– Остання любов чоловіка – найсильніша, – розчулено сказав Віктор Володимирович.
Його діти, Артем та Ольга, відчували у цей момент прямо протилежне.
По-перше, виходило, що до дружини, якої не стало, Віктор Володимирович особливого кохання не відчував.
По-друге, його пізнє почуття пішло на зовсім невідповідну жінку.
Олена була старша за Артема років на п’ять, поряд з Віктором Володимировичем вона виглядала як друга дочка. Коли той представив її своїм рідним, ті оторопіли і мовчали весь час, поки батько сімейства розповідав історію їхнього неземного кохання.
– Я зустрів Оленку на курорті, вона так мило поралася з торговим автоматом, ніяк не могла дістати пляшку води. Довелося прийти їй на допомогу.
– Вітя – справжній лицар, не залишить дівчину в біді, – сказала Олена, захоплено дивлячись на нього.
Артема та Ольгу дружно пересмикнуло від цього лагідного звернення.
«Хай би жінка була близькою за віком, але такі сюсюкання просто недоречні», – подумав син.
Брат і сестра нічого не сказали при Олені, але як тільки та пурхнула в магазин, взялися до розпитувань.
– Ти сказав, Олена з іншого міста, де ж вона житиме? – спитав Артем.
– Тут, звісно, у нас все дуже серйозно, – відповів Віктор Володимирович.
– Ти збираєшся з нею одружитися? – здивувалася Ольга, постаравшись приховати нервовість в голосі.
Віктор Володимирович пожвавився:
– Ми хотіли зробити сюрприз, але я не можу мовчати, я такий щасливий! Ми розписалися вчора, я хотів, щоб нас одружили якнайшвидше, не хотів чекати, адже з Оленкою я знову відчув смак до життя.
Віктор Володимирович і справді сяяв, як начищена монета, вперше з того часу, як не стало його дружини кілька років тому. Діти хотіли б за нього порадіти, але не могли, аж надто невідповідною здавалася його дружина. А тут ще батько підлив олії:
– До того ж ми не могли чекати довго, Оленка чекає дитину. Так-так, у мене ще є порох у порохівницях!
Ольга з Артемом перезирнулися, подумавши про те саме, а потім син обережно запитав:
– Тату, ти певен, що це твоя дитина?
– Як ти можеш ображати Оленку такими підозрами?! – образився Віктор Володимирович. – Я розумію, що вам важко прийняти молоду мачуху, але ви повинні змиритися і порадіти за мене.
Коли вони вийшли від батька, Ольга сказала:
– Може, тато справді зустрів своє кохання, бувають же щирі почуття з великою різницею у віці. Давай спробуємо прийняти мачуху.
Наступного дня Ольга запросила мачуху разом сходити в кіно і по магазинах, а Артем надіслав букет як вітання з весіллям.
Олена охоче прийняла і запрошення, і квіти. Брату з сестрою довелося визнати, що мачуха дуже мила. Вона дружелюбно поставилася до дітей від першого шлюбу та оточила Віктора Володимировича турботою, повністю взявши на себе господарство. На роботу вона не ходила, і Ольга одного разу поцікавилася:
– Олено, а хто ви за фахом?
– Я працювала адміністраторкою в готелі, де жив Вітя, а зараз буду домогосподаркою. Все одно скоро в декрет, чи є сенс виходити на роботу знову?
– Я б так не змогла, – без задньої думки сказала Ольга. – Вважаю, не можна втрачати кваліфікацію, мало як життя повернеться, не варто сподіватися лише на зарплату чоловіка.
– Не всі чоловіки люблять кар’єристок, – сухо відповіла Олена.
– Я не хотіла вас образити, – зніяковіла Ольга, але мачуха демонстративно відвернулася.
Невдовзі після цього Ольга збиралася купувати машину. Кілька місяців тому Віктор Володимирович обіцяв їй додати грошей, свого часу він вдало вклався в нерухомість і тепер ні в чому не потребував, та ще й дітей міг підтримувати.
Але коли Ольга нагадала йому про обіцянку, Віктор Володимирович розвів руками:
– Вибач, зайвих грошей немає, у мене немовля на підході. Та й соромно в двадцять три просити батьків про допомогу, ти маєш сама себе утримувати.
– Але я тільки-но почала працювати після інституту, заробляю небагато, – відповіла Ольга.
– Значить, машина тобі не так вже й потрібна. Вчись планувати бюджет і сподіватися на себе, тато не вічний.
Незабаром ситуація повторилася і з Артемом. Віктор Володимирович купив синові на день народження квиток на відпочинок, але коли той приїхав, виявилося, що батько оформив повернення.
– Я забув тобі розповісти, бо замотався з дитячою, – покаявся Віктор Володимирович. – Облаштувати кімнату для дитини недешево, от і довелося скасувати твою поїздку. Нічого, ти дорослий мужик, впораєшся сам.
Артем спитав сестру:
– Думаєш, це Олена підбурює батька?
– Може, це просто збіг, – заперечила м’якша Ольга. – Давай не налаштовуватимемо себе проти мачухи?
Як доброзичливий жест вона навіть пішла з Оленою купувати одяг для вагітних.
– Вам дуже пасує бути вагітною, животик такий гарний і акуратний, – зробила комплімент Ольга, поки мачуха крутилася перед дзеркалом. – Тільки ця сукня вас повнить, низ просто величезний, подивіться краще за іншу.
Вона сказала це мимохідь і незабаром забула про свої слова, але ввечері їй подзвонив батько і почав галасувати:
– Навіщо ти сказала, що Оленка повна?! Такі слова не можна говорити жінці, тим паче майбутній мамі!
– Я й не казала, – обімліла Ольга.
– А хто сказав, що Оленка у всіх сукнях величезна? Хто переконував її вийти на роботу, бо зі мною може щось трапитись?
Ольга спробувала вклинитися в монолог, але Віктора Володимировича понесло:
– Знаю, ти заздриш, що у Оленки щасливий шлюб, скоро буде дитина, біля твоїх дверей черга з кавалерів не стоїть. Я намагався заплющувати на це очі, адже ти моя дочка, і я люблю тебе, але настав час визнати, що ти не відбулася як жінка. Але не смій відіграватися на моїй дружині!
Вигукнувши це, Віктор Володимирович кинув слухавку. Скільки б Ольга йому не дзвонила, батько не відповідав, а потім взагалі заблокував її номер.
Дізнавшись про те, що сталося, Артем кинувся до батька, щоб поговорити з ним. Однак удома виявилася лише Олена, яка гостинно запросила його увійти та поцікавилася:
– Щось сталося? На тобі немає обличчя.
Коли Артем коротко переказав їй батькову розмову з сестрою, Олена притиснула руки до щік:
– Боже мій, яке нещастя! Це я винна, бо розплакалася, я стала такою чутливою, як завагітніла. Але на Ольгу я не жалілася, Вітя мене неправильно зрозумів. Давай почекаємо його і разом обговоримо.
Каяття Олени трохи заспокоїло Артема.
“Може, це справді непорозуміння”, – подумав він, сідаючи за стіл і приймаючи від мачухи запропоновану чашку чаю.
– Ти такий дбайливий, якщо приїхав захистити сестру, я тобою захоплююсь! – сказала Олена.
Їхні руки зустрілися, але мачуха не відсторонилася, а потім зовсім погладила Артема по щоці.
– Шкода, що багатий твій татко, а не ти, – промуркотіла жінка. – З молодим веселіше жити.
Артем завжди був запальним, от і зараз миттєво розлютився. Він скочив на ноги, взяв Олену за руку і сказав:
– Так і знав, що ти шукала гаманець на ніжках! Сьогодні ж розповім усі батькові.
Артем потримав руку Олени ще трохи для переконливості, але тільки-но зібрався її відпустити, як раптом обличчя мачухи змінилося від страху.
– Вітю, він просто ошаленів! – вигукнула вона.
У запалі сварки Артем не помітив, як прийшов батько. Натомість Віктор Володимирович миттю оцінив ситуацію, хоч і неправильно, і відсунув сина убік. Олена з плачем кинулася чоловікові в обійми.
– Артем до мене ліз! – схлипнула вона. – А коли я йому відмовила…. Почав сваритися…
– Забирайся з мого дому! – наказав Віктор Володимирович Артему. – Ти мій син, тому я не стану тебе виводити, хоча дуже хочеться.
– Все зовсім не так, Олена тобі бреше! – вигукнув Артем.
– Не вдавай, що ображений, я бачив, що ви з Ольгою одразу незлюбили мою дружину!
– Напевно, це через дитину, вони не хочуть ділитися спадщиною, – пролепетала Олена.
– Ах ти ж… – обурився Артем.
– Досить, замовкни! – вигукнув Віктор Володимирович. – Ви з Ольгою можете не турбуватися, спадок вам більше не світить, усе отримають Оленка і наш син. Так, ти все правильно почув, тепер у мене є інший спадкоємець, тебе я більше не потребую…
Увечері Ольга та Артем зібралися на нараду.
– Що ж, тепер ми знаємо, хто є Олена, – підсумував брат. – Залишається вирішити, як показати батькові її справжнє обличчя. Після того, що трапилося, я боюся, молода дружина щось йому зробить.
– А я сумніваюся щодо того, що дитина справді від тата. Більше схоже на те, що Олена швиденько підшукала йому багатого вітчима, – підхопила Ольга. – Я запропонувала б зробити тест, але мене тато слухати не стане.
Тут Артема осяяло:
– Потрібна людина, яку батько точно послухає. Той, хто має величезний вплив.
– Бабуся! – здогадалася Ольга.
Їхній бабусі Марії Антонівні було майже вісімдесят, але ніхто не зміг би назвати її слабою старенькою. Вона зберегла гострий розум, ідеальну поставу та жорсткий характер, загартований на посаді директорки школи.
Дізнавшись від онуків, що накоїв її син, Марія Антонівна обурилася і пообіцяла негайно відвідати молодят.
– Я розберуся, що там за невістка з’явилася, – сказала вона.
Візит матері став для Віктора Володимировича неприємним сюрпризом. Він приховав поспішний шлюб, припускаючи, що мати не схвалить ні його, ні молодість дружини, і мав рацію. Марія Антонівна насварила сина і зажадала:
– Негайно помирись із дітьми!
– Ольга образила мою дружину, а Артем зазіхав на чужу жінку, їх у моїй хаті не буде, – твердо відповів Віктор Володимирович.
Марія Антонівна звикла, що син підкоряється їй беззаперечно, і відмова її здивувала.
«Схоже, ця панянка хитріша й нав’язливіша, аніж мені здавалося», – подумала вона. – «Нічого, я теж непроста, виведу її на чисту воду».
Однак це виявилося не так просто. Віктор Володимирович слухався матір в інших справах, але варто було тій сказати, що Олені вигідний шлюб із багатим немолодим чоловіком або що дитина може бути від іншого, той закривав вуха.
Тоді Марія Антонівна перейшла на Олену і засипала розпитуваннями про її минуле. Хитра невістка відповідала ухильно, і свекрусі вдалося вивідати лише назву міста й готелю, де Олена працювала і зустріла майбутнього чоловіка. Обидва факти Марія Антонівна передала онукам і наказала перевірити, хто ж така їхня мачуха.
– І поспішайте, відчуваю, ця хитра ось-ось візьметься за мене, – попередила вона.
Олена боялася діяти проти матері чоловіка так само відкрито, як проти його дітей, і почала з м’яких умовлянь:
– Може вам взяти квиток додому? Незабаром народиться малюк, немовлята такі неспокійні, у вашому віці потрібен спокій.
– Нічого, я міцна, та й з дитиною я допоможу. До речі, коли достеменно народиться мій онучик, на якому ти терміні? Кажеш, на п’ятому місяці, але живіт надто великий.
Олена вагалася з відповіддю, а Марія Антонівна збагнула: «Ага, онуки були праві, щось тут нечисто».
Очевидно, ця думка ясно позначилася на її обличчі, бо наступного дня Олена перейшла до активних дій.
Вранці Марія Антонівна не знайшла свої капці біля ліжка, а згодом Олена покликала їх із Віктором Володимировичем на кухню і вказала на морозилку. капці лежали між пачкою котлет і рибою.
– Напевно, ви заплуталися, – мило посміхнулася Олена.
«Вирішила виставити мене старою, що втратила розум? Не вийде», – зрозуміла, що відбувається Марія Антонівна.
Незабаром довелося визнати, що Олена хитра і спритна. Свекруха була пильна, однак у приготованому нею супі виявилася величезна порція перцю. Пізніше вона загубила паспорт і Віктор Володимирович знайшов його у своїх черевиках. Нарешті невістка звинуватила Марію Антонівну в тому, що забула зачинити двері, коли пішла гуляти.
– Я вийшла у коридор, а там незнайомий чоловік, – розповіла Олена. – Пощастило, що він злякався і втік.
– Я точно пам’ятаю, що замкнула двері, ти брешеш! – твердо відповіла Марія Антонівна. – У мене міцний розум.
– Мамо, згадай капці в морозилці. Настав час визнати, що твій розум слабшає, – відповів Віктор Володимирович. – Думаю, тобі потрібен нагляд, який ми з Оленкою організувати не зможемо. Як щодо будинку для людей похилого віку?
– І чий це план? Олени? – примружилася Марія Антонівна. – Врахуй, синку, з доброї волі я туди не поїду.
– Саме тому я запросив фахівця з тобою поговорити, – сказав Віктор Володимирович. – Вибач, мамо, але я маю думати про свою родину, зайві переживання нам не потрібні.
Марія Антонівна глянула в обличчя невістки і сказала:
– А ти розумна, хоч проти життєвого досвіду тобі не вистояти. Я тебе наскрізь бачу і за свою сім’ю боротимуся до кінця.
Тим часом Артем вирушив до рідного міста Олени і зразу ж у готель, де та працювала і зустріла їхнього батька.
“Спробую розшукати її рідних та друзів”, – вирішив він. – “Може, дізнаюся щось, що допоможе відкрити батькові очі”.
Артем не надто сподівався на успіх, але йому пощастило. Адміністратор за стійкою, молодий хлопець, розхвилювався, почувши про Олену:
– Це вона вас надіслала? Як вона де вони з дитиною?
– Ви знаєте про дитину? – здивувався Артем.
– Звичайно, я навіть пропозицію зробив, коли Олена завагітніла, а вона втекла. Сказала, що одружилася, щоб я її не шукав. Хіба можна відвозити дитину від рідного батька?
Дивлячись на схвильованого хлопця, Артем відчував одночасно жалість до нього і радість. Олена нарешті попалася!
У кишені завібрував телефон, дзвонила Ольга.
– Тато відправляє бабусю у будинок для людей похилого віку! – сказала вона. – Він сказав, що бабуся слаба, але це ж неправда. Ми не можемо цього припустити, що нам робити?
– Спокійно, сестро. Скажи батькові, що я скоро привезу сюрприз, який змінить його погляд на шлюб.
Артем легко вмовив колишнього нареченого Олени поїхати з ним, той був дуже закоханий у цю жінку і дуже хотів повернути її з дитиною додому. Його поява стала неймовірною несподіванкою і для Олени, і для Віктора Володимировича. Розігралася сцена, яка закінчилася аж надвечір…
Виявилося, що Олена вийшла за Віктора Володимировича, будучи вагітна. Після такого зізнання чоловік вказав їй на двері. На щастя, справжній батько дитини не відмовився від Олени, тож про долю малюка можна було не турбуватися.
Коли Олена поїхала разом із нареченим, постарілий і змарнілий Віктор Володимирович замкнувся в кімнаті і відмовився говорити з близькими.
– Може, не варто було нічого розповідати? Тато був такий щасливий, а ми відібрали у нього це щастя, – завагалася Ольга.
– Ми все зробили правильно, гірка правда краща за солодку брехню, – твердо відповіла Марія Антонівна. – Просто дайте батькові прийти до тями після любовного затьмарення, і все прийде в норму.
Бабуся мала рацію.
Через тиждень Віктор Володимирович вибачився перед дітьми та матір’ю:
– Я знову відчув себе молодим і потрібним, і це затуманило розум. Мабуть, у моєму віці щастя вже не побачити…
– Щастя можливе у будь-якому віці, – відповіла Марія Антонівна. – Але не можна сліпо вірити чужим і зраджувати близьких, інакше замість щастя ризикуєш отримати лише розчарування й самотність…