…Вероніка була впевнена в тому, що її життя вдалося. Свій єдиний капітал – зовнішність, вона вклала з обачністю біржового брокера. Чоловік Денис був красень, з багатої родини, не надто розумний, зате щиро закоханий у свою дружину. Вони жили разом вже дев’ять років і незабаром готувалися відзначити річницю весілля. Обговорення майбутнього урочистості зараз займало всі її думки. Тому прихід свекрухи у гості злегка похитнув із колії.
Ніна Вікторівна, мати Дениса, була жінкою владною та сильною. А ще неймовірно прискіпливої. Але сина вона любила, тому й вибір його колись прийняла.
– Ну, де тут мої онуки, – поцікавилася вона у невістки. – Подарунки їм привезла. Нехай біжать розпаковувати.
– Зараз покличу, – кивнула Вероніка. – Тільки дуже ви їх балуєте, Ніно Вікторівно. Постійні подарунки.
– А я їх влітку ще й до Туреччини візьму з собою. – усміхнулася свекруха. – Сподіваюся, відпустиш. Головне, щоб хлопчаків із місцевими не переплутали. Вони ж обидва у вас темноволосі та кароокі, цікаво, у кого такі пішли?
– У мене бабуся темненька була, ви забули, мабуть, – відмахнулася Вероніка.
Свекруха взагалі мала своєрідне почуття гумору. Але Вероніка фактично залежала від неї фінансових можливостей, тож сперечатися не наважувалася. І взагалі поводилася тихо і мирно, уникала сварок, справедливо думаючи, що саме так отримає набагато більше користі. І ця тактика себе викуповувала.
Свекруха купила їм будинок, оформивши на сина, оплачувала приватний садок і школу.
Взагалі Вероніка хотіла, щоби будинок записали на дітей. Але тут свекруха чомусь уперлася. Хоча, зазвичай, на все була готова заради сім’ї. Інших дітей, окрім Дениса, у неї не народилося. Як і онуків, для сина це був перший шлюб.
– Мама твоя приходила, – доповіла увечері Денису Вероніка. – Дітям знову подарунки привезла, сама загадкова. Не знаєш, який там подарунок вона нам на річницю приготувала?
– Сказала тільки, що сюрприз, – промимрив Денис. – Сама знаєш, мама може нас і в космос відправити, якщо їй це на думку прийде. Тож навіть гадати не беруся.
– Гаразд, скоро дізнаємося, ресторан я вже обрала, тобі тільки оплатити за резервування, – посміхнулася Вероніка. – Цінуй, з дружиною тобі неймовірно пощастило.
Денис цмокнув дружину в щоку і пішов читати дітям казку проти ночі. А Вероніка звитяжно посміхнулася. Все в її маленькому королівстві було чудово…
А за тиждень гримнув грім. Цього разу свекруха увірвалася без попереджень та реверансів. Губи її побіліли, очі кидали блискавки. А в руках було затиснуто стос папірців. Їх вона й кинула на стіл перед Веронікою. Та ліниво глянула і раптом ширше розплющила очі. То були тести на батьківство. І з них виходило, що одна людина іншій не родич. Ніна Вікторівна вже сварилася і звинувачувала Вероніку в нещирості. А та все сиділа, роздивляючись листочки.
– А хто це, зразок один і два, – безглуздо запитала Вероніка у свекрухи.
– Денис і обидві його дитини, саме в цьому випадку ваш старший син, – вигукнула Ніна Вікторівна. – Цікаві результати, Не знаходиш? І хто ж щасливий татусь?
– Послухайте, та може ваш тест обманює. Ну трапляються помилки, – спробувала виправдатися Вероніка. – Не треба так драматизувати. Навіщо вам знадобилося робити тест?
– Хотіла вас порадувати на річницю весілля, зробити щось на зразок герба сім’ї, це зараз модно. Знайшла фірму, що таке робить. Твоє волосся взяла з гребінця, у онуків мазки і у Дениса теж просто пасмо забрала в перукарні. Він же у моєму салоні стрижеться. – Усміхнулася Ніна Вікторівна. – Не думай, що спеціально перевіряла.
– А може, в пологовому будинку підмінили? – поцікавилася Вероніка, все ще сподіваючись зіскочити з незручної теми.
– Кого, Дениса? Тобі діти якраз рідні, більше того, батько у них один, ми додаткове дослідження зробили. Загалом, все ясно, нагуляла і моєму синочку підсунула.
– І що ви плануєте робити далі? – поцікавилася Вероніка, – Денису скажете?
– Так, звичайно, мимо не пройду, – гаркнула свекруха. – Готуйся до розмови з чоловіком.
Ніна Вікторівна вийшла з її оселі, а Вероніка пішла варити собі каву. Вона була впевнена, що Денис упокориться з цими обставинами. Він досі залишався закоханий у неї. Тому Вероніка не сильно переймалася втратою милості від свекрухи. Але все пішло не за планом.
Увечері Денис не приїхав додому, його номер телефону не відповідав. І наступного дня теж. Вероніка дзвонила на роботу. Там сказали, що Денис у відрядженні. А потім Вероніка дізналася, що чоловік подав на розлучення через суд.
За місяць вони так і не зустрілися. Всі карти та спільні рахунки виявилися заблокованими. У школі та садочку просили оплату. Вероніка позичила грошей у приятельок. Але все ще розраховувала на свій успіх. А Денис, наче навмисно, відсторонився.
Суд став для Вероніки ще більшим здивуванням. На ньому чоловік і його адвокат просили, щоб призначити додаткову експертизу батьківства, доклавши тести. І суд схвалив усе це.
Із зали засідань Вероніка вилетіла злаі. У коридорі вона дочекалася Дениса і, вчепилася йому в рукав.
– Ти так і уникатимеш мене? – поцікавилася вона. – Що за концерт з експертизою, нормально платити аліменти ти не хочеш?
– З якого дива, якщо діти не мої, – зневажливо дивлячись їй у вічі відповів Денис. – Напевно, за ці роки ти встигла досхочу з мене посміятися? Хто ж щасливчик, га Вероніко?
– Та яка різниця, що за старомодні думки, – обурилася вона. – Діти записані на мого чоловіка, отже, і батько їм ти. А тепер виходить, що ти залишаєш наших хлопчиків і без аліментів, і без спадщини. Ще скажи, що дім забереш.
– Будинок ми розділимо і продамо або ти зможеш жити у своїй половині, якщо потягнеш його утримання, – відповів їй Денис. – Особисто я більше не дам ні копійки.
– Гаразд, я скажу, це було обидва рази на вечорі зустрічей випускників, з моїм першим коханням, – вигукнула в спину чоловіка Вероніка. – Не хвилюйся, він хороший чоловік, без поганих звичок.
– Це так втішає, – сумно посміхнувся Денис. – Та краще б я взагалі нічого не знав.
– Саме так, у всьому твоя мати винна. Вона потяглася цей тест робити. А я взагалі ні до чого, – щебетала Вероніка, все ще сподіваючись на примирення. – Давай зараз поїдемо додому, діти скучили за татом.
– Я думаю, тобі краще почати знайомити їх із реальним татом, – невдоволено заявив Денис. – Мати попереджала, що ти спробуєш вдати, ніби нічого не сталося. А я ще не вірив. Як можна взагалі так нічого не помічати?
– Так може ти просто не можеш мати дітей, – знизала плечима Вероніка. – Взагалі маєш мені бути за дітей вдячний.
– Дякую, – машинально відповів їй Денис і посміхнувся. – Краще бути без дітей, чим обманутим чоловіком, який виховує чужий приплід.
Денис та команда його юристів справді довели справу до кінця. Вероніку з чоловіком не просто розвели. На її дітей оформили нові свідоцтва про народження, де не було згадки про батька. Жінка не могла претендувати на аліменти чи щось ще. А поділ майна у шлюбі не приніс їй надто багато. Половина будинку явно не коштувала витрачених років, та й утримувати його Вероніці було на що.
А ще її невзлюбили всі приятельки з їхнього кола. Чоловіки, дізнавшись про історію Дениса, один за одним просили проведення тестів. Це випробування на міцність пройшли не всі сім’ї. Вероніка ж, домовившись із колишнім чоловіком про компенсацію за будинок, поїхала до рідного села і тепер живе на отримані гроші. Працювати вона поки що не планує.
А її колишній, перше кохання – Ігор, дізнавшись, що двічі став щасливим татом, просто поїхав із села. Але Вероніка вже подала в суд позов про визнання батьківства. Адже аліменти зайвими не бувають. А в неї все ж таки двоє дітей на руках.