– Може, залишимо дітей мамі? – невпевнено запропонував Максим, глянувши на Вікторію.
Дружина спохмурніла, зупинивши збір валіз. Її пальці стиснулися на блискавці дорожньої сумки, а в голові миттєво виникли спогади про те, як свекруха заощаджує буквально на всьому. Ця жінка навіть на власний день народження не купує нічого, крім чаю та дешевого печива, щоб вийти у плюс за рахунок подарунків. А тут цілих десять днів із двома дітьми…
– Ти серйозно? – Вікторія схрестила руки. – Ти хочеш залишити наших дітей з людиною, яка вважає банани та яблука недозволеною розкішшю? Вона ж їх буквально на воді та хлібі триматиме.
Максим зітхнув і сів на край ліжка.
– Віка, ну чого ти так категорично одразу? Вона, звичайно, любить заощаджувати, але не настільки ж. І тим більше не на онуках. Ми залишимо їй гроші, їжі закупимо, щоб не напружувати. Все буде гаразд. Вона сама говорила, що хотіла б проводити більше часу з ними.
Вікторія похитала головою, відчуваючи, як в середині росте тривога. Все звучало добре, але вона знала: їхній план не увінчається успіхом.
– Не знаю, Максиме. Я краще довірилася б випадковому перехожому, ніж твоїй матері в питаннях їжі. І не лише.
– Ну, а що робити? – Розвів він руками. – Твоя мама занедужала, до сусідів дітей не відведеш. Якщо ми відмовимося від поїздки, ще невідомо, коли зможемо знову взяти відпустку одночасно.
Вікторія мовчала, обмірковуючи ситуацію. Максим мав рацію. Вони чекали на цей момент кілька років. Але чи довіряти дітей свекрусі на десять днів?
Вона сама собі не повірила, коли сказала:
– Гаразд. Вибору все одно немає. Тільки нехай живе у нас, а не тягне дітей до своєї квартири. У неї там музей із доісторичними експонатами.
Максим полегшено кивнув головою.
– Звісно, я домовлюсь. Все буде під контролем.
Свекруха погодилася майже одразу. По телефону вона довго голосила, що їй буде важко, що маленька пенсія, що діти – це відповідальність. Але коли Максим сказав, що їй залишать гроші та забезпечать усім необхідним, несподівано заговорила бадьоріше.
– Ну, заради онуків погоджуся, – сказала вона. – Куди ж їх дінеш?
Вікторія вкотре насторожилася. Щось у її інтонації здалося їй фальшивим. Проте відступати було запізно.
Відпустка пройшла чудово. Вікторія нарешті змогла провести час наодинці з Максимом, що зміцнило їхні стосунки. Але її так і не залишала тривога. Щовечора Віка зідзвонювалася з дітьми, питала, як у них йдуть справи. Ті відповідали, що все гаразд. Це ненадовго втихомирювало її, а потім занепокоєння знову повільно розросталося. Насамкінець Вікторія вже не могла дочекатися, коли вони вирушать назад.
Нарешті настав той день. Вони повернулися додому.
– Щось ти швидко до себе зібралася, – пожартував Максим, проводжаючи поглядом матір, яка практично вибігла з квартири, щойно вони переступили поріг. – Ми гостинці для тебе привезли, хотіли віддячити. Може, хоч би чаю?
– Справ багато, та й втомилася я, – кинула Тамара Сергіївна через плече, натягнуто посміхаючись. – За своїм господарством слідкувати треба. Може, завтра вас навідаю.
Вікторія насупилась. У поведінці свекрухи було щось дивне, ніби вона поспішала піти, поки їй не почали ставити запитання. Але в той момент Вікторія була надто втомлена з дороги, щоб розбиратися, і просто попрямувала на кухню, бажаючи поїсти.
Відкривши шафку, вона застигла. Там, де зазвичай стояли крупи, макарони та запаси дитячого харчування, тепер нагромаджувалася гора порожніх упаковок від найдешевшої локшини швидкого приготування. Вікторія повільно витягла одну з них, потім іншу. Відчуваючи, як усередині розливається занепокоєння, вона зазирнула у холодильник. У ньому було підозріло порожньо: півпачки маргарину, пара сухих шматочків хліба і пляшка мінералки.
– Максиме, йди-но сюди, – її голос здригнувся від напруження.
Чоловік заглянув на кухню і одразу помітив її сердите обличчя.
– Що трапилося?
– Схоже, твоя мати харчувалася однією локшиною швидкого приготування, – Вікторія різко зачинила дверцята холодильника. – І я дуже сумніваюся, що у наших дітей меню чимось вирізнялося.
Максим спочатку знизав плечима, але потім зрозумів, до чого вона хилить. Вони залишили свекрусі суму грошей із запасом, на нормальну їжу точно вистачало. Але де тоді продукти?
– Може, вона просто не прибрала сміття? – Спробував виправдатися він.
– Так? – Вікторія скептично примружилася. – Зараз ми це з’ясуємо.
Вона вийшла у вітальню, де діти розповідали одне одному щось смішне, не помічаючи напруги батьків. Вікторія присіла поряд із сином та дочкою, обійняла їх.
– Ну що, мої хороші, чим вас бабуся годувала?
Син знизав плечима, явно не розуміючи, чому мама ставить таке дивне запитання.
– Локшиною.
– І ще пюрешкою. Такою цікавою з порошку, – додала донька.
– А м’ясо? Овочі? Фрукти? – Вікторія відчула гнів, але намагалася не показувати його.
Діти переглянулися, наче не зовсім зрозуміли питання.
– Бабуся сказала, що апельсини дорогі, а сосиски теж м’ясо, – відповів чесно син.
Вікторія повільно випросталась, перетравлюючи почуте.
– А куди ви ходили вихідними?
– Нікуди, – дочка ображено надула губи. – Бабуся сказала, що краще вдома сидіти, бо гроші витратимо.
Віку охопило невдоволення. Вона залишила цій жінці більше, ніж треба, а та вирішила заощадити на здоров’ї онуків. Вікторія кинула погляд на Максима. Він виглядав розгубленим і намагався проаналізувати ситуацію.
– Подзвони їй, – крізь зуби процідила Вікторія. – Прямо зараз. Я хочу знати, куди поділися гроші.
Чоловік нерішуче застиг на місці.
– Ну, питай! – не витримала Вікторія і сама простягла Максимові телефон.
Він важко зітхнув, потер обличчя долонями і набрав номер матері. У слухавці пролунав знайомий голос.
– Ой, Максиме, а що сталося? – Тамара Сергіївна говорила нудотно-наївним тоном, який одразу вивів Вікторію з себе.
– Мамо, куди поділися гроші? – Максим тримався спокійно, але голос звучав напружено.
– Які гроші? – свекруха зобразила щире здивування. – Ах, ті, що ви лишили? То я за них два тижні з вашими дітьми сиділа! Мені що безкоштовно це робити? Це ж робота, вона повинна оплачуватись!
Вікторія відчула, як у неї затремтіли руки. Вона вихопила телефон у чоловіка і вигукнула:
– Ви зараз серйозно?! Ви їхня бабуся! Ми залишили вам більше, ніж потрібно було на звичайне харчування, підстрахували вас! Навіть якщо ви вважаєте це роботою … Ви що, думаєте, що няня може годувати дітей локшиною швидкого приготування?
– Ну, не драматизуй, – спокійно відповіла Тамара Сергіївна. – Діти не голодували. А мені, між іншим, гроші на нову пральну машину потрібні. У мене стара вже ледве працює.
– Тобто ви просто привласнили їх? – Вікторія стиснула пальці в кулак.
– Ну, а що? Я ж не чужа, я бабуся, ми допомогли один одному, свекруха навіть не намагалася виправдатися. – Діти були під наглядом, залишилися цілі, отже, все гаразд.
Максим заплющив очі і провів рукою по обличчю. Судячи з його вислову, він уперше побачив свою матір із цього боку. Вікторія в цей момент усвідомила, що більше не дозволить свекрусі бути частиною їхнього життя.
– Слухайте мене уважно, – її голос став крижаним. – Ви більше не побачите моїх дітей. Не хочете бути бабусею – не треба, у них є друга. І вона вже точно не заощаджуватиме на їхніх харчах, згодовуючи їм всякий непотріб.
– Ах, ось як? – у голосі свекрухи залунали нотки роздратування. – Виходить, рідну бабусю до дітей не підпустите?
– Рідні бабусі не забирають гроші у своїх онуків! – Вікторія перейшла на підвищений тон, потім глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись.
Свекруха пирхнула, пробурмотіла, що Вікторія невдячна і різко скинула дзвінок. У квартирі зависла важка тиша.
Максим довго мовчав, потім повільно видихнув і подивився на жінку.
– Ти маєш рацію. Це вже якось занадто.
Вікторія лише кивнула. У неї більше не було сил злитися. Вона відчувала лише втому та гірке розчарування. Більше вона не впустить свекруху у своє життя і не дозволить їй наживатися на власних онуках.