставала.
Вона була впевнена у своїй правоті.
Як і в тому, що умови спільного проживання у шлюбі потрібно обговорювати заздалегідь.
Вона так і сказала Максимові:
– Давай обговоримо все раніше, щоб потім не виникало запитань.
– Давай, – погодився той, – зрештою, ми дорослі люди, а шлюб – справа серйозна.
Вони обговорили все, що згадали.
Чітко визначилися з кількістю дітей, із домашніми обов’язками, з вільним часом. Поговорили про спілкування із друзями.
Дійшли до фінансів.
Зійшлися на загальному бюджеті та домовилися: на подарунки чи допомогу родичам гроші виділятимуться лише після закриття власних потреб. Причому рідні з протилежного боку – буде виділено рівно стільки ж.
– Я думаю, це справедливо, – сказала тоді Віра, – тим більше, що доходи у нас практично однакові.
– Згоден, – підтримав Максим.
Одружилися. Тихо та мирно жили півтора роки.
А потім молодша сестра Максима завагітніла невідомо від кого. Ні, вона, може, й знала, але татові з мамою так і не сказала, хто батько дитини.
І ті вирішили: що ж: нема чоловіка, зате є брат. Допоможе.
Зрештою, Марію, яка ще не працювала, оскільки була студенткою, заселили у дошлюбну квартиру Максима.
“Ну заселили, так заселили, – подумала Віра, – хоча могли б порадитися”.
І методично почала виводити із сімейного бюджету суми, що відповідають оренді квартири.
Максим був не в собі:
– З якого дива?
– Як з якою? Це допомога твоїм родичам. Ми ж домовлялися.
Максим промовчав.
А далі так і повелося: усі витрати на Марію, її дитину, батьків Максима, Віра дублювала та відкладала убік. Навіть у ті місяці, коли грошей ледве вистачало на оплату квартири та дуже бюджетне харчування.
Три роки Максим закривав очі на таке ставлення, а потім не витримав та влаштував грандіозну сварку.
Говорив, що Віра не має нічого святого, що вона жадібна і зовсім його не любить. А якщо так – саме час розлучатися.
Він думав, що дружина почне виправдовуватися, прощення просити. Але реакція Віри була зовсім зворотною, вона навіть бровою не повела:
– А знаєш, я згодна.
– З чим?!
– Якщо моя думка для тебе нічого не означає, а невгамовні бажання твоїх родичів не мають меж, то розлучення – найкращий вихід.
– Та ти …, – почав було Максим, але Віра його зупинила:
– Я тут ні до чого. Ми домовлялися. До речі, також планували мати дітей. А ти четвертий рік за наші кошти утримуєш сестру, племінника і допомагаєш своїм батькам. Ну що, будинок вони нарешті відремонтували?
– Не твоя справа!
– Дуже моя. Я, як ти помітив, виводила з нашого бюджету стільки, скільки ти їм віддавав. Не більше, не менше. Адже в мене теж є родичі. Так ось. Суму, яку я зібрала, якраз вистачить на машину. Не найкращу, але нову. Як тобі?
Максим розгубився. У повсякденній метушні він, звичайно, не припускав, що на благодійність рідним пішло так багато грошей. Він їх просто не рахував.
Словом, розлучення відбулося за місяць. Оскільки дітей пара не нажила, їх розлучили без жодних проблем.
Максим повернувся до своєї однокімнатної квартири – сестра вже жила на території чоловіка, а Віра залишилася у своїй трикімнатній.
Незабаром вона купила собі машину – на згадку, так би мовити, про перший шлюб.
І ось тепер Максим прийшов із пропозицією…
Зачинивши за ним двері, Віра подумала:
«Треба ж. Додумався. Ні, таки правильно я тоді вчинила».
Незабаром вона справді вийшла заміж.
З другим чоловіком домовилася про те саме – благо, досвід уже був.
Поки що все тихо…
Нещодавно Віра дізналася, що Марія, сестра Максима, подала на розлучення: її чоловік виявився далеко не ідеальним.
“Бідний Максим, знову все спочатку”, – подумала Віра.
І не помилилась.