Свекруха, скільки її пам’ятала Ганна, завжди була самовдоволеною та нервовою жінкою.
Спочатку дівчина думала, що Валентина Василівна поводиться подібним чином тільки до неї.
Проте, як згодом побачила Ганна, свекруха ставилася так до всіх. Винятків не було.
Жила жінка зі своєю молодшою шістнадцятирічною донькою та чоловіком, який з’явився у неї буквально нещодавно, у двокімнатній квартирі покійного свекра.
Залицяльник Валентини Василівни був на десять років її молодший, і різниця у віці парочки була видна зразу.
Валерій жив на випадкові заробітки, а зароблене прогулював.
У такі моменти він ставав сварливим.
Багато разів Андрій намагався поговорити з матір’ю та переконати її виставити Валерія, але та у відповідь тільки нервувалася.
– Не лізь! Це взагалі не твоя справа! Мені твоя дружина теж не подобається, але ж я мовчу! – казала вона.
– Ну, не скажи, ти кожну зустріч мені про це говориш, – посміхнувшись, нагадав Андрій.
Жінка замість відповіді закочувала очі та відмовчувалася. Обговорювати свої стосунки з молодим коханцем вона не збиралася.
Син, бачачи її настрій, вирішив більше жодного слова не говорити на цю тему з матір’ю.
Розмову було відновлено після того, як посеред ночі Валентина Василівна з донькою прибігла до сина.
Добре, що вони жили через дві вулиці і могли досить швидко добратися до Андрія та Ганни.
Протерши заспані очі, чоловік відчинив двері і витріщився на родичів, які, незважаючи на холодну, дощову осінь були одягнені не по погоді.
Андрій з роздратуванням зрозумів, що Валерій влаштував матері сварку і виставив жінок.
– Знову? – запитав він з докором.
– Посварилися трохи. У вас переночуємо, – сухо відповіла Валентина Василівна, показавши синові, що не хоче говорити про молодого обранця.
Несподівані гості, які прийшли посеред ночі, розбудили Ганну. Вдягаючи халат, вона вийшла з кімнати.
– Ми з Веронікою спатимемо на вашому дивані, – нахабно заявила свекруха.
– А ми? – Ганна, миттю прокинувшись від сну, схрестила руки на грудях.
– Не знаю, матрац собі надуйте, – байдуже озвалася Валентина Василівна.
– У нас немає матраца, чи ви його з собою принесли? – запитала невістка.
– Ні, то ні. Не знаю, що ви придумаєте, – відмахнулась від неї свекруха. – Ми спати. Вероніці рано в школу вставати, а ще треба додому зайти, – роздратовано додала вона і, покликавши дочку, пішла в кімнату.
Розгублена Ганна застигла. Нахабство Валентини Василівни переходило всі межі.
– Хто їх виставить? Ти чи я? – запитала в Андрія дружина.
– Почекай, – чоловік приклав палець до губ і напівголосно сказав. – Нехай залишаться. Куди їм іти?
– На нашому дивані? А де ти сам збираєшся спати? На кухонному столі? – процідила крізь зуби Ганна.
– Придумаємо що-небудь, – Андрій здивовано почухав потилицю. – Зрештою, ми можемо не спати. Завтра субота і нам не на роботу.
– Оце так! Оце ти придумав! – обурено сплеснула руками жінка. – Не спати всю ніч!
– Один раз, – пошепки сказав Андрій.
Ганна невдоволено глянула на чоловіка і принесла з кімнати кілька теплих ковдр.
Пара спорудила собі спальне місце на підлозі і вони заснули. Незважаючи на це, Ганна практично не спала.
Вона злилася на себе за те, що не дала відсіч Валентині Василівні, яка не просто не спитала дозволу, а нахабно виставила їх з ліжка.
До того ж, спати на підлозі було зовсім незручно. У результаті Ганна постійно поглядала на настінний годинник і чекала, поки рідня чоловіка піде.
Свекруха та зовиця прокинулися о сьомій годині і поспішили додому. Жодного слова не сказавши господарям квартири.
– Навіть не подякували. Наче так і треба, – невдоволено сказала Ганна. – Сподіваюся, наступного разу такого не буде. Я не хочу більше спати на підлозі у своїй квартирі.
– Вона така сама твоя, як і моя, – нагадав дружині Андрій.
– Квартира однокімнатна, якщо ти забув, і не розрахована на сорок людей, – сказала жінка. – Замість того, щоб виставити свого коханця, твоя мати сама йде зі своєї ж квартири. Де логіка? Нехай наступного разу викликає когось і виставляє своє кохання за двері, а не біжить до нас!
– Ніхто більше не прийде. Це один раз, – засміявся у відповідь чоловік.
Проте вже через тиждень Валентина Василівна з Веронікою знову розбудили їх посеред ночі.
– Знову? – невдоволено пробурчав Андрій, побачивши за порогом родичів.
Як тільки Ганна почула стукіт у двері, вона одразу ж зрозуміла, що Валентина Василівна з донькою знову прийшли до них із ночівлею.
Вона скочила з ліжка і, накинувши халат, вискочила у коридор, щоб не дати рідні чоловіка пройти далі.
– На цей раз шукайте собі інше місце. Свій диван я вам більше не дам, – сказала Ганна.
– Хто винен, що ви так і не купили матрац? – заявила Валентина Василівна.
– І не повинні купувати. Ви маєте свою квартиру. Виставляйте Валерія, – запропонувала невістка.
– Я твоїх порад найменше потребую, – посміхнулася у відповідь свекруха і вирішила пройти далі, але Ганна перегородила їй шлях.
– Шукайте собі інше місце. Сьогодні ви у нас точно не залишитеся, – діловито заявила вона.
– Як це? На вулицю нас виставиш? – єхидно поцікавилася Валентина Василівна.
– ганно, відійдемо? – покликав її Андрій і взяв під лікоть.
– Не відійду! Досить! Шукайте собі інший притулок. Сил уже нема. Не вирішуєте своїх проблем, а до нас біжите…
– У мене немає проблем, дитинко! – гордо сказала свекруха.
– Тоді й нема чого до нас приходити! – відповіла Ганна.
Бачачи, що дружина рішуче налаштована, Андрій одягнувся і покликав родичів за собою.
Він був відсутній близько двох годин. Повернувся чоловік злий і незадоволений. Ганна зустріла його в коридорі і зрозуміла, що він ображений на неї.
– Куди ти їх повіз?
– Не твоя справа! – пробурчав Андрій і, роздягнувшись, пішов спати.
Два дні він не розмовляв із дружиною. Лише потім Ганна дізналася, що чоловік зняв для рідні номер у готелі.
Однак після того, що сталося, Валентина Василівна та Вероніка перестали приходити до них на ночівлю.
А незабаром до Ганни дійшла новина, що свекруха таки виставила зі своєї квартири молодого коханця…