Ганна переїхала до своєї квартири, коли їй було двадцять шість. Начебто й радісний привід, а ніби й дуже сумно. Адже квартира раніше належала її бабусі, і Ганна з великим задоволенням продовжувала б знімати житло, аби бабуся була жива.
Але, на жаль, ми всі не вічні. Та й бабусі не стало, коли їй було вже вісімдесят дев’ять. Солідний вік. На щастя, до кінця вона була при своєму розумі, та й фізично цілком активна..
Ганна знала, що бабуся їй заповіла квартиру. І дуже сподівалася, що ще нескоро вона їй дістанеться. Але, на жаль, у віці двадцяти шести років, Ганна все ж таки обзавелася своїм житлом.
Деяких сусідів Ганна знала, дуже близько. Все ж таки вона часто бувала у бабусі, з багатьма бачилася, віталася.
Але деякі були зовсім незнайомі. З кимось вона просто ніколи не перетиналася, а хтось теж заїхав нещодавно.
Як, наприклад, сусіди по сходовому майданчику. Раніше там жила баба Тамара, і її не стало через тиждень після бабусі Ганни. І коли Ганна заїхала до бабусиної квартири, у тій вже жили мешканці.
Квартиру баби Тамари донька продала, і купила її сімейна пара із сином. Синові на той момент тільки-но вісімнадцять виповнилося, жив він поки що з батьками.
Звали хлопця Ігор. Про це Ганна дізналася вже третього дня після переїзду. Вона вийшла з квартири, щоб сходити до магазину, і саме зіткнулася зі своїм сусідом.
– Привіт, – з усмішкою промовив він.
– Привіт, – усміхнулася йому у відповідь Ганна.
– Мене Ігор звуть. Ти, мабуть, наша нова сусідка?
– Так. Мене Ганна. Переїхала нещодавно. Це квартира моєї бабусі.
– А, – зам’явся Ігор. – Співчуваю. Я чув, що раніше тут жила бабуся, і що її не стало.
– Дякую.
Хлопець здавався досить дорослим у розмові. Але було видно, що він ще зовсім хлопчисько.
Це у дорослому віці різниця у сім років здається незначною. Але коли одному не виповнилося і двадцяти, а другому вже під тридцять, безодня величезна. У Ганни за плечима вже був інститут, зміна двох робіт. Одне розлучення з чоловіком, коли вже дату весілля було призначено і зрада іншого чоловіка.
Ігор же тільки-но вступив до ВНЗ. У нього все життя попереду. Він поки що навіть ніде не працював, серйозних стосунків не мав. У його голові зараз були друзі, комп’ютер та трохи навчання. А в Ганни серйозні дорослі справи. От і дивилася Ганна на нього не як на чоловіка, а як швидше на підлітка.
А ось Ігорю Ганна дуже сподобалася. Він мав почуття, що він закохався в неї. Серйозно, вперше у житті. Його не бентежило, що Ганна старша за нього, йому здавалося, що це неважливо. Що таке вік? Лише цифри.
Ігор почав невміло доглядати Ганну. За наступної зустрічі подарував їй шоколадку. Ганна прийняла її з усмішкою, думаючи, що просто сусід дуже добрий.
Наступної зустрічі він запропонував випити десь кави разом. І ось тут до Ганни дійшло, що до неї залицяються.
Вона вирішила, що треба одразу розставити всі крапки над i. Тому прямо сказала Ігору, що він не має шансів.
– Вибач, але ні.
– Чому? У тебе є хтось? – насупившись, спитав він.
– Ні, Ігоре, – усміхнулася Ганна. – Просто я стара для тебе.
– Не кажи нісенітниці! Я вже дорослий, а ти ще молода.
Ганна засміялася. Ігор так палко це сказав. Але все ж таки вона залишалася при своїй думці.
– Я все ж таки відмовлюся, вибач.
Ігор насупився. Але що дивно, не відступив. Ще кілька разів він намагався запросити кудись Ганну. А коли його батьки кудись поїхали, він влаштував вечірку та покликав дівчину до себе. Але вона відмовилася, сказала, що завтра на роботу. І ще раз уточнила, що йому не варто на щось розраховувати.
– Занадто велика різниця у віці, Ігоре.
– Чомусь нікого не бентежить, коли тридцятирічні чоловіки зустрічаються з вісімнадцятирічними дівчатами, – обурився він.
– Мене і це бентежить. Я думаю, тобі варто знайти собі ровесницю.
– А якщо я не хочу? Якщо ти мені подобаєшся?
– Доведеться тобі прийняти мою відмову.
До того ж невдовзі в Ганни з’явився ще один залицяльник, який їй підходив. Чоловік був старший за неї на два роки, вони працювали в одній компанії. І він почав надавати їй знаки уваги.
І коли Ігор вкотре спробував переконати Ганну, що вона має дати йому шанс, Ганна повідомила, що вже де з ким зустрічається.
Для Ігора це було грім серед ясного неба. Він дуже засмутився і тепер при зустрічі з Ганною просто мигцем вітався і поспішав піти.
Ганні від цього було трохи сумно. Все ж таки Ігор – і справді хороший хлопець. Просто дуже молодий. І вона була впевнена, що вони не могли б мати майбутнього.
А її стосунки тим часом розвивалися. Микита, цей чоловік, запропонував Ганні переїхати до нього, і вона погодилася. Квартиру бабусі почала здавати, щоб вона не простоювала. А сама ж почала жити з Микитою.
За рік вони одружилися. А ще через рік у них народилася чудова донька Оля.
Спочатку все було гаразд. Але після народження доньки Микиту як підмінили. Його все дратувало, постали постійні сварки. Ганна сиділа у декреті, і як такого заробітку не мала. Все, що в неї було – декретні , та дохід від здачі квартири. І вона намагалася зайвий раз не просити грошей у Микити на якісь свої потреби, бо він щоразу обурювався, що Ганна не вміє витрачати гроші.
Але невдовзі він і на дитину перестав давати. Називав Ганну марнотратом, казав, що вона погана господиня. Просив до себе уваги, дратувався на доньку. Загалом, життя перетворилося на поганий сон.
І коли доньці виповнилося два роки, Ганна не витримала і розлучилася. Подала на аліменти та повернулася до своєї квартири.
Олю до того моменту вже прийняли в садок, і Ганна змогла вийти на роботу.
Через якийсь час Ганна зрозуміла, що зробила правильно, що втекла від чоловіка. Нарешті вона почала жити спокійно. Та навіть Оля краще почала спати, коли в хаті запанували тиша і спокій.
Ганна вже й забула про Ігора. І, що дивно, зустрілися вони лише через тиждень після того, як Ганна з Олею переїхали.
Ігор змужнів. Перед Ганною вже був не підліток, а молодий чоловік. Він дуже зрадів, побачивши Ганну. І дуже здивувався, дізнавшись, що має доньку.
Ігор розповів, що його батьки перебралися до приватного будинку. Спочатку вони будували його як дачу, але потім вирішили, що хочуть там жити постійно. А ось Ігор залишився у цій квартирі.
Він вже закінчив університет, працював. Сам себе забезпечував і було видно, що грошей йому вистачає.
Ганна розповіла, що втекла від чоловіка. Розповіла, як він морально тиснув на неї під час декрету. І що тепер на неї чекає боротьба за аліменти, тому що Микита на прощання сказав їй, що не збирається утримувати доньку, раз Ганна вирішила піти.
Ігор лише хитав головою. Його переповнювала злість. Так, минуло багато часу, але коли він побачив Ганну, ніби всі колишні почуття повернулися. І його дуже злило, що хтось посмів її образити.
Ганна запитала в нього про особисте життя, і Ігор сказав, що поки що вільний. Так, проговоривши хвилин десять, вони розійшлися у своїх справах.
Ігор став ненав’язливо з’являтися у житті Ганни. То подарунок доньці її привезе, то запросить їх на чай. Одного разу Ганні треба було терміново з’їздити на роботу, а Оля занедужала. І вона попросила Ігоря з нею посидіти і, звісно, він погодився.
Поступово розмови Ганни та Ігоря тривали все довше. Вони багато про що говорили, торкалися різних тем.
Ігор чудово ладив із Олею. Навіть кілька разів викликався сходити з нею погуляти, щоб Ганна позаймалася якимись своїми справами.
Десь у душі Ганна розуміла, що досі подобається Ігорю. Але після такого невдалого шлюбу допомога сусіда була як бальзам на душу. Та й не лише допомога. Якоїсь миті вона усвідомила, що їй подобається проводити з ним час, що їм є про що поговорити. Та й легко із ним. З Микитою їй ніколи не було так легко, навіть коли, здавалося, що у них все було добре.
Різниця у віці, звичайно, нікуди не поділася. Але тепер Ганна почала думати, що, може, Ігор і мав рацію, коли казав, що вона не має жодного значення. Он, Микита її навіть старший, а з розвитку дуже поступається Ігорові.
Коли Ганна здалася остаточно, вона сама не розуміла. Просто одного дня їхні стосунки з дружніх стали романтичними.
Ігор оточив Ганну та її доньку турботою. Він був справжнісіньким чоловіком, і кращим батьком, ніж Микита. Оля його любила, а він відповідав їй взаємністю.
Рідний батько Олі не був на жодному святі в садку у дочки. А Ігор не пропустив жодного, незважаючи на зайнятість на роботі.
Ганна та Ігор одружилися, коли Олі виповнилося шість років. І Ганна була найщасливішою.
А після весілля Ігор із посмішкою сказав своїй дружині:
– Ти знаєш, коли ти почала зустрічатися з батьком Олі, я знав, що колись ми будемо разом. Я був упевнений, що дочекаюся тебе, адже як тільки я тебе зустрів, то зрозумів, що ти моя доля. І так, тоді ти думала, що це лише юнацький максималізм, але це й справді було кохання.
– Дуже шкода, що я тоді цього не розгледіла, – сумно посміхнулася Ганна. – Стільки часу витратила дарма.
– Не дарма, – похитав він головою. – Натомість тепер у нас є Оля.
– Ти маєш рацію. І зараз я розумію, що ти завжди був дорослішим за мене. І я така рада, що ти мене дочекався.