– Васильку, ти знову затримався! Ти ж обіцяв, що приходитимеш вчасно!
Василь зустрівся з докірливим поглядом дружини, але тільки байдуже знизав плечима.
– Поліно, я ж написав, що я на роботі.
– Точно?
– У сенсі? У чому ти мене підозрюєш? – Василь примружився.
Він не любив такі моменти, коли Поліна починала сварку на порожньому місці. Але цього разу Поліна не відвела очей і не стала мовчати.
– Я дзвонила до свого начальника! Він сказав, що ніхто не затримується. А ти так взагалі йдеш одним із перших!
– Що ти зробила?!
– Подзвонила твоєму Олегу! І правильно зробила… ти мене обманював увесь цей час! Ти обманщик!
В очах Поліни блищали сльози, Василь трохи потупцював поруч і ступив до неї, намагаючись обійняти.
– Полінко, ну чого ти? Я ніколи тобі не обманював! Я ж кохаю тебе!
– Тоді де ти пропадав? Чому йшов раніше з роботи, а додому приходив згодом? Чому ти так зі мною робиш?
Василь закотив очі, думаючи, що Поліна ставить надто багато запитань. Подумав кілька секунд і сказав.
– Полю, ось вічно ти сюрпризи псуєш! Я для тебе ж старався!
– У сенсі? – Поліна не розуміла, що він таке говорить.
– Ну, я знайшов підробіток, він на пару годин після роботи. Хотів тобі подарунок на день народження зробити.
– Він же ж тільки через два тижні!
– Ну, то я готуватись заздалегідь почав, – Василь витягнув коробочку з рюкзака. – Ось, до речі, вже купив тобі… Рахуй, що це подарунок на твій ювілей!
Поліна зиркнула на чоловіка, потім взяла в руки синю оксамитову коробочку і пошепки запитала:
– Що там, Васильку? Що ти вигадав?
– Пам’ятаєш сережки й кольє, які ти хотіла?
– Але ж вони дорогі!
– Тож я й працював більше! – незворушно знизав плечима Василь.
Поліна опустила погляд на коробочку, потім відкрила її й ахнула від радості. Сльози висохли. Тепер очі сяяли від радості й здивування.
– Давай допоможу вдягнути!
Поліна трохи помилувалась собою, потім опустила голову і зніяковіло повернулася до чоловіка. Василь зрозумів, що вона хоче сказати, але швидко зупинив поцілунком.
– Полю, не бери в голову! Я розумію, що ти просто переживала…
– Ти не гніваєшся на мене?
– Ні, я ж сказав. Ходімо краще до дзеркала, помилуєшся на себе. Ти така гарна…
Василь був радий, що зам’яв розмову про пізні повернення, і сподівався, що Поліна не підніматиме її більше. Цього вечора він зміг викрутитися. Правда, було шкода кольє і сережки, якими він хотів побалувати… Настю.
«Пощастило, що Олег не сказав Полінці про моє підвищення та підвищення зарплати. Інакше не вдалося б придумати історію про підробітки», – розмірковував Василь.
На жаль, тепер треба було шукати іншого приводу для запізнень.
Ще рік тому Василь захопився однією колегою. Настя була красива і розумна і одразу привертала увагу.
Спочатку вони не порозумілися – сперечалися один з одним на нарадах, критикували рішення.
Але якось Настя перша підійшла до Василя і запропонувала піти й пообідати у кафе, заодно обговорити робочі питання.
Василь погодився, хоч і з небажанням. А до кінця обіду вони обоє зрозуміли, що коли вони не сваряться, то обоє взагалі дуже милі люди.
Все частіше вони обідали разом, а потім якось несподівано почався роман.
Загалом Василь не хотів зраджувати Поліні, але це вийшло само собою. Докорів совісті особливо не відчував, адже багато хто робив так само, як він. Полінку йому шкода не було, адже кожен має право на невелику інтрижку на боці. Про те, що в нього вже не «інтрижка», а повноцінний роман, який триває майже рік, Василь не думав.
Після тієї розмови Василю з Поліною пройшло близько тижня. Василь намагався приходити додому вчасно, щоб не викликати підозри. Але надовго його не вистачило, адже до Насті тягнуло дужче, ніж до дружини.
І ось настав день, коли Василь знову «затримався на роботі». Поліна не розуміла, що відбувається з чоловіком – останнім часом він якось віддалився, поставив пароль на телефон, хоч раніше Василь казав, що приховувати нічого. Став приходити додому пізніше, хоч і виправдовував це підробітками. Він став якимось нервовим та потайливим.
Поліна розуміла, що це може означати, але не хотіла вірити, що її чоловік має іншу. Минулого разу Василь зміг викрутитись, хоча Поліна не дуже йому повірила. Просто подарунок зробив свою справу. Поліна вирішила поговорити із чоловіком ще раз.
– От тільки не треба всіх цих питань! – сказав Василь, як прийшов додому. – Затримався, бо друг покликав посидіти у кафе. Має проблеми вдома, тому просив поговорити.
Поліна кивнула, бачачи, що чоловік роздратований, і нормальної розмови не вдасться. Замість того, щоб плакати і переживати, Поліна вирішила вчинити по–іншому.
За кілька днів вона приїхала до роботи чоловіка. Вона знала, скільки Василь закінчує, і де стоїть його машина.
Поліна приблизно очікувала, що може побачити, але все одно, коли Василь пройшов до своєї машини, а потім до нього підійшла чужа жінка, і вони стали обійматися і цілуватися, вона оторопіла.
Навіть не думаючи про наслідки, Поліна повільно вийшла з машини і пішла до чоловіка. Вона не збиралася ховатися і потім влаштовувати Василю розбірки. Хотіла розібратися одразу.
Василь відволікся від Насті і здивовано застиг побачивши дружину:
«Як вона тут опинилася? Як викрутитись?»
Щось спитала Настя, але Василь навіть не почув.
– Як ти міг?! – у голосі Поліни лунав неприкритий докір.
– А хто ви? – Настя здивовано дивилася на вродливу жінку, яка підійшла до них.
– Його дружина, – коротко відповіла Поліна. – Колишня дружина…
Вона розвернулась і пішла назад до своєї машини. Василь нарешті вибрався з обіймів Насті і кинувся за Поліною.
– Полінко, це не те, що ти подумала! В нас нічого не було! Ми просто колеги!
– Я тебе не хочу бачити!
Поліна забрала руку з руки Василя і з гнівом і образою сказала:
– Я подаю на розлучення!
– Дай мені все пояснити!
– Що пояснити?! Знову будеш брехати щось? Не хочу тебе слухати!
Поліна рішуче сіла в машину і стрімко виїхала з паркування, мало не вʼїхавши у чийсь автомобіль, але вчасно це помітила.
Вона їхала, майже не бачачи дороги через гарячі сльози. Нарешті зупинилася десь на узбіччі й розплакалася в голос.
В цей час Василь повернувся до Насті, і вона співчутливо похитала головою. Але вона шкодувала не Василя, а Поліну. Чомусь Анастасія думала, що дружина у Василю негарна і нерозумна, принаймні таке складалося враження з його оповідань. А тут з’ясувалося, що Поліна – звичайна жінка, якій не пощастило з чоловіком.
– Ну ти й недолугий, Васильку!
– А я тобі що зробив? – запитав той.
– У тебе гарна дружина, а ти мені що розповідав? Скаржився, що вона не така якась… Васильку, вибач, але мені треба йти.
Настя залишила Василя одного на паркуванні. Вона усвідомлювала, що коли Василь зраджував своїй дружині, то так само в майбутньому може зраджувати і їй. Про свою провину Настя не думала, вважаючи, що кожен відповідає тільки за свої вчинки. Вона нікому не зраджувала…
Василь прийшов додому пізно ввечері, все обміркувавши. Але Поліна не пустила його далі коридору. Вона вже виплакала всі сльози і зараз гнівно дивилася на людину, яку колись любила.
– Полінко, я покинув її! Так, я винен, але я так більше не буду… Пробач мені!
– Більше не будеш? А тобі не здається, що це якось по–дитячому? Малята, коли нашкодять, так вибачення просять! А за зраду я тебе ніколи не пробачу!
– Що мені зробити, щоб ти мене пробачила?
– Ти мене чуєш? Я тебе ніколи не пробачу! На розлучення я вже подала! А тепер забирайся з моєї квартири!
– Мені нема куди йти…
Поліна посміхнулася, згадала здивування в очах тієї жінки і зрозуміла, що для неї їхня зустріч теж була несподіванкою.
– Виходить, вона тебе теж покинула? Як мило. Нікому ти не потрібний, Васильку! Забирайся…
Василь дивився на дружину і розумів, що поки що краще піти, адже вона надто зла на нього. Він підняв сумки, які Поліна зібрала для нього, і вийшов з квартири.
Поліна зачинила двері і з полегшенням видихнула. Вона не знала, що робити далі, адже, здавалося, все її життя зникло одразу. Але пробачати Васильку Поліна не збиралася.
“Зрадив один раз – зрадить і ще”, – думала вона.
Але переживання не вщухали. Все–таки вони прожили разом понад десять років, і зараз їй було дуже сумно та самотньо. Але Поліна знала, що впорається із цим.
Василь їхав до друга і напівголосно сварився до Поліни. Він вважав, що вона цілком могла б вибачити його.
– Недолуга! І як тільки я жив із нею?! Можна було б просто не зважати на це… подумаєш, зрадив! Пішла б і сама мені зрадила тоді!
В глибині душі Василь знав, що не хотів би зрад Поліни. Але він не хотів визнавати навіть собі, що вчинив неправильно, і намагався виправдати себе всіма способами.
Пізніше Василь ще раз спробував прийти до Поліни та помиритися, але вона змінила замки і навіть не відчинила двері.
– Забирайся звідси! Зустрінемось у суді, – це було все, що Поліна сказала майже колишньому чоловікові.
Звичайно, Василь намагався її розчулити, але нічого не вийшло, і чоловік пішов.
Він переїхав від друга і став винаймати квартиру.
Василь, як і раніше, не хотів визнавати, що він сам у всьому винен, тільки шкодував себе і був впевнений, що жінки просто нічого не розуміють.
Він же ж нічого такого не зробив, ось чого вона така горда? Всі ж так живуть!