«А фліртувати-то і нема з ким!» – подумав раптом Михайло. Хоча їхав він до санаторію зовсім не за цим. Просто дуже втомився. Настільки, що начальник сам поцікавився його самопочуттям і на чергове «все нормально» сам запропонував взяти коротку відпустку.
Мало того, наступного дня запропонував йому взяти тур вихідного дня:
– У мене дружина у турфірмі працює, у них вічно є якісь гарячі тури. Максимальну знижку обіцяю!
– Ось так завжди, – усміхнувся Михайло. – Думаєш, начальство про тебе дбає, а воно, виявляється, виключно про себе думає, вірніше про вигоду для своєї дружини.
– Не без цього, – згодився начальник. – Але ти мені потрібний здоровий, і дружині клієнти не зайві. Не хочеш знижки, я не наполягаю. Тільки вважаю, що тобі корисно поїхати хоча б на кілька днів, змінити атмосферу. Вдома не відпочинеш, сам знаю. А в санаторії розвієшся. Давно ти взимку в лісі був? Отож! Ти уяви тільки – це морозне повітря…
– …І тиша, – мрійливо підтримав Михайло, і вже до п’ятниці став щасливим володарем триденної путівки.
Тиші йому дуже не вистачало.
На роботі нерви мотали клієнти, вдома бурчала мати – з деяких пір він знову жив із нею у тісній квартирі. Дзвінки колишніх дружин теж неабияк стомили. Дві тепер уже чужі жінки були матерями двох дітей. Нащадкам, ясна річ, завжди були потрібні гроші.
Михайло непогано заробляв, проте забув вже, коли витрачав гроші та час на себе. Все якось, звик жити за прислів’ям «на тому світі відпочинемо».
…З погодою пощастило – сніг, сосни та ялинки, як у казці, за вікном мінус сім. Невеликий одномісний затишний номер. Бежеві стіни, велике ліжко, балкон. Чистота. І тиша.
Дві години Михайло просидів у кріслі, дивлячись на телевізор. Показували старий фільм. Потім вирішив прогулятися територією, подихати повітрям. Високі рівні сосни, сплячий чагарник, ідеально розчищені доріжки. По дорозі зустрічалися сімейні пари та пенсіонерки.
Ось тут він і подумав, що навіть фліртувати в санаторії нема з ким. Стало сумно. Михайло згадав, що й сам давно не хлопчик: сині очі його потьмяніли, а від розкішної гриви залишилися лише спогади. «А що я очікував тут побачити – прекрасних дів? – Усміхнувся він про себе. – Та вони на курортах відпочивають, а не в санаторіях».
Увечері за планом був бенкет. І концерт.
У ресторані грали музиканти та пахло святом. Михайло сів за столик. Сусіди – три літні пані, явно подруги, та пара середніх років. Різні закуски, нарізки, фрукти. Гаряче. «Весілля починається», – подумав чоловік.
Ведучий веселив присутніх бадьорими промовами, запрошував на сцену танцюристів та співаків. Ті в міру своїх талантів виконували найпопулярніші пісні. Гості їли та пили. Безладний гул голосів час від часу роздавався сміхом – ведучий вдало жартував. Михайло розслабився. Ігристе зробило свою справу.
На початок дискотеки відпочиваючі були надзвичайно розігріті.
– Ану, хто кого перетанцює? Найкращих танцюристів чекають на призи! – закликав до активності ведучий.
Люди швидко заповнювали центр зали. Михайло не відставав.
– Ей! – гукнув чоловік, мотаючи головою і розмахуючи руками. Здавалося, він вкладав у рухи всю міць заснувшої молодості: «Рано нам ще на спокій!»
Коли лоб покрився потом, Михайло думав передихнути. Але тут, у розпал веселощів, на танцпол вийшла Вона.
Жінка в зеленій сукні.
Вона танцювала так, ніби робила це востаннє у житті. Михайло приєднався. Разом вони піддалися пориву емоцій, що раптово спалахнули.
Вибившись із сил, сіли за один столик:
– Михайло, – представився він. – Ви чудово танцюєте.
– Дякую, приємно чути. Таїса.
Вона постійно сміялася і смішно морщила носик. Представилася незаміжньою медсестрою, яка вирішила хоч раз влаштувати собі свято:
– Нічого, окрім роботи, не бачу!
Михайло чистив для Таїси мандарини та різав на шматочки яблуко, запрошував на повільний танець. Вона театрально закочувала очі. Немов скинувши з себе років 20, він приосанився і навіть набув впевненості в собі:
– Знаєте, я ж у юності був підкорювачем жіночих сердець. Будь-яку в себе міг закохати.
– Ви і зараз цілком собі цікавий чоловік, – кокетувала нова знайома.
Що було далі, Михайло пам’ятав невиразно. Але він точно змайстрував із серветок кілька квіточок – і звідки тільки руки це пам’ятають? – І урочисто вручив їх Таїсі:
– Ви чарівні! Зірка цього вечора!
– Який же ви підлабузник! – сміялася та.
Потім був салют. Різнокольорові вогні металися небом бризками ігристого. Відпочиваючі вибігли на ґанок, роздавалися радісними вигуками. Таїса придумала зробити снігового ангела і впала в свіжий сніг. Михайло ліг поруч і рішуче замахав ногами і руками.
Ближче до світанку всі розійшлися за номерами. Михайло спав як немовля.
Зустрівши його за сніданком, Таїса трохи зніяковіла і розгубилася. Але вже за годину веселощі продовжилися. Вони разом каталися з гірки, пили глінтвейн із шоколадом, грали у сніжки. День іскрився безтурботним щастям.
Близько півночі вони з Таїсією прийшли до неї в номер. Від надлишку почуттів Михайло… заспівав, та так голосно, що сусіди викликали адміністратора. Сувора жінка трусила перед носом Михайла якимось папірцем:
– «Не шуміти після 22.00», – вголос прочитав Михайло.
– Ви ж ознайомились із правилами, поставили свій підпис. Якщо продовжите шуміти, я повинна буду вжити заходів.
– Цікаво які?
– Штраф, юначе!
– Не треба, не треба, – заметушилась Таїса. – Ми зараз же розійдемося по своїх кімнатах.
Порядок було відновлено. А вранці Михайло виявив, що нова знайома зникла.
– Виїхала рано вранці, – повідомила покоївка кавалеру, що стукав у двері. – Мало не бігом помчала.
«Навіть телефон не залишила! – журився Михайло.
Весь день він ходив похмурий і уникав спілкування з постояльцями. Виїжджав він із санаторію зовсім без настрою.
Удома закрутився калейдоскоп буднів. Робоча рутина, самотні вечори. Зимова зустріч пливла в минуле, залишаючи по собі сумний смак нездійсненого дива. А ще в Михайла занедужала мати. З кожним днем старенькій ставало гірше, у результаті Михайло відправив її на огляд. Закрутилось: аналізи, обстеження.
За два тижні він вирішив піти на прийом до завідувача відділення: «Нехай розповість, як саме справи».
– Тамара Георгіївна у нас строга, – повідомили медсестри. – Говоріть швидко і по суті. І не надумайте дарувати подарунки: викине!
Михайло зітхнув і сміливо відчинив двері кабінету. За столом сиділа жінка із зібраним волоссям, в окулярах.
– З чим завітали? – вимовила вона крижаним голосом і підняла очі.
– Таїсія? – вигукнув здивований Михайло.
– Ви? Звідки? – здивувалася дама …
Увечері, коли вони домовлялися про зустріч, чоловік запитав:
– Чому назвалася іншим ім’ям?
– Бабусі дуже не подобалося ім’я Тамара, надто вже суворе. Ось вона й переінакшила його на свій лад. А я з дитинства полюбила цю гру: Тамара слухняна відмінниця, а Таїса – звичайне дівчисько, яке не боїться бути собою, не намагається будь-що-будь тримати марку.
– Зрозуміло. А про «незаміжню» теж обманула? Інакше чому так швидко і потай поїхала?
– Ні, тут правда – давно одна, чоловік графік мій не витримав, втік десять років тому. А втекла… бо злякалася своїх емоцій, не хотіла псувати враження про гарний відпочинок. Ти одружений?
– Був, навіть двічі. Тепер вільний та ще вчора вважав, що щасливий. А сьогодні побачив тебе і думаю – ні, моє щастя ще попереду.
– Бач який швидкий, – усміхнулася Тамара. – Але знаєш, я теж рада, що ти таки знайшовся…
– Тепер не загублюсь!