Прізвище у Віктора було незвичне й гучне – Король. І симпатичним був хлопчик, і розумним, ось тільки на зріст малуватий, найнижчий у класі.
Хлопці часом піджартовували, але Віктор не ображався.
Бо ж так і є, і звик він до того, що на фізкультурі стояв останнім в ряду.
Дівчатка не звертали на нього уваги, коли настав вік першої закоханості. І тоді Віктор уже почав хвилюватися за свою зовнішність.
– Мамо, я що, вже більше не виросту? Зовсім? – раз у раз питав він матір.
Тамара Петрівна і сама була невисокого зросту, і завжди заспокоювала сина:
– А в кого тобі довгим бути?! Королі в нашому селі всі невисокі, такий рід у нас! Але й пройдисвітів і нерозумних серед них ніколи не було!
От і бери розумом, кмітливістю, працьовитістю. Тоді будь-яка дівчина за тебе заміж піде! І буде як за стіною з тобою жити…
Віктор порахував би такі слова матері майже жартом, якби не знав, що вона дуже його любить.
З чоловіком вона розлучилася, коли Віктору було всього чотири рочки, і мати вклала у виховання сина всю силу материнської любові.
Віктор і сам дуже любив маму, і ні-ні, та й прислухався до її порад, і згадував ці слова.
Після школи він закінчив технікум, вибравши професію електрика.
Але з дівчатами дружба в нього так і не складалася, хоч хлопець і ходив на легку атлетику, трохи підріс і змужнів.
Сподівався він на симпатію з боку своєї давньої сусідки з першого поверху Катерини, всіляко показував їй знаки уваги, але дівчина тільки відверталася.
Віктор так і пішов служити розчарованим у коханні.
А коли він повернувся, то вирішив одразу ж поїхати з міста в село до діда й бабусі, де були його друзі дитинства та рідні.
Туди, де люди були набагато простіші й добріші…
Бабуся й дідусь дуже зраділи і сказали, що рішення Віктора є вірним.
– У нас тут стільки можливостей, тільки не лінуйся! Он твій приятель з дитинства Федько ферму будує. Корівок закупив, уже успішно молоком торгує й сир почав варити.
– А я ось думаю курей вирощувати, діду, і хочу порадитися з тобою щодо невеликої, поки, курячої ферми…
Весь день дід з онуком обходили свої володіння з рулеткою і придивлялися, де можна збудувати нові курники, а де приміщення для інкубаторів і курчат.
Бабуся раділа, вона підтримувала онука й казала:
– Ну, тримайся, село! Мій онук королем курей буде.
Дід Семен і Віктор сміялися:
– Ти мовчи, бо ще так і прозвуть, бач ти! Тільки заговорили про справу, а вона вже посміюється!
Бабуся обіймала онука і гладила по плечах.
– Що ти, мій рідний! Я без жодного сміху, і перша твоя помічниця буду, доки не одружишся. А то он дівчата наші вже стрепенулися, раз у раз про тебе питають…
– Правда-правда, – підтакував дід. – Це тут швидко буває. Не встигнеш озирнутися, як вже з обручкою на пальці.
– Я не поспішаю, – посміхнувся Віктор. – Спочатку діло. Якщо Король, то треба і курячим королем справді стати…
Свою власну справу почав Віктор із малих кроків. Він сам виготовив кілька інкубаторів і заклав перші партії яєць на вилуплення.
Бабуся стежила за дозріванням яєць, а тим часом старий сарай готувався до прийому курчат.
Вже вони заготували і корм, і підстилку, і купили годівниці, напувалки, все обладнання.
Віктор влаштувався і на роботу, і вдома працював до темряви, і всі вихідні.
– Хорошого ви онука виростили, Тамаро! – раз у раз хвалили Віктора сусіди. – І самі трудівники, й онук у ваш рід пішов.
А Віктор захоплювався своїми ідеями, розробляв моделі нових великих інкубаторів, виготовляв їх із дідом.
І в роботі його інкубатори згодом показали себе успішно.
Крім того, що незабаром сарай заповнився курчатами, Віктор почав продавати свої інкубатори по всьому району.
Курчат допомагали вирощувати дід із бабусею. А на вихідні приїжджала і мати Віктора з міста, і вся родина працювала на домашній фермі.
Новини про Віктора та його успіхи розліталися не тільки по селу, а й по району. Йому почали надходити замовлення на курчат, на партії інкубаторів, і незабаром Віктору довелося піти з роботи і повністю зайнятися своїм бізнесом, який набирав шалених обертів.
Через кілька місяців він найняв і помічника, а потім купив стару машину, щоб не використовувати транспорт діда для поїздок у місто на базар.
Тим часом в особистому житті у Віктора настали зміни.
Його подруга з дитинства Наталя почала все частіше заходити до нього на чай, і вони зі сміхом згадували той щасливий час, коли Віктор все літо проводив у селі і більше грав і розважався, аніж працював.
Тоді вони з Наталкою, теж невисокою, тендітною дівчинкою і в одній футбольній команді захищали свої ворота, і часто пасли трьох її корів до обіду, і в ліс по гриби ходили, і купалися в річці.
Наталя, як і Віктор, теж змінилася. Вона стала чарівною дівчиною із зеленими очима, рудою копицею волосся і веснянками на носі.
І як Віктор не давав собі обітниці ще зі школи не закохуватися, щоб не турбувати даремно свою душу неминучою відмовою, але все ж таки закохався в Наталю по самі вуха.
Ті дитячі дружні стосунки раптом зараз засяяли коханням, варто було молодій парі кілька разів посидіти поряд за столом.
– Ти такий молодець, Вікторе! – захоплювалася працьовитістю свого друга Наталя. – Нашим сільським тільки з тебе приклад брати.
– Правильно, – погоджувалась з дівчиною й бабуся. – Це ж Королі! Сама подивися – нікого з наших ледачих немає! Всі живуть добре, і сім’ї міцні!
Віктор не довго ходив із Наталкою гуляти. Швидко молодята вирішили бути разом.
Місяці з два минуло, як вирішили вони одружитися, і без особливого шику, не на все село гриміти музикою.
– Гроші нам ще на своє житло знадобляться, – вирішили молоді, і відсвяткували день народження своєї родини у колі рідних та найближчих друзів у міському кафе.
Наталя була дуже гарною у весільному вбранні, а Віктор ніколи ще не відчував себе таким щасливим.
Перші роки довелося молодим жити разом із дідом та бабусею Віктора.
Ще тільки почали вони будуватися поряд з дідовим будинком.
Але через три роки сталася велика подія.
Переселилися молоді у своє гніздечко. Але найголовніше, що Наталя вже на той час народила синочка – найбільшу радість нової родини Королів!
Віктор працював як і раніше, не покладаючи рук.
Справа його йшла добре. Торгівля курятиною йшла успішно. А від дідуся й бабусі завжди була величезна підтримка й допомога.
Приїжджала бавити онука й матір Віктора, а батьки Наталі всіляко намагалися допомагати Віктору з продажем.
Ну і, звісно ж, обожнювали свого внука.
Маленький Миколка Король ріс схожим на батька – допитливим, веселим, невеликого зросту і дуже симпатичним.
Але тепер зріст сина нікого не турбував.
Ні Віктора, ні Наталю, ні рідних.
Хіба в цьому річ?! Бо ж справжнє щастя не від цього залежить!