Марина та Катерина працювали разом вже не перший рік, а останні кілька місяців ділили один кабінет на двох. Близькими подругами їх не можна було назвати, скоріше, приятельками, оскільки стосунки між жінками склалися цілком непогані, довірчі.
Та й спільних тем для розмов у них було достатньо. І в Марині, і в Каті росли діти шкільного віку. У Марини син і дочка, у Катерини два хлопчики. Щоправда, на відміну від приятельки, Катя виховувала своїх дітей одна, з чоловіком розлучилася кілька років тому, отримувала від нього дуже скромні, за її словами, аліменти і більше жодної допомоги не бачила.
Періодично Катерина ходила на побачення, сподіваючись влаштувати особисте життя, але їй не щастило. Жінці хотілося створити сім’ю, а не просто зустрічатися по кутках, як вона сама висловлювалася, але всіх її шанувальників відштовхувало наявність у Катерини синів – підлітків.
Марина ж ось вже п’ятнадцять років була щаслива у шлюбі. І чисто по-жіночому вона співчувала Каті, яка часто скаржилася на мізерні аліменти, яких не вистачає на те, щоб одягнути та взути двох хлопців.
– Йому добре, чудово влаштувався! – говорила Катя про свого колишнього чоловіка Миколу. – Живе собі з молоденькою жінкою, нічим не обтяжений, дитину спільного народили… А я тепер не можу влаштувати особисте життя, бо для чоловіків я хто? Правильно, жінка із причепом. Навіть із двома.
– Катю, ну може зустрінеш ще людину, яку не відштовхнуть твої хлопці… – намагалася підбадьорити приятельку Марина.
– Та щось мені не віриться… – зітхала Катя. – Хіба що, коли мої хлопці виростуть, тільки мені самій уже тоді за сорок перевалить, і навряд чи я комусь буду цікава…
Якось, прийшовши на роботу, Марина помітила, що Катя чимось дуже засмучена. Жінка поцікавилася у приятельки, що сталося.
– Та нервів на них не вистачає! – вигукнула Катя.
– На кого?
– На Михайла з Павлом, звичайно ж! Уявляєш, ноутбук зламали… У них і так він один на двох, а тепер і цього немає…
– У ремонт не можна віднести?
– Пробувала, там одразу мені сказали, що дешевше буде новий купити… Ось що з ними робити? І без ноутбука ніяк, у школі постійно задають то реферат, то ессе якесь, то проєкт… Та що я тобі пояснюю, ти і сама це не гірше за мене розумієш…
– Розумію, звісно…
– І ось що мені робити? Подивилася ціни, відгуки почитала і зрозуміла, що новий ноутбук мені в копійчину обійдеться. Це якщо нормальний купувати. А купиш дешевий, вийде як у приказці «скупий платить двічі»… А тут ще як на зло, Павлу куртка нова потрібна, а Михайлу взуття… Подзвонила колишньому, сподіваючись, що він з ноутбуком допоможе, так краще б не дзвонила… Він, бачите, відсипається після нічної зміни, і трубку взяла його дружина … Навіть пояснити мені нічого до пуття не дала, відразу викарбувала, що Микола мені платить аліменти, і якщо я не вмію грамотно розпоряджатися грошима, це мої проблеми! Мовляв, він і так через моїх дітей забирає шматок хліба у їхньої дочки… Уявляєш, так і сказала: через моїх дітей! Начебто він до цих дітей жодного стосунку не має! Негідники… І він, і дружина його…
– Так … Неправильно це, – погодилася з приятелькою Марина. – Напевно, дружина його й налаштовує проти тебе та дітей…
– Це точно! Негідники – вигукнула Катя, негативні емоції переповнювали її, і вона вже була готова розплакатися …
– Катю, ти все-таки заспокойся, безвихідних ситуацій не буває…
– Ой, не знаю… Де мені гроші взяти на новий ноутбук, якщо він коштує дорожче за мою зарплату? Ось де? А ще годувати дітей треба, одягати, та й комуналку ніхто не скасовував… Ух, як я розлютилася на всіх… І на Павла з Михайлом, і на колишнього, і на цю його… негідницю – дружину…
– Катю, не злись… Ноутбук, звичайно, потрібен… Може, є в кого позичити грошей?
– Та немає у мене таких грошовитих знайомих… Не з батьків же пенсіонерів я гроші тягнутиму, вони мені й так допомагають у міру можливостей, але у них пенсії – сльози… Напевно, доведеться кредит брати, а так не хочеться, це ж переплата… Слухай, Марино, а ти мені не позичиш грошей? Мені тисяч тридцять потрібно, краще б, звичайно, пʼятдесят, щоб пристойніший ноутбук взяти…
– Я? – трохи розгубилася Марина.
– Так, а я накопичу потрібну суму і поверну тобі. Ти ж мені вже не раз допомагала, і я завжди віддавала тобі…
Катя, справді, не раз просила у Марини в борг і завжди повертала із зарплати, але це були невеликі суми, максимум тисяч п’ять, а ось тепер приятелька просити позичити їй більш пристойну суму… Крім того, у Марини таких грошей і не було.
Вони з чоловіком теж жили небагато. Були у них невеликі накопичення на відпустку, але розлучитися з цими грішми Марина не була готова. Вони запланували поїздку на море, а квитки краще брати заздалегідь, так вони обійдуться дешевше… До того ж Віктору, її чоловікові точно не сподобається ця ідея… А бюджет у них спільний.
І Марина сказала Каті все як є.
– Це ж не мої особисті гроші, а наші з Віктором… Та й потім, сума немаленька, як швидко ти зможеш повернути борг…
– Марино, я все розумію… Але послухай, ти ж у батьківському комітеті перебуваєш…
– Так, але це тут до чого?
– Ну ти ж відповідаєш за збирання грошей на потреби класу, і на випускний у початковій школі у твоєї Ганнусі…
– Так…. Ти пропонуєш мені віддати ці гроші тобі?
– Чому віддати? Я ж у борг прошу… Я обіцяю, що за два, максимум за три місяці назбираю цю суму і все тобі поверну… Я на другу роботу влаштуюся, я введу вдома режим жорсткої економії, на колишнього знову натисну… Я обіцяю, що через три місяці все віддам! Марино, виручиш мене? Ти – моя єдина надія…
Марина не знала, що відповісти Каті. Ця ідея не подобалася їй зовсім … І навіщо вона тільки проговорилася про те, що скарбничка класу у неї …
– Будь ласка, Марино! – не заспокоювалася Катерина, бачачи вагання приятельки. – Тобі нічого хвилюватися, я все поверну… І я нікуди не зникну, ми ж з тобою пліч-о-пліч працюємо, і мою домашню адресу ти знаєш… Виручи, га? Ну я ж не пройдисвітка, ти ж знаєш… Просто так важко однією двох дітей піднімати… З останніх сил стараюся, щоб вони не голодували…
Сказавши це, Катерина розплакалася… А Марина, як і раніше, не знала, як вчинити… Чисто теоретично вона, звичайно, могла дати Каті ці гроші, за умови, що та їх поверне не пізніше, ніж за три місяці… А якщо не поверне? Марині доведеться вкладати свої… Але ж Катя не схожа на обманщицю, і вони знайомі вже не перший день…
Можливо, допомогти людині, яка опинилась у скрутній ситуації? Адже Каті, правда, доводиться важко… А якби вона, Марина, опинилася на її місці? Та й бачити сльози приятельки було важко, Марина була дуже жалісливою людиною.
А Катя тим часом продовжувала тиснути на жалість і просити Марину допомогти їй. І приятелька здалася.
– Ну гаразд, – погодилася вона. – Але пам’ятай, за три місяці вся сума має бути в мене. Це чужі гроші.
– Звичайно, звичайно, – радості Каті не було межі. – Все поверну, до копієчки, не сумнівайся… Марино, я завжди знала, що ти справжній друг!
Цього ж дня Марина зняла з карти потрібну суму та віддала гроші Катерині, яка не втомлювалася розсипатися у подяках та обіцяла все вчасно віддати. Втім, у цьому Марина не сумнівалася.
Так минуло два з половиною місяці, Марина і Катя, як і раніше, працювали разом, і Катерина так само постійно скаржилася на важке матеріальне становище. На синів, які вічно все псують і ламають і ростуть не щодня, а щогодини, та колишнього чоловіка, який не бере участі у вихованні дітей і платить маленькі аліменти…
А Марина все частіше почала ловити себе на думці, що вона втомилася від цих нескінченних скарг… А ще її цікавило питання, з чого Катя збирається повертати гроші… Спочатку жінка говорила про підробіток, але вона так нікуди й не влаштувалася. І весь час говорила про те, що грошей постійно не вистачає… І Марина почала відчувати занепокоєння, оскільки наближався час, коли треба було розпочинати приготування до випускного у початковій школі…
А Катя поводилася так, ніби нічого й не відбувалося… І одного разу Марина не витримала і нагадала приятельці про те, що тримісячний термін, про який вони домовлялися, спливає…
– Марино, мені так ніяково, – сказала Катерина. – Але я поки не зможу повернути тобі гроші … Уявляєш, холодильник зламався і мені довелося купувати новий … Ну а як без холодильника? І Павло у мене на карате записався, довелося купувати кімоно, це все так дорого!
– Катю, ти смієшся? – не повірила своїм вухам Марина. – Я позичила тобі чужі гроші! Ти присягалася, що все повернеш!
– Так я поверну, але трохи пізніше … Марино, ну ти чого прибідняєшся? У тебе чоловік є, і гроші є, ви ж на відпустку збираєте… Візьми поки що звідти… А я все поверну, до відпустки ще вагон часу…
– Катю, ми так не домовлялися.
– Але обставини так склалися, Марино, вони сильніші за мене … – як ні в чому не бувало посміхалася Катерина. – Ну, чого ти ображаєшся? Від форс-мажору ніхто не застрахований… Ну, немає в мене цих грошей зараз, що мені робити? Меблі з квартири почати продавати? Я віддам, але пізніше…. Звідки мені знати, що холодильник зламається? І що Павло на карате це своє запишеться.
Ніколи Марина ще не почувала себе такою не розумною… Повірила людині, допомогла, а що отримала натомість? Вдома їй довелося розмовляти з чоловіком і в усьому йому зізнатися… Завжди спокійний і розважливий Віктор, схопився за голову і не міг повірити, що його дружина така наївна…
– Ми ж майже подруги з нею… Я не думала, що вона обмане, – плакала Марина.
– Не думала вона… А тепер нам доведеться вкладати свої гроші…
– Вітя, вибач…
– Гаразд, чого вже, що зроблено, те зроблено… І ти, звісно, жодної розписки з неї не взяла?
– Мені це навіть на думку не спало…
– Ех, Марино, не чекав я від тебе…
– Пошкодувала її…
– А чого шкодувати? Вона доросла людина і повинна сама вміти вирішувати свої проблеми… До того ж, покупка ноутбука – це не життєво важлива річ. Гаразд би йшлося про здоровʼя, я б ще зрозумів…
– Думаєш, вона вже ніколи не поверне ці гроші?
– Та хто ж її знає… Це вже як їй совість дозволить… Якщо вона взагалі її має…
Марині було нестерпно тепер перебувати з Катею в одному кабінеті. Жінка поводилася як ні в чому не бувало і продовжувала нити і скаржитися на важке життя … У результаті Марина пішла до директора і попросила перевести її в інший кабінет. Директор, на щастя, пішов назустріч… А невдовзі Катерина звільнилася, знайшла собі іншу роботу…
Гроші Марині вона так і не повернула, порахувавши, що від тієї не зменшиться… Марина з Віктором, звичайно, викрутилися і без поїздки у відпустку не залишилися. Але Марина зробила висновки і більше нікого із колег близько до себе не підпускає, від гріха подалі, як кажуть…