Віктор жив у бідній родині. Всі його друзі були більш забезпечені, тому Віктор завжди почував себе дещо не таким. Йому теж хотілося гарне брендове вбрання, нормальний телефон, а не той, що куплений з рук. Кишенькових грошей йому майже не давали, бо у його батьків просто не вистачало. І коли його друзі йшли до кафе, Віктор завжди відмовлявся.
Звичайно, він мріяв про те, що стане багатим. І тоді все собі дозволить.
Але в таких сім’ях діти, як правило, або прагнуть кращого життя, прогризаючи собі шлях у світле майбутнє, або ж чекають, коли їм з неба впаде багатство. Просто тому, що не бачать прикладу цілеспрямованості.
Віктор, на жаль, належав до другої категорії. Навчався погано, вважав, що навчання йому нічим не допоможе, руками щось робити він теж не любив. У своїх нещастях звинувачував бідних батьків, постійно думаючи, чому йому не пощастило народитися саме у такій родині.
У результаті, після школи Віктор вступив до технікуму, але й там ледве дотягнув. А доучившись, пішов працювати в магазин продавцем, навіть не думаючи спробувати якусь прибуткову професію.
Але він мав надію, що він зможе колись вибратися через цю межу бідності. І тоді він буде щасливий.
Каті ж, навпаки, пощастило народитись у багатій родині. Батько був підприємцем, мама мала свій салон краси. Змалку дівчинка не знала, що означає відсутність грошей. Їй купували те, що вона хотіла, вона встигла побувати в різних країнах, а що таке громадський транспорт вона знала лише з чуток.
Але при цьому Катя не була розпещеною дівчиною. Вона добре вчилася, хотіла стати ветеринарним лікарем (дуже тварин любила). Спочатку батько посміювався з її бажанням, але час минав, а Катя не зраджувала своєї мрії. І батько вирішив не заважати, а навпаки, допомогти. Сказав, що якщо вона добре закінчить ВНЗ, він відкриє їй ветеринарну клініку.
Так, власне, і сталося. Тато дав грошей, і незабаром Катя мала свою ветклініку, а також пару салонів і зоомагазинів.
Звичайно, без татових грошей нічого б не вийшло. І все це було записано на батька. Не хотів він, щоб якийсь бідняк виїжджав за рахунок його дочки.
Квартира, де Катя жила, була записана на маму. Машина теж була батьківською. Тато одразу сказав своїй дочці, що вона записуватиме на себе тільки те, що вона купить за власний кошт. Та й у той момент, коли Катя почала розвивати свій бізнес, батьки перестали спонсорувати її.
– Потрібно буде допомогти – допоможу. Але давати гроші просто так не стану. Ти вже доросла, ми й так дали тобі гарний старт у житті, – казав тато.
Щоправда, Катя була і не проти. Вона й так була вдячна рідним, що здійснили її мрію.
За ідеєю Катя з Віктором ніде не повинні були перетнутися. Вони мали різне коло спілкування, різні захоплення. Але доля їх все ж таки звела.
У батьків Віктора занедужав кіт. Тато себе погано почував, мама побоялася везти кота до ветеринара, тож попросили Віктора. Він взагалі не любив жодних зайвих рухів тіла, тому не відразу погодився. На кота йому було начхати, але щоб батьки відстали, довелося виконати їхнє прохання.
По чистій випадковості найближча ветклініка була саме та, що належала Каті. І, знову ж таки, за збігом обставин, сама Катя сьогодні працювала.
Незважаючи на те, що мала свій бізнес, вона також працювала ветеринаром. Адже спочатку саме цього вона хотіла.
Саме до Каті Віктор потрапив на прийом. Він спочатку навіть не зацікавився дівчиною: Катя хоч і була привабливою, але якоїсь яскравої зовнішністю не мала. А Віктору подобалися ті, хто виділяється у натовпі.
Тому він просто приніс кота, Катя його оглянула, призначила все необхідне. І коли вже Віктор збирався йти, до нього звернулася якась жінка з маленьким собачкою.
– Пощастило нам, чи не так? – Усміхнулася вона.
– Це в чому? – буркнув Віктор.
– Ну як же? Сьогодні сама господиня працює. Говорять, що вона лікар від бога. Відкрила клініку, зоомагазини, бо дуже любить тварин. І працює не заради грошей, у неї цих грошей кури не клюють. Батьки багаті.
Звідки ця жінка все дізналася, було невідомо. Але Віктор застин. То та молоденька дівчина і є господиня ветклініки? Так ще й інший бізнес має. Та й батьки багаті.
Віктор вийшов надвір, оглянув парковку. І біля входу був лише один автомобіль – дорога іномарка. І, напевно, вона належала цій дівчині.
Ось він шанс! Віктор зрозумів, що сама доля нагадує йому, як стати багатим. Не надто напружуючись. Треба просто одружитися з тією, яка вже має гроші. І тоді можна буде частину майна, бізнесу собі забрати. А потім розлучитись і жити приспівуючи. Не планував Віктор все життя жити з Катею, він взагалі не хотів пов’язувати себе узами шлюбу. Але заради добрих грошей можна буде й потерпіти.
Віктор дізнався, коли Катя знову працює. І в цей день взяв здорового кота і знову повіз його на огляд.
Дорогою купив коробку цукерок. Розщедрився, адже ця дівчина явно звикла до всього хорошого.
– Все з котиком вже гаразд, – усміхнулася Катя.
– Ну, слава Богу. Я так переживав! Це кіт моїх батьків, але ми разом росли. Він уже немолодий, я дуже за нього хвилююся, – промовив Віктор. Звісно, це було не так. Начхати він хотів на цього кота. Але він вже знав, що Катя дуже любить тварин. А Віктор хотів їй сподобатися.
– Не хвилюйтеся, все гаразд, – заспокоїла його Катя.
– А це вам.
Віктор простяг дорогі цукерки.
– Дякую, не варто.
– Ну, як же! Ви ж врятували мого улюбленого вихованця! Я вам дуже вдячний. І, якщо це не буде надто нахабно з мого боку, може, ви погодитеся зі мною повечеряти?
Каті було ніяково, але їй дуже сподобався цей хлопець, котрий так любить свого котика. І вона погодилася.
Віктор ж розумів, що не можна злякати дівчину. Тому вибрав гарний ресторан, у колег позичив грошей, щоб сплатити вечерю. Він чудово знав, що має бути сьогодні джентльменом.
Весь вечір Віктор грав найкращу версію себе. Жартував, казав Каті компліменти, цікавився її життям. І це спрацювало.
Катя почала закохуватися в такого милого та доброго хлопця. А він був дуже радий, намагався, як міг не показувати свою натуру.
Вигадав сльозливу історію, чому він працює продавцем. Мовляв, не вдалося нормально відучитися, треба було грошима батькам допомагати. І зараз переживає звільнитися, бо на нього всі розраховують.
Сам же Віктор з’ясовував все про Катерину. І коли переконався, що має багатих батьків, свій бізнес, квартиру і круту машину, зрозумів, що цю дівчину не можна втратити. А як собі частину коштів прилаштувати, він вигадає. Можна буде щось продати, купити щось у шлюбі. Та й Катя в нього закохана, напевно, не відмовиться щось на нього записати.
Власне, шлюб був необхідний. А там вже можна було щось вигадати. Та й працювати Віктор не хотів, планував користуватися грошима Каті та її батьків. Звичайно, їй він про це не говорив, щоразу обманював, розповідаючи про свої ідеї для бізнесу.
Все було продумано. Віктор зробив Каті пропозицію, і вона погодилася. Він навіть встиг переїхати до її квартири, радіючи з того, що все йде, як треба.
Катерину він так і не полюбив, він любив її гроші. Потихеньку він навіть почав нахабніти, просив її оплатити свої покупки, став користуватися її машиною і активно натякати, що їм потрібна друга. Щоправда, Катя чи то не розуміла натяків, чи то водила його за ніс, бо стверджувала, що поки що немає такої можливості.
І все йшло добре. Батьки Катерини не лізли у її життя, сподівалися, що вона сама в усьому розбереться. Вони взагалі намагалися її не контролювати, вважали дорослою та відповідальною.
І ось коли дата весілля вже була призначена, Віктор завів розмову про гроші.
– Твої батьки оплатять нам весілля? – Запитав він, будучи впевнений у позитивній відповіді.
– Що? Ні, – посміхнулася Катя. – Ми дорослі люди, я їх про таке просити не буду.
Віктор застиг. І що робити? В нього грошей немає. Він ще поки що пускав пил в очі Каті, говорив про те, що намагається відкрити свій бізнес, а насправді просто тішився з того, що можна не працювати.
– Думаю, у мене таких грошей зараз немає, – промовив він.
– Ну, може, я зможу заробити…
– Може, все ж таки попросити у батьків? – наполягав Віктор.
– Ні, я не буду. Я і так вдячна татові, що допоміг мені з бізнесом. Точніше, все сплатив. Звичайно, все записано на нього, зате всі прибутки отримую я.
– Як так, на нього? – здивувався Віктор. Про це він чув уперше, думав, що бізнес належить його майбутній дружині. І це вже стало здаватися проблемою. Напевно, тесть не буде настільки безтурботним, як Катя.
– Ось так. Це ж і правильно, адже він вкладався в нього.
– Ну, напевно … – Протяг Віктор. – Може, тоді продамо машину? А купимо щось інше, простіше?
Весілля треба було на щось відзначати. Віктор розраховував, що багаті родичі хоча б хороший подарунок подарують, треба залишитися в плюсі.
– Машину я не можу продати, вона мамина. Квартира на батька записана. Взагалі, – засміялася Катя. – У мене самої нічого і немає. Та й грошей я з батьків не беру. Ну, нічого, ми з тобою ще багато заробимо, я певна.
А ось Віктор не був у цьому впевнений. Точніше, він був упевнений, що не планував нічого заробляти. Він думав, що якось стане причетним до майна дружини. А потім можна розлучитися і все поділити. А тут, виявляється, і ділити нічого! Їй нічого не належить! А значить, і Віктор до цього не зможе мати відношення.
Загалом Віктор пішов. Звичайно, він вигадав якусь відмовку, мовляв, поквапився з рішенням, Катю він не любить. Але дівчина, коли змогла оговтатись від такого і почала міркувати здорово, зрозуміла, в чому була справа. Адже покинув її після того, як дізнався, що все, чим вона володіє, їй не належить.
І тоді вона згадала і те, що вона все оплачувала останнім часом, і про те, що Віктор говорив про якийсь бізнес, але навіть не бачила, щоб він з дому виходив. Загалом пазл склався.
Зрозуміло, що все на краще. І все ж таки Каті було дуже важко. Так, вона неодноразово чула про меркантильних жінок, але щоб і чоловіки такими були… Але, виявляється, і таке буває.