Вадим познайомився з Аллою півтора роки тому. Того ранку він приїхав до дочірньої філії компанії з перевіркою. Там же Вадим і зустрів свою майбутню наречену. Лагідна, тендітна, миловидна Алла сиділа за стійкою адміністратора. Вадим, як побачив дівчину, одразу закохався.
Декілька місяців Алла не підпускала до себе чоловіка, а всі знаки уваги з його боку намагалася ігнорувати. Але невдовзі здалася.
Їхні стосунки розвивалися швидко. Вадим почав натякати про весілля, тільки от Алла від цих розмов дуже переживала. Чоловік списував це на вік: дівчина була на десять років молодшою. Він знав, що в молодості шлюб та спільне проживання багатьох відштовхує. Тому терпляче чекав, коли Алла нарешті дозріє і піде з ним під руку до ЗАГСу.
Тільки ось сама Алла під вінець не поспішала. Замість весілля дівчина почала ночувати у Вадима кілька разів на тиждень, але завжди поверталася додому. Жодного разу Алла не залишалася у чоловіка більше однієї ночі поспіль.
– Я тебе кохаю! Хочу узаконити наші стосунки. Хочу, щоби ми жили разом. Хочу, щоби ми будували сім’ю. Хочу. Планувати. Дітей.
– Ще не час, Вадиме. Я просто не готова, розумієш?
– Розумію… І водночас не розумію. А в нас усе добре розвивається.
– Тобі легко міркувати, коли тобі скоро тридцять п’ять виповниться. Ти був одружений, і тобі це не нове. А мені лячно. Плюс ти знаєш, що я залишити маму не можу. Я в неї єдина дитина, все життя ми з нею удвох жили. Так, я знаю, що треба сепаруватися, як зараз модно говорити, але мені складно це зробити. Коротше, Вадиме, я не готова.
Алла, як заїжджена платівка, раз у раз повторювала те саме. І тоді Вадим пішов у контрнаступ, пообіцяв розірвати стосунки, якщо дівчина не погодиться вийти заміж за нього. І Алла здалася…
Пара запланувала зіграти невелике весілля через два місяці. Після того, як заява була подана, Алла підбадьорилася. Вона стала більш розслабленою і вже впевнено почувалася в ролі нареченої. Дівчина залучилася до підготовки до весілля, але періодично сварилася на Вадима. Зрозуміти причини роздратування, сліз та підвищеної нервозності чоловік не міг. Він переживав, що Алла просто йде з ним під вінець, тому що поставив її перед вибором: або розставання, або шлюб.
– Та що з тобою відбувається! – не стримався Вадим. – Ти сама не своя. Я розумію, що це передвесільний мандраж і таке інше, але я теж хвилююся. Хоч і не показую, але переживаю, щоби все пройшло добре.
– Все гаразд, – виправдовувалася Алла. – Ти маєш рацію, це передвесільний мандраж.
– Що тебе турбує, моя дівчинко? – Вадим пом’якшив тон і притиснув до себе дівчину.
– Не знаю. Мені здається, що ти в мені розчаруєшся, – промимрив Алла.
– З чого такі думки, га?
– Не знаю, – повторила Алла. – Просто відчуваю, що одного разу ти дізнаєшся мене справжню і розлюбиш, кинеш…
– Нісенітниці які. Я стільки тебе добивався, щоб кинути? У нас весілля на носі. Через три дні ти станеш моєю дружиною. В нас буде з тобою своя родина! Ти уявляєш?
– Так, але все одно…
– Я тебе не кину, навіть якщо з твоєї шафи випадуть усі таємниці! – засміявся Вадим, а потім поцілував дівчину в маківку.
Алла стояла навпроти вітрини з весільними сукнями. Вона вже давно купила собі білий костюм для розпису, але зараз, зайшовши в торговий центр, зупинилася саме перед виставленими манекенами. Руки тремтіли, хотілося плакати, але Алла просто стояла і дивилася на пишну сукню з ажурним корсетом.
Вона мріяла про гарне весілля, щоб усе було як у казці. Але не всім мріям судилося збуватись.
Коли Алла закінчила школу, то майже одразу зустріла хлопця та закохалася в нього. А потім дівчина завагітніла. Хлопець, коли дізнався про це, відразу пішов у захід сонця, не сказавши ні слова. Алла вирішила залишити малюка, але дуже соромилася свого становища. Народилася донька – Ганнуся. Мила, спокійна дівчинка. Зовсім така ж лагідна і тиха, як її мати. І Алла безмежно любила свою дочку, але завжди жалкувала, що дівчинка не має повноцінної родини.
Всю турботу про маленьку Ганнусю взяла на себе мама Алли, Ольга Степанівна.
“Дочці не пощастило з батьком, зате пощастило з бабусею”, – думала про себе Алла.
Ольга Степанівна допомагала з Ганнусею без докорів та звинувачень. Вона не вважала, що бути без батька, це щось ганебне. І завжди намагалася підтримувати дочку у всіх починаннях. Поки Алла не познайомилася з Вадимом.
Ольга Степанівна не була проти стосунків доньки. Вона бачила, як Вадим дбає про Аллу. Але не розуміла одного: навіть через рік чоловік жодного разу не бачив Ганнуся.
– Алло, можна я тебе дещо запитаю? – Ольга Степанівна стояла у дверях спальні, поки дочка перевдягалась.
– Звичайно, питай.
– Це не моя справа, але як Вадим поставився до того, що ти маєш маленьку дитину?
Алла застигла біля ліжка, дивлячись кудись у далечінь. Ользі Степанівні ця пауза видалася підозрілою.
– Нормально поставився, начебто.
– Ну, він не проти? Це ж не домашній вихованець… – допитувалася Ольга Степанівна. – Ти не подумай, що я тебе налаштовую проти Вадима. Але хіба не дивно, що Ганна ще жодного разу не бачила того, хто тебе в ЗАГС кличе?
– Ще не час, мамо, – відчутно сказала Алла і побігла до виходу.
Ольга Степанівна стояла, схрестивши руки. Щось було негаразд. Вона завжди знала, коли Алла юлить і обманює.
А за кілька місяців Алла розповіла, що прийняла пропозицію Вадима. Ольга Степанівна була рада за дочку, але ситуація з Ганнусею була незрозумілою.
– Аллоч, люба моя, весілля це, звичайно, чудово. Я рада, що ти зустріла свою людину. Але де в цій усій історії місце Ганнусі? Чому ні ти, ні він не обговорюєте життя дитини в новій родині? Та й як можна виходити заміж, коли ти не знаєш, як чоловік ставиться до дітей? – не вгамовувалася Ольга Степанівна. – Алло, ну що ти мовчиш!
Алла стала похмурішою за хмару. Вона мовчала, але відчувала, як ось-ось опуститься додолу без сил.
– Зрозуміло, – Ольгу Степанівну раптом осяяло, – Ти йому не розповіла…
– Мамо, я хотіла, клянуся. Але якось не було приводу.
– Яка нагода тобі була потрібна, щоб розповісти про дочку? – з розпачем вимовила Ольга Степанівна.
– Ти ж знаєш, він такий чудовий. А таких жінок, як я зараз називають – наречена з причепом.
– Господи, та що ти таке кажеш, – Ольга Степанівна ахнула і опустилася на стілець. – Та як у тебе язик повертається таке казати.
– Це не я говорю, а суспільство! Вадиму задарма, не здалася жінка, яка має дитину.
– Ну що тепер, буде з Ганнусею? Як ти собі взагалі все це уявляєш? Як ти приховувати її зібралася? – голосила Ольга Степанівна.
– Не знаю, ще придумаю. Після весілля подумаю. Вадим сказав, що ніколи мене не покине!
І ось тепер Алла стояла біля вітрини з весільними сукнями, згадуючи розмову з матір’ю. Вона могла б розсердитися на неї за те, що розповіла все Вадиму, але не мала на це жодного права.
«Мама все правильно зробила. Так мені і треба», – Алла востаннє глянула на гарну пишну сукню, і зайшла всередину бутіка. У її руках був пакет із брючним костюмом та чеком.
Вадим скасував весілля. Кинув її, відправивши повідомлення у месенджер…
Алла довго блукала торговим центром, не знаючи, куди піти від себе самої. Додому їй не хотілося, бо було соромно подивитися у вічі матері. І Алла вирішила дочекатися вечора, безцільно блукаючи магазином, щоб забрати Ганнусю з саду і вже з нею повернутися додому.
«Я Ганнусю забрала. Купи дорогою до чаю щось, бо Ганна стрибнула в калюжу, ми одразу додому побігли», – Ольга Степанівна надіслала повідомлення в месенджері.
Алла зітхнула. Вона хотіла викроїти трохи часу, щоб не з’являтися на очі матері. Нічого не вдієш, доведеться спускатися до супермаркету за покупками і їхати додому.
Дівчина зайшла до квартири. На душі було хвилююче. Вона почула дуже знайомий голос. Це був голос людини, яка скасувала весілля…
Вадим сидів на підлозі і збирав пазли з Ганнусею. Дівчинка, побачивши матір, одразу кинулася обійматися, прихопивши з собою великого плюшевого ведмедя.
– Мамо, дивись яку іграшку мені дядько Вадим подарував! Він такий милий, – дівчинка притиснула іграшку до себе. – Тобі подобається?
– Чудовий ведмедик, – сказала Алла, навіть не глянувши на дочку та ведмедя.
Вона дивилася на Вадима.
– Дочко, віднеси бабусі пакет, будь ласка. Я там смаколиків набрала до чаю. Але дивись, він тяжкий.
Ганнуся, пихкаючи, схопила пакет за ручки і волоком потягла по килиму у бік кухні. Як тільки дівчинка зникла з поля зору, Алла підійшла до Вадима і сіла поряд на килим.
– Привіт, – тихо сказала вона.
– Привіт, – відповів він так, наче між ними нічого не сталося.
– Я… Я маю щось сказати, напевно, – так само тихо промовила Алла.
– Не треба. Ганна чудова. На тебе дуже схожа.
– Вадим…
– Просто нічого не кажи, будь ласка. Давай відмотаємо все до того моменту, коли ми познайомилися. У той момент, коли ти мала розповісти про дочку і познайомити мене з нею.
– Але Вадим…
– Алло, я попросив. Якось у розмові я обіцяв, що не залишу тебе, незважаючи на таємниці у шафі. Чи злюся я на тебе, що ти мене обманула? Так. – Сказав Вадим, не даючи Аллі вставити ні слова. – Чи відбудеться весілля? Ні. У всякому разі, на обмані я будувати сім’ю не хочу. Чи буде весілля взагалі? Скоріше так, ніж ні. Але я хочу, щоб з цієї хвилини не було жодного обману між нами!
Алла розплакалася і закивала головою. Вадим підвівся, поправив джинси, і простяг руку дівчині, щоб вона теж піднялася з колін.
– Ходімо на кухню. Я Ганні обіцяв з пазлом допомогти після чаювання, – Вадим подивився на Аллу. – Ти йдеш?
Алла знову закивала головою, але попросила дати хвилинку. Вона зайшла у ванну, щоб вмитися. Жінка не хотіла показуватись у такому вигляді Ганнусі.
Холодна вода миттю привела Аллу в себе. Вона підвела голову і подивилася у дзеркало. Уважно вдивляючись у власні очі, Алла заприсяглася, що більше не буде жодного обману. Ніколи…
Вона вийшла з ванної, ледве стримуючи емоції.
– Ей, ви що вже без мене почали тістечка їсти? Ану посуньтеся!