– Невдячна! – вигукувала дочці Раїса Вікторівна. – Я тебе народила! Виростила! Ти руки цілувати мені маєш! А ти такої дрібниці шкодуєш!
– Мамо, ну годі вже, – Віка скептично дивилася на матір. – Не набридло трагедію розігрувати?
– Трагедію? Розігрувати? – ледве стримувалася від обурення Раїса Вікторівна. – Та я … Я тебе спадщину лишу!
– Є чого позбавляти? – усміхнулася Віка.
– А квартира?! Віддам її чужим людям!
– Звичайно, віддай, – незворушно погодилася Віка. – Тільки не забудь сказати, що за це вони повинні подбати про тебе, коли це буде потрібно.
– То ти мені ще й цього бажаєш? – слова Раїси Вікторівни перетворювався на істерику. – Ну, дякую, доню, ніколи не забуду!
– Завжди будь ласка, – посміхнулася Віка і пішла, не попрощавшись…
***
Взаємини з матір’ю у Вікі завжди були складними.
У дитинстві дівчинку часто відвідувала думка, що її мама не любить. Інакше чому вона віддала її бабусі та приїжджає рідко-рідко? А коли приїжджає, розмовляє з Вікою хвилин п’ять, не більше. Решту часу десь пропадає і повертається додому пізно вночі, коли Віка вже десятий сон бачить…
Ставши старшою, років о десять-дванадцять, коли Віка вже жила з мамою в місті, вона чітко зрозуміла, що просто заважає матері. Та, як не намагалася, не могла влаштувати своє особисте життя.
А винною у цьому вона призначила Віку. Так і говорила, анітрохи не соромлячись:
– Все через тебе! Ну, кому потрібна жінка з таким дорослим причепом?! Даремно я матір послухалася! Не треба було тебе народжувати!
Віка слухала, вірила, нишком плакала і мріяла зникнути. Все одно куди, головне назавжди…
Саме тому після школи вона дуже швидко вийшла заміж.
Не те щоб закохалася. Діма їй просто подобався.
Але Віка бачила, як цей хлопець дивиться на неї, як дбає. Як намагається вгадати її бажання…
Мама ніколи не приділяла Віці стільки уваги. І, звісно, дівчина розтанула. Їй так хотілося, щоб хтось любив її по-справжньому.
Слава Богу, Віці пощастило. Діма виявився добрим чоловіком і батьком.
Вони прожили разом двадцять років, виростили двох дітей.
А починали сімейне життя у квартирі Раїси Вікторівни. Просто на той момент не було можливості винаймати житло.
Прожили вони поряд із матір’ю лише два роки, але морально відходили від спілкування з нею дуже довго.
Раїса Вікторівна мала величезні претензії і до Вікі, і до Діми. Вони в її очах були дивними.
Не так одягалися, не там працювали, не так спілкувалися. Її, допомогу, не цінували, не поважали. І взагалі: навіщо одружилися? Ні розуму у її «нахлібників», ні фантазії!
Насправді нахлібниками у матері Віка з чоловіком не були. Самі себе годували, оплачували квартиру, мамині бажання виконували.
Грошей не просили.
Але! Вони користувалися її меблями! Готували у її каструлях! Спали на її постільній білизні!
Залишалося дорікнути, що вони дихають у квартирі її повітрям!
Не було, мабуть, жодного дня, щоб Раїса Вікторівна не влаштувала сварку. Причому грандіозну. З вигуками та образами.
Якось, після чергової такої вистави, молоді не витримали.
Вранці, коли мати пішла на роботу, зібрали свої пожитки та звільнили квартиру.
Кілька днів жили у подружки Віки, а потім зняли тимчасову квартиру в приватному секторі.
Там і жили майже дев’ять років. Там виховували свого первістка.
Матері, де живуть, не говорили. Переживали, що вона з’явиться на вказану адресу, влаштує сварку, щоб осоромити молоду сім’ю перед сусідами.
Невелику квартиру на околиці подружжя купило, коли син пішов до школи.
Коли закінчував – розширилися і народили, нарешті, другу дитину, про яку давно мріяли.
Раїса Вікторівна і тут висловилася:
– Вам воно потрібне? Навіщо злидні плодити?
Іншими словами, і до онуків у цієї жінки жодної прихильності не сталося. Не було в неї такої опції.
Проте, час минав…
Настав момент, коли Раїса Вікторівна усвідомила, що з роками вона не молодшає, і здоров’я вже не те…
А Віка, її не розумна дочка, все ще «цвіте та пахне»!
Хіба це справедливо? Нехай відшкодовує матері «витрачені на її виховання роки»!
Ну, а оскільки самій Віці це на думку не спадає, вона, Раїса Вікторівна, пояснить їй, як правильно жити! І як треба дякувати батькові…
Подумала мама і висунула вимогу:
– Значить так, доню, пенсія у мене маленька, діти повинні допомагати батькам – це законом встановлено, тому ти із сімейного бюджету виділятимеш мені… ну, скажімо, п’ятдесят відсотків щомісяця.
– Скільки? – Розгубилася дочка від несподіванки.
– Гаразд, сорок, – поблажливо скинула призначену суму мати, – більше ви все одно не потягнете.
– Ти це серйозно? – Віка вже давно навчилася давати матері відсіч. – А чому так мало? Якось ти продешевила…
– А ти не смійся, – насупилась Раїса Вікторівна. – Перші гроші можеш видати прямо зараз.
– Зараз? – Віка посміхнулася. – Це навряд. Мені треба з чоловіком це обговорити.
– Знайшла з ким, – кинула Раїса Вікторівна і зробила таку гримасу, що Віка ледь стрималася, щоб одразу не сказати матері що вона про це думає.
– Саме з ним, – промовила Віка у відповідь. – Я потім тобі подзвоню.
Дімі Віка нічого не сказала. Не хотіла турбувати чоловіка черговими маминими заморочками. А наступного дня подзвонила їй і сказала:
– Ніяких грошей, мамо, ми тобі платити не будемо. Якщо щось буде потрібно, скажеш. Ми допоможемо.
– Я так і знала! – вигукнула Раїса Вікторівна так голосно, що Віка відсунула трубку від вуха. – Невдячна!
Далі Віка не стала слухати.
Не дзвонила матері кілька днів, щоб та трохи охолола.
А потім поїхала до неї додому, щоб розставити крапки над і.
***
Поговорили вони бурхливо. Раїса Вікторівна казала, що віддасть свою квартиру чужим людям, якщо Віка не прийме її умов.
Віка скептично поставилася до слів матері. Ну, віддасть вона квартиру, і що? Нехай. Добре, щоб вона ще знайшла того, хто доглядатиме за нею, якщо знадобиться…
Такої «образи» Раїса Вікторівна не очікувала. Образилася. Стала всім і кожному розповідати, яка погана у неї дочка. І зять… І онуки…
Люди їй вірили, співчували. Були і ті, хто пропонував допомогу.
І помагали. Тиждень. Потім, зрозумівши, з ким мають справу, несли ноги.
А Віка ловила момент і раділа. Нарешті мама залишила її у спокої. Хоч на якийсь час.
Ні, кидати матір напризволяще, Віка не збиралася, але провчити її дуже хотілося.
“Урок” затягнувся майже на рік.
Одного чудового ранку Раїса Вікторівна, яка практично ніколи не нездужала, просто не прокинулася.
Через півроку Віка вступила у спадок. Тепер у них із Дімою дві квартири…
І навіщо, питається, Раїса Вікторівна псувала стосунки з дочкою та онуками? Заради чого?
Незрозуміло…