– Боже, я закохалася…
Марина замріяно закотила очі, а посмішка весь вечір не покидала її обличчя. Їй так хотілося вже комусь про це розповісти. Та ось не кожному розповіси… А тут, нарешті, зустріч із подругою.
– Ти знаєш, який він класний! Начитаний, розумний, романтичний. Тільки з ним я почала почуватися жінкою!
Діана похитала головою. Вона захоплення подруги зовсім не поділяла.
– А як же Вітя?
Марина тут же спохмурніла.
– Вітя… Та ніяк! Він нічого не знає!
Для Діани це було дивно. Вона сама заміжня вже сім років, і навіть думки не допускала, щоб зрадити чоловіка.
А якби вона раптом закохалася в іншого (будь-що в житті може статися), вона б спочатку розлучилася з чоловіком, зробила все правильно. Але так от, зраджувати … Ні, не зрозуміти їй цього.
– А чому ти тоді від чоловіка не підеш, раз твій Сергій такий класний? – запитала вона.
– Як ти не розумієш, – зітхнула Марина, – з Віктором все стабільно. Він мене забезпечує, ми маємо свою квартиру. Та й стільки я йому дала!
Чесно кажучи, Діана не розуміла, що такого дала Марина чоловікові. Вона майже ніколи не працювала, по будинку теж не любитель щось робити. Навіть дітей йому не народила, все каже, що згодом. А сама просто не хоче, адже діти – це відповідальність. А в Марини вітер у голові гуляє, коханця, он, завела собі. Знайшла того, хто молодший за неї на три роки, розважається з ним. А ввечері, як ні в чому не бувало, вечеряє з чоловіком. Все це було дуже неприємно для Діани.
– І що ти так і плануєш жити? Бути заміжня за Віктором і бігати на побачення до Сергія?
Марина лише знизала плечима.
– Подивимося. Поки що мене все влаштовує. Хоча, зізнатися, я дуже сумую за Сергієм. Ми ж бачимося всього кілька разів на тиждень, і мені дуже мало цього часу. Але частіше не можна, чоловік може все дізнатися.
– І не боїшся, що й справді дізнається? – запитала Діана, бажаючи вже якнайшвидше закінчити цю розмову. Вона, звичайно, знала, що Марина трохи легковажна, але не думала, що вона на таке зважиться.
– Ні, він навіть не підозрює мене. Та й я приводів для ревнощів не даю. Зате я з Сергійком відпочиваю і не дістаю чоловіка. Так що всі в плюсі.
Діана дуже сумнівалася. І хоч їй здавалося все це неправильним, і Віктора було якось шкода, лізти до їхньої родини вона не збиралася. Ще й крайньою виявиться. Ну ні, нехай самі в усьому розбираються.
На щастя, Марина невдовзі пішла. А її подруга зрозуміла, що не бажає з нею поки що бачитися. Все це слухати їй було неприємно.
Марина ж і справді вся була в коханні. Коли вона бачила Сергія, у неї душа раділа. Хотілося постійно перебувати з ним поряд.
Але боялася вона змін. Вітя – це все ж таки стабільність. Вони вже чотири роки одружені, у них усе вгамувалося. Він її не дістає, грошей дає, дбає.
А Сергійко? Сергій був чудовим, найкращим. Але Марина не була впевнена, що він зможе забезпечити їй такий самий рівень комфорту. А до комфорту вона все ж таки вже звикла.
Із Сергієм Марина була вже кілька місяців. Їй було з ним затишно, але не вистачало часу, щоб насолодитися цими відносинами. Коли вона лежала з ним у ліжку і думала про те, що скоро треба повернутися до чоловіка, все її нутро протестувало. Хотілося залишитись назавжди з коханим, щоб це щастя тривало вічно.
– Так не хочу йти, – якось сказала вона. – Мені з тобою так добре.
– І мені з тобою… Ти ж знаєш, як я люблю тебе.
– І я тебе…
– У мене душа щоразу не на місці, коли ти йдеш. Як уявлю, що ти там із ним… Від ревнощів навіть важко.
– Але ж ти знаєш, коханий, що я не можу піти, – сказала Марина.
– Знаю. Знаю, що він може дати тобі більше за мене. І я сподіваюся, що колись стану гідним тебе, що ти зможеш покинути свого чоловіка і піти до мене.
– Ти й так гідний, – погладила його Марина по щоці. – Просто… Все складно.
– Я розумію, – зітхнув Сергій.
Цього дня Марина ледь переконала себе повернутись додому. А ввечері прийшов чоловік, явно чимось незадоволений. На роботі були проблеми, ще й машина зламалася. І Вітя був не в настрої.
Він хотів розслабитися, хотів, щоб Марина сказала, що все буде гаразд. Але їй було не до чоловіка. Вона ще згадувала той час, поки була з Сергієм, і не хотіла повертатися в реальність.
Слово за слово вони почали сваритися. Марина говорила чоловіку, що не треба занурювати її у свої проблеми, що він, як чоловік, сам має з усім дати раду. А він стверджував, що дружина повинна підтримувати чоловіка, адже люди, які люблять один одного, так і роблять.
І в якийсь момент Марині набридло його скиглення. Вона уявила, як було б зараз добре з Сергійком, що він би точно не вантажив її своїми проблемами. І вона не витримала.
Сказала, що не любить Вітю. І що взагалі любить іншого.
– Ти що несеш? – здивовано запитав він.
– А то й несу. Набрид ти мені! У мене є інший!
Віті навіть погано стало. Він знав, що Марина не найчутливіша дружина, і не варто від неї чекати уваги та турботи. Але він і подумати не міг, що вона йому зраджує. І це його похитнуло остаточно.
– Збирай свої речі та провалюй! – сказав він.
А Марина тільки й рада була. Вона зараз відчувала таке полегшення, таке передчуття щастя, що її вже не дуже хвилювало, як Сергій забезпечуватиме її. Не дарма ж кажуть, що з милим і рай у курені. Впораються!
Марина спокійно зібрала валізу. Взяла всі свої речі, шкодуючи лише про те, що не вдасться поділити квартиру. Вона була Віктора, він купив її ще до шлюбу.
Вітя зачинився на кухні і вийшов лише тоді, коли гримнули вхідні двері. Було дуже важко та прикро, але він був радий, що все спливло. Скільки б він ще ходив в обмані?
А Марина летіла до свого ненаглядного на крилах кохання. Вона навіть не стала йому заздалегідь дзвонити, уявляла, як він зрадіє.
Сергій досить довго не відчиняв двері. А коли відчинив, Марина зрозуміла, що він спав.
– Марино, – спросоння не зрозумів він, – а ти чого зараз прийшла? Чоловік кудись поїхав?
І лише потім Сергій побачив валізу.
Жінка увійшла до квартири, а потім кинулася на шию коханому.
– Сергію, я пішла від нього…
– Від кого? – Все ще не міг скласти два плюс два Сергій.
– Від чоловіка! Я все вирішила! Я хочу бути з тобою! Ти гідний, чуєш! Ми будемо разом, ми з усім впораємося!
Марина уявляла, як Сергій почне кружляти її від щастя. Як одразу міцно поцілує, притисне до себе. Але він навіть не посміхнувся.
– Що ти зробила?
– Пішла від Віті, – повторила Марина.
– Навіщо?
Жінка зробила крок назад і подивилась на Сергія.
– Як? Щоб ми були разом! Як і мріяли!
Сергій перевів погляд на валізу, а потім знову на свою коханку.
– Марино, що ти наробила?! Ти йому все розповіла?
– Ну так… Але ти не хвилюйся, я не сказала, хто ти. Та й Вітя не з тих, хто захоче поквитатися.
Сергій похитав головою. Потім тяжко зітхнув і подивився на Марину.
– Даремно ти…
– Та чому?! Ми ж про це мріяли!
– Марино, ось ти, начебто, не маленька дівчинка! Які мрії? Це лише балаканина була! Усі говорять про те, як їм добре разом! Але нам було добре, коли ми зустрічалися кілька разів на тиждень! Я не планую з тобою жити.
– Тобто як?..
Марина розгублено дивилася на свого коханця. Вона була впевнена, що це було його мрією. А він зараз таке заявляє.
– Ти ж сам мені казав, що хочеш стати гідним для мене! – вигукнула Марина, відчуваю, як на очі навертаються сльози. – Казав, як хочеш бути зі мною завжди!
– Я обманював, – розвів Сергій руками. – Ми були просто коханцями, і більшого я не хотів.
– А що мені тепер робити?
Сергій знизав плечима.
– Треба було все зі мною спочатку обговорити. А тепер, не знаю… Вимолюй вибачення у чоловіка, скажи, що все це вигадала. Марино, це не моя проблема.
Сергій навіть не дозволив залишитися в нього на ніч. І Марина вирушила до своєї подруги.
– Як же так? – плакала вона. – Я думала, у нас справжнісіньке кохання.
Діана лише важко зітхала. Ось вона була зовсім не здивована.
– Як думаєш, – розмазуючи сльози по обличчю, спитала Марина, – Вітя мене вибачить? Повірить, що я вигадала все це, щоб його образити? Що ніякого коханця в мене нема?
– Не знаю, Марино…
Але Діана лукавила. Вона була впевнена, що Віктор не пробачить дружині і не повірить її словам.
Втім, так і вийшло. Марина залишилася ні з чим. І комфорт зник, і кохання не сталося. А винні довкола були чоловіки, адже через них Марина тепер таке переживає.