– Ой, радість яка! – радісно сплеснула руками Вікторія Володимирівна, дізнавшись про покупку великої квартири сином та невісткою.
Вона негайно вирішила, що тепер це ідеальне місце для розміщення численних родичів та друзів, які періодично приїжджали до міста.
Про плани Вікторії Володимирівни молоді не здогадувалися, а вона не повідомляла їх.
Про те, що їхня хата раптово стане притулком для всіх, кого знала свекруха, Люба й Петро здогадалися згодом.
Першою ознакою проблем, що назрівали, стала раптова поява троюрідної сестри Вікторії Володимирівни.
Ольга з двома маленькими дітьми зʼявилася раптово. Вона приїхала без попередження, приголомшивши молодих.
Петро не одразу визнав у ній родичку, оскільки давно ні з ким із них не спілкувався.
– Ми поживемо у вас кілька днів, – заявила жінка, затягуючи валізу й заводячи дітей в квартиру.
– А як ти дізналася, де ми живемо? – спитав Петро перше, що спало йому на думку.
– Вікторія Володимирівна дала мені вашу адресу, – сказала Ольга і витерла рукою з лоба піт.
Петро і Люба були приголомшені, але, не бажаючи образити родичку, запропонували їй залишитися на ніч, заявивши, що на наступні дні вони мають інші плани.
– Ми робитимемо косметичний ремонт, і тобі не варто тут бути з дітьми, – вирішив уточнити чоловік.
З великим небажанням Ольга погодилася на умови і почала кудись дзвонити.
Наступного дня Вікторія Володимирівна з’явилася на порозі квартири, тримаючи в руках величезний пакет із продуктами.
– Любі мої, – вигукнула вона, заходячи всередину, – я вирішила приготувати Олі з дітьми чогось смачненького! Вони, напевно, втомилися після приїзду.
Люба, яка стояла біля кухонного столу, посміхнулася, але її посмішка була дещо натягнутою.
Вона вже встигла помітити в руках свекрухи пакет з продуктами, які та й поставила на стіл.
– Дякую, мамо, – сказав Петро, намагаючись приховати роздратування, – але ми вже купили все необхідне. До того ж, у нас зараз багато справ, пов’язаних із ремонтом та облаштуванням.
Вікторія Володимирівна проігнорувала його слова й почала викладати продукти на стіл.
– Нічого страшного, – сказала вона, – зайвими продукти ніколи не будуть. До речі, де Ольга з дітьми? Сподіваюся, ви їх добре прийняли?
Петро й Люба перезирнулися. Вони зрозуміли, що їхня квартира перетворюється на щось подібне до готелю, але не знали, як делікатно висловити своє невдоволення.
– Ольга залишилася у нас на одну ніч, – відповів чоловік, намагаючись говорити спокійно, – але ввечері вона поїде. Ми маємо багато справ, і ми не можемо постійно приймати гостей.
Вікторія Володимирівна підняла брови й спохмурніла. Стало очевидним, що їй слова сина не сподобалися.
– Постійно? – повторила вона. – Та хто ж говорить про постійне? Просто іноді, коли хтось із наших родичів чи друзів приїжджає у місто, їм треба десь зупинитися. Ваша квартира ідеально підходить для цього! Як вам не соромно виставляти матір із двома дітьми?
– А як вам не соромно тягнути всіх підряд у нашу оселю? Чому ви їх до себе не взяли? – сказала Любов. – До того ж ви, мабуть, забули, що це наша квартира, і ми самі вирішуємо, кого і коли запрошувати! Ми не проти допомогти, але якщо це буде зручно нам.
Вікторія Володимирівна застигла на мить, а потім почала закидати продукти знову в пакет.
– Що це взагалі за розмови?! – обурилася вона і почервоніла. – Ви що, не раді гостям? То ж не якісь люди з вулиці, а родичі!
Петро, побачивши роздратовану матір, спробував втрутитися і трохи пом’якшити ситуацію.
– Мамо, ми не проти гостей, але треба заздалегідь попереджати, а не роздавати направо й наліво нашу адресу всім, хто планує приїхати…
Люба грізно глянула на чоловіка. Його слова здавались їй цілковитим абсурдом. Вона підібгала губи й сказала:
– Петро, годі говорити нісенітниці! Ми не для того купили квартиру, щоб сюди приїжджали всі, кому не лінь! Я проти гостей, будь вони рідними чи друзями!
– Он як? – Здивувалася Вікторія Володимирівна, яка явно була незадоволена таким поворотом подій.
Вона не звикла, щоб її бажання ігнорувалися, особливо коли йшлося про її власних дітей та онуків.
Але, не бажаючи посилювати сварку, жінка вдавала, що погоджується з їхніми словами.
– Добре, добре, – сказала вона, вдаючи, що змиряється з ситуацією, – я попереджатиму вас. Однак залиште Олю з дітьми у себе. Незручно якось… А ремонт можна і потім зробити.
Петро важко зітхнув і поглянув на дружину, чекаючи її згоди чи заперечення.
– Нехай залишається, але нам доведеться відкласти ремонт, – холодно сказала Люба.
Проте, на її щастя, Ольга не погодилася залишитись, сказавши, що вже домовилася з подругою.
Того ж вечора вона з дітьми поїхала, сухо подякувавши господарям за гостинність.
Наступні кілька днів пройшли дещо спокійно. Петро й Люба займалися ремонтом і облаштуванням квартири, намагаючись не думати про можливі візити родичів.
Однак невдовзі їхній спокій був порушений дзвінком Вікторії Володимирівни.
– Любі мої, – радісно сказала вона, – до нас їде моя двоюрідна сестра Віра! Вона давно мріяла відвідати наше місто, і я запропонувала їй пожити у вас. У вас є вільна кімната, правда ж?
Петро і Люба знову опинилися у скрутному становищі. Вони розуміли, що відмовляти матері вкотре буде складно, але й терпіти нескінченні візити гостей вони не могли.
– Мамо, – почав Петро, намагаючись зберігати спокій, – ми цінуємо твоє бажання допомогти, але наша квартира – не готель.
Вікторія Володимирівна несподівано для всіх сприйняла його слова як особисту образу.
– Як ти можеш так говорити? – обурилася вона. – Віра – моя сестра, і вона заслуговує на хороший прийом! А у вас така велика квартира, що їй, напевно, знайдеться місце.
Люба, зрозумівши, що свекруха зачасто якось нахабніє, вирішила втрутитися. Вона взяла телефон у чоловіка і строго сказала:
– Вікторіє Володимирівно, припиніть, будь ласка, водити до нас додому свою рідню!
– Чого це вона моя?! Вона й сина мого теж! – обурено запротестувала свекруха.
З її голосу було ясно, що вона дуже ображена. Вікторія Володимирівна зрозуміла, що її влада над сином та невісткою слабшає, і це її непокоїло. Проте жінка не здавалася.
– Ну що ж, – нарешті сказала вона, – якщо ви такі категоричні, то я знайду інше місце для Віри. Але знайте, що я роблю це виключно заради вашої зручності.
Петро та Люба зітхнули з полегшенням, але розуміли, що сварку ще не вирішено.
Вони все обговорили і вирішили, що треба провести серйозну розмову з Вікторією Володимирівною, щоб ще раз дати їй зрозуміти, що вона не має права командувати у чужому домі.
Через кілька днів вони запросили її в гості, щоб обговорити ситуацію, що склалася.
Петро та Люба підготувалися, намагаючись бути максимально дипломатичними та коректними.
– Мамо, – почав син, коли всі сіли за стіл, – ми дуже цінуємо…
– Ви знову про гостей? Дістали вже… я чудово зрозуміла, що ви жадібні та негостинні люди, – різко зупинила його Вікторія Володимирівна і насупилась.
Молоді сторопіли від прямолінійності жінки, і Петро вже було хотів заперечити, але Люба випередила чоловіка.
– Так, добре, що ви нас почули, – невістка вирішила, що краще буде, якщо Вікторія Володимирівна й надалі так думатиме.
Свекруха посміхнулася у відповідь, але більше жодного слова не сказала на цю тему.
Однак і водити у їхню квартиру родичів та друзів жінка перестала, що не могло не тішити…
Часом треба й підіграти незрозумілим висновкам про себе. Хоча б матимеш спокій – вже добре.