Рита й Микита були з тих пар, на яких хочеться рівнятися. Усміхнені, легкі на підйом, з тисячею захоплень і нескінченним колом спілкування – вони здавалися центром теплого, святкового всесвіту.
Підписники в соцмережах і знайомі казали: «З цими не засумуєш!»
До них прагнули, на них хотіли рівнятися, ніби їхня дружба могла змінити і чуже життя.
Рита працювала у сфері навчання – займалася якимсь бізнес-консалтингом, друзям вона нічого до ладу не пояснювала, але це звучало переконливо.
Микита працював у будівництві, мав «свій бізнес», «кілька об’єктів» і команду «на вагу золота».
Кожне їхнє фото у соцмережах було всім на заздрість: стильні вечірки, подорожі… Якщо кава, то виключно «спешалті», ігристе – лише дороге.
– У нас дача під Києвом, – між іншим сказала Рита на одній із зустрічей із Лілею, новою подругою. – Така затишна, усі там відпочивають. Треба якось зʼїздити. Візьмемося шашлики, салати, ігристого.
– Було б чудово! – пожвавішала Ліля.
Вона була дуже рада новому знайомству з успішними людьми.
– Я обожнюю такі спонтанні виїзди.
– Тоді до наступних вихідних! – з усмішкою пообіцяв Микита. – Ми всіх зберемо. Так, так… Будуть відомі блогери. Знайдемо тобі пару з цих кіл.
– Супер!
Ліля розпочала підготовку: купила сукню, зробила манікюр, наростила вії…
Але вихідні пройшли вдома, як і наступні. Рита й Микита спочатку забули, потім «щось трапилося», потім «не вийшло», а потім просто перестали згадувати ту поїздку. Ліля, звісно, образилася, але промовчала: мало що буває. А такими друзями не розкидаються. Можна й потерпіти. Люди зайняті.
Потім трапився ремонт у їхньої спільної подруги, Віки.
– Та ти що? Сама робитимеш? Не вигадуй, – сказав Микита, сидячи за столиком у кафе, де вони зібралися за чашкою кави.
– Ну… я не маю грошей на супер–бригаду. Так… друзі допоможуть по дрібниці.
– Друзі? Ми – твої друзі! – заявив він. – Завтра надішлю чоловіка до тебе. Все зробимо!
– Звісно, Віко. Не парся! – підтакнула Рита.
– А що по грошах?
– Для своїх за хороший відгук.
– Та ну? – Віка витріщила очі. – Ні, так не піде.
– Ну, тоді заплатиш, скільки захочеш.
Рита з Микитою обіцяли допомогти:
– Привеземо інструмент, у Микити найкращі хлопці зроблять швидко і якісно.
Віка була здивована і рада, вона скасувала домовленості з приятелями, чекаючи на професіоналів… А Микита наступного дня не відповідав на її повідомлення та дзвінки.
– Ну, вони, мабуть, дуже зайняті, – вирішила Віка, терміново розшукуючи нових помічників.
Ось тільки всі були зайняті. Ремонт довелося відкласти.
А Микита так і не надіслав до неї «свою людину».
Поступово стало помітно: всі ці слова про ми допоможемо, ми візьмемо, ми зробимо – залишалися порожніми обіцянками.
Одного разу забули забрати подругу з вокзалу. Іншого – загубили квитки, які буцімто купили всім на концерт. Якось Рита «позичила» гроші у друзів на екстрений випадок і довго не повертали, а потім вдавали, що взагалі забула.
Але ж добрі люди! Веселі, душевні! Напевно, просто забудькуваті? Зайняті? Та й грошей мало брали. Подумаєш, біда?
Всі дрібниці прощалися, поки не трапилося дещо незвичайне.
На початку осені Микита мав день народження. Свято, на яке чекали всі. Чоловік обіцяв супер – вечірку, з гостями, зірками, пресою та найкращими шефами зі столичних закладів.
– Буде круто. Приходьте. Дрес–код є обов’язковим. – сказав Микита у розсилці друзям. До розсилки він прикріпив список бажаних подарунків. Там іменинник не посоромився, перераховував досить дорогі речі, які йому були дуже потрібні.
– Давайте виберемо щось одне дороге і скинемось, – запропонувала Ліля.
– Так, я пропоную нові шини й диски подарувати. Розділимо на чотирьох, кожен по колесу.
– А ми тоді візьмемо брендовий рюкзак. На п’ятьох. Нормально.
– За ці гроші бренд буде не такий, як зазначено у листі побажань.
– Подивлюся на розпродаж, там великі знижки.
– Ну, домовилися.
– А решту хай йому рідня дарує. Ми ж не багатії.
– Точно.
У день свята влаштували вечірку на модній веранді, зі свічками, з музикою та фотозоною. Кликали всіх і близьких і навіть тих, з ким не спілкувалися щільно.
Атмосфера була приємною, розслабленою. Ігристе лилося рікою, свічки мерехтіли, гості вітали з тостами, Рита обіймала всіх і робила селфі, обіцяючи відзначити на фото кожного.
Хоч і не було анонсованих зірок, і замість чорної ікри була підробка, але гості вдали, що ніхто не помітив… І все було класно…
Доки не стали дарувати подарунки.
– Ти уяви, твої друзі – злидні, подарували по колесу! – сказала Рита Микиті, не соромлячись, що їх почують ті самі друзі.
– Ну, по-перше, це твої друзі, а по-друге, я сам вражений! – пробурмотів Микита.
– Це не друзі! Якісь нахлібники! Не розумію, що роблять ці люди на нашій вечірці! Половина списку подарунків залишилась не закритою. Де кавоварка? Я замість неї бачила коробку від кавоварки дешевої!
– Ага. І ручний збивач молока. У когось зовсім совісті немає!
– А рюкзак? Ми просили чітко! А що це?
– Ну, ви майте совість… Вся ваша вечірка стільки не коштує, – не витримав «друг» сім’ї.
– Та наша вечірка коштує набагато більше! Ти б свої гроші рахував, а не наші! – насупився Микита.
Більше він із цим другом не спілкувався.
Настрій був зіпсований, і вечірка швидко згорнулася. Залишилися лише батьки, які в цей день подарували світу головний подарунок – Микиту.
А через тиждень почалося найцікавіше.
«Слухай, ми тут у мінус пішли по організації, скидаємося по 300 доларів з людини», – розсилав Микита «листа щастя» по друзям. – Ми ж домовилися, що кожен свою частину покриє.
– Що це було? – друзі та приятелі були схвильовані цим повідомленням.
Віка спробувала вгадати:
– Рита казала, що кличе в гості, просто відсвяткувати, ніхто не просив робити такий бенкет… Особливо за наш рахунок.
– Та й подарунки, даруйте, були куплені дорогі. За їхнім списком!
– Точно. Потрібно дзвонити Микиті.
Микита був недоступний. Замість нього відповіла Рита.
– Так, так. Це правда. Ми хочемо зібрати суму, щоб не брати додатковий кредит. У нас був кухар-зірка. Він взяв дуже багато.
– Щось ми не помітили його на твоєму святі!
– Він керував дистанційно своєю командою.
– А… Ясно. Ну і ми тоді дистанційно передамо вам. Всі ваші гроші.
Всі порадилися і скинули Микито по 300 гривень. Вони так оцінили вечірку. Та сума, яку було не шкода скинути колишньому другові «на бідність».
– Це такий прикол? – образилася Рита. – Ми ж друзі. Невже важко підтримати?
– Більше не друзі. Вибачте.
Засмутившись, Рита з Микитою записали відеозвернення і виклали в інтернет.
«Про те, як ошукують друзі!».
Це стало останньою краплею у терпінні всіх. Всі почали обговорювати і вирішили зробити велике відео про те, як дійсно «ошукують» друзі. Виявилось, кожному було що згадати.
Ліля згадувала, як її забули на вокзалі. Дмитро – як Рита «позичала» на три дні.
Віка як Микита «домовлявся» з підрядниками і зник.
Всі історії зливалися в одну картину – доброзичливі, привабливі Микита й Рита… До тих пір поки не йдеться про гроші та відповідальність. Вони ні за що не відповідають. Ніколи не доводять нічого до кінця.
І брешуть. Обіцяють, а потім ще й залишають своїх друзів крайніми.
Відео набрало тисячі переглядів у мережі. Рита й Микита стали зірками. Їх почали уникати не тільки друзі, а й потенційні бізнес–партнери, багато клієнтів згадали, що і в роботі у Микиті були провали, що він ошукував підрядників і не платив за роботу.
А Рита… Вона взагалі “торгувала повітрям”. Її бізнес–консалтинг був порожнім звуком, розрахованим на довірливих людей.
Репутація була зіпсована надовго. Чи зробили Рита та Микита висновки? Навряд. Але вони думають про те, щоб подати до суду на своїх кривдників.
Ось тільки їх якось багато набралося. Доведеться складати список.
І він буде більшим, ніж лист побажань подарунків на день народження Микити…