– Доброго дня, а ви часом, не знаєте, в якій квартирі Андрій Микитюк живе? Він нещодавно переїхав у цей будинок, – Валя побачила жінку, яка виходила з під’їзду.
Дівчина хотіла зробити сюрприз своєму коханому хлопцеві – привезти подарунок до дня Валентина, а заразом подивитися, як він живе.
За два місяці стосунків Валя досі не бувала в нього в гостях – все якось не складалося або скасовувалося в останній момент.
І раптом так співпало, що дівчина, біжучи на навчання, випадково забула ключі від квартири, а їхати по запасні на інший кінець міста було ліньки.
Тому, знаючи, що в Андрія сьогодні має бути короткий день, вона згадала адресу, на яку неодноразово підвозила його до будинку і вирушила в гості, по дорозі купивши кумедний брелок у вигляді серця.
Скоріше цей презент був тільки приводом, щоб зайти «на чай».
– Андрій? А… Цей з такою бородою… Так, пригадую, бачила його щойно, додому йшов якраз. А ви, вибачте, хто? – пані з підозрою подивилася на Валю. – Навіщо вам мій сусід?
– Я кур’єрка, – швидко придумала Валя. – Документи треба доставити. А він слухавку не бере. У заявці номер квартири забули вказати. Ось я й ходжу, у всіх питаю.
– Треба ж, яка ви відповідальна кур’єрка! Ось у мене цими днями ситуація була… – пані почала говорити, але Валя не слухала.
Вона побачила у вікні першого поверху знайому квітку в горщику – різдвяну зірку, ту саму, яку вона подарувала Андрію на свято місяць тому.
– Так ось… Микитюки живуть у третій квартирі, – закінчила жінка. – Ходімо, я вам двері відкрию.
– Микитюки? – усміхнулася Валя. – Це ви так про Андрія і його песика?
– Ні, песика Андрій не має. Що ви?! Я собачників знаю у нашому домі. Зачекайте… А звідки кур’єрка знає, що у клієнта собачка вдома? – запитанням на запитання відповіла жінка, і Валя почервоніла.
– Я просто припустила. Вибачте, у мене час… Усього хорошого…
Валя пішла у потрібну квартиру, так і не дізнавшись, чому сусідка говорила про Микитюків у множині.
Валя знала, що всі родичі в нього живуть в іншому місті, а з близьких – тільки песик, Тимко, з яким дівчина все ніяк не могла познайомитися.
Мабуть, сусідка просто переплутала…
Валя натиснула на кнопку дзвінка і почала чекати. Їй здалося, що вона почула кроки в квартирі.
Але чомусь дверей не відкрили…
Вона вирішила подзвонити Андрію на мобільний, вирішивши, що дзвінок не працює.
Дівчина була впевнена, що її коханий вдома. Сусідка його бачила, у вікні було світло.
– Алло? – якось тихо відповів Андрій.
– Відкрий мені двері. Я стою на порозі, а ти не пускаєш мене…
– Ти що, приїхала?! Чому не попередила? – голос здався Валі схвильованим.
– Випадково вийшло… Впустиш – розповім.
– Мене вдома немає… На роботі затримався…
– Дивно! А сусідка сказала, що ти вдома!
– Та вона нічого вже не розуміє. Вибач, мені треба йти. Доведеться твій візит на інший день призначити. Я буду вдома тільки через дві години. Мені дуже шкода, правда. Я завтра заїду до тебе, влаштуємо романтичну вечерю. Ну все, начальник іде, – пошепки сказав Андрій, а потім Валя почула короткі гудки.
Їй нічого не залишалося, як піти.
Не стукати ж у зачинені двері!?
Незважаючи ні на що вона не хотіла ставити під сумнів слова Андрія.
Сусідка, мабуть, надто погано знала тих, хто жив поряд. А світло в квартирі могло світитися через те, що його забули вранці вимкнути…
З цими думками Валя відкрила машину і сіла за кермо. Вона глянула на вікно на першому поверсі, і їй здалося, що фіранка здригнулася…
– Може, вітер? Чи собачка?
Чомусь Валя не поспішала їхати. Вона подивилася на годинник і вигадала чудовий план – у будинку була піцерія на доставку.
Валя вирішила будь-що дочекатися свого коханого і переставила машину ближче до входу в піцерію, а потім швидко зробила замовлення.
Вже через 15 хвилин вона відкривала велику коробку піци.
Сидячи на лавці біля будинку, Валя наминала піцу і поглядала на вікна.
Дівчина сиділа так, що її було не видно, зате вона мала чудовий огляд.
Саме тому вона ледь не поперхнулася, коли побачила Андрія, який щось зосереджено видивлявся на парковці, дивлячись у вікно…
– Чи не мою машину він шукає? – майнула в голові думка.
Першою думкою було кинутися до його вікна і поставити всі запитання.
Але чомусь Валя вирішила спостерігати за ним ще. Вона була впевнена, що Андрій не міг прийти додому, поки вона їла.
Весь цей час двері до під’їзду були в її видимості. А це означало тільки одне – Андрій набрехав.
Він був удома, коли вона дзвонила йому в двері. А чому він не відчинив?
Ось у чому питання…
Андрій тим часом переконався, що на парковці немає машини Валі (вона переставила її з іншого боку від під’їзду). Фіранка опустилася, і Валя почала швидко збирати піцу, щоб піти до нього знову і все з’ясувати.
Щоправда, йти нікуди не довелося – Андрій сам вийшов з під’їзду. Причому, не один…
Валя не впізнала б його, якби не помітила знайому кепку, адже на ньому був одягнений рюкзак-кенгуру, в якому…
Сиділа дитина!
Поруч ішов хлопчик років восьми, а за руку з ним крокував ще один хлопчик, років трьох.
Процесію завершувала жінка в плащі й окулярах.
– Як мило! – подумала Валя, роблячи кілька фотографій на телефон.
Вона не встигла підбігти до Андрія, бо він швидко зник за поворотом.
Та й щиро кажучи, дівчині було шкода дітей. Вони не винні, що їхній тато такий непорядний…
Валя навіть не розплакалася.
Вона просто була вражена. От чому сусідка сказала Микитюки – вона знала, що в Андрія сім’я. Знала на відміну від Валі.
Повернувшись додому, Валя заблокувала номер Андрія і вилучила його з друзів.
Щоправда, хлопець не зрозумів, у чому причина такої поведінки дівчини і вирішив приїхати до неї і особисто поговорити.
Пускати його до себе Валя не захотіла, але на вулицю вийшла.
– Що трапилося? Чому ти так поводишся? – одразу почав він.
– Це я маю тебе запитати. Нічого не хочеш мені сказати?
– Зі святом… Я взагалі-то не думав, що для тебе це так важливо… – здивувався Андрій і простягнув букет. – Ось квіти. Що ще треба?
– Забери їх куди подалі! – Валя демонстративно підійшла до смітника і поставила туди букет. – Отам саме й місце і квітам, і нашим брехливим стосункам!
– Та скажи нарешті, в чому річ?!
– Ось! Досить вдавати з себе нічого не розуміючого! – Валя піднесла йому під ніс телефон із фотографіями.
Андрій спохмурнів.
На секунду Валя навіть вирішила, що зараз він розсміється і скаже, що вона обізналася, переплутала адресу і все це нісенітниці. Але хлопець зітхнув.
– Ясно. Ти бачила мене, а я думав, що ти поїхала…
– Супер! І це б знову дало б тобі шанс чіпляти мені на вуха локшину!
– Валю…
– Ні! Жодного слова більше! Я не зустрічаюся з одруженими!
– Та ти не так зрозуміла…
– Ага. Дітей тобі підкинули, а це секретний агент, – Валя тицьнула пальцем у жінку на фото. А ти казав, що маєш собачку.
– Ні, діти справді мої. Тимко – це мій син. А це… Нянька. Вона приходить посидіти з дітьми, коли я на роботі.
– Чому ти чесно не сказав мені, що в тебе є діти? І де взагалі твоя дружина? – ахнула Валя. Пес, сину… Все це не вкладалося в її юну голову.
– Вона пішла до іншого і виїхала за кордон…
– М-да… Тепер ясно, чому ти не запрошував мене до себе! А там виявляється сюрприз!
– Ми з тобою всього два місяці. Не бачу нічого такого в тому, що чоловік тримає дистанцію та має деякі таємниці. Це як “родзинка” у стосунках.
– Та в тебе дивлюся цілий мішок із родзинками! – Валя подивилася на фото трьох хлопців і похитала головою. – Коротше кажучи, мені все ясно про тебе. Дистанція була однобокою. До мене ти ходив регулярно і вважав, що не бути з жінкою до весілля – минуле століття.
Значить, жінка-загадка – вже не модно, а ось таємничий чоловік – саме те!
Валя перестала говорити. Їй раптом стало смішно. Смішно і безглуздо. І зовсім не шкода Андрія, хоча він був не в кращому становищі, раз від нього пішла дружина…
– Значить, і ти втечеш. Як і всі до тебе? Ти нічим не краща за інших! – сказав Андрій. – А кажуть, у жінок є материнський інстинкт…
– Мені 19 років, Андрію! Які мені зараз діти? Ні, я не проти дітей у майбутньому, я проти брехні. Хто зна, може, у тебе ще й три запасні дружини по кутках? Ні, дякую. Я за чесність із самого початку стосунків…
Валя стиснула в кишені брелок із серцем і пішла не прощаючись…
– Подарую це комусь іншому… Достойнішому, – подумала вона, остаточно ставлячи крапку в цих «таємничих» стосунках…