Наталя не подобалася ні батькам Андрія, ні його сестрі Олі.
Здавалося б, проста історія про шкідливих родичів чоловіка, тільки в цьому випадку негативним героєм і справді була сама Наталка.
Андрій завжди був слухняним. У дитинстві робив те, що говорили інші хлопчаки. Скажуть, що грають у футбол, і Андрій погоджувався навіть якщо не хотів цього робити. Підговорять його, щоб він наговорив неприємносте однокласниці Тані, і він це зробив. Хоча Таня насправді йому подобалася.
І так у всьому. Він завжди слухав інших, робив так, як йому скажуть.
Оля постійно говорила, що її брат слабак. І хоч мама сварилася на свою дочку, в душі вона розуміла, що Оля має рацію. До того ж дівчинка якраз була пробивною, палець у рот не клади. І чому в одних батьків вийшли такі різні діти, мама й не знала. Начебто, не виховували вони сина, як ганчірку. Не бігли до нього, коли він отримував незначного прочухана, не розбиралися з його кривдниками, пояснюючи, що так робити не добре, і він, як чоловік, повинен вміти за себе постояти.
Тато привчив його до спорту, мама Віра Іванівна прищепила любов до книг. Але, мабуть, генами все одно закладено певний характер, який можна лише зламати, але не виправити.
А ламати сина мама не хотіла. Тому, що сталося, те сталося. І всі змирились.
І коли Андрій привів у будинок Наталку, ніхто навіть не здивувався. Навряд чи на нього зазіхнулася б мила дівчина, яка хоче бути за чоловіком, як за кам’яною стіною. Швидше, йому потрібна була тверда рука, адже він зовсім не вміє приймати рішення.
Наталка була тією самою твердою рукою. Крім цього, вона була досить самовпевненою, нахабною та нестримною на слова. Така суміш, яка, зазвичай, відлякує чоловіків. Але не Андрія. Той віддано дивився на неї, виконуючи всі її примхи.
Звичайно, ні батьки, ні сестра ні слова поганого не сказали Андрію про його обраницю. Вони бачили, що він щасливий, а лізти в особисте життя вже дорослого чоловіка вважали неправильним.
І коли він зробив Наталі пропозицію, вони просто змирилися. Зрештою, не їм із нею жити. Та й не виглядав Андрій нещасним, здавалося, його якраз усе влаштовувало.
– Ми з Наталкою вирішили зʼїздити до Туреччини, – хвалився він. – Грошей підзбираю, і поїдемо.
– А Наталка не буде робити свій внесок? – зацікавилася Віра Іванівна. Їй здавалося, що у сім’ї все спільне.
– Я ж чоловік, це мій обов’язок, – гордо відповів Андрій явно не своїми словами.
Потім Наталка вирішила, що їм треба взяти іпотеку, хоч вони важко зводили кінці з кінцями. Потім Наталка сказала, що час народжувати.
– Ми хочемо багато діток! – хвалився Андрій. – Щоб у нас була велика родина.
– А утримувати ви на що їх будете? – хмикала Оля.
– Я ж працюю, – навіть трохи ображено відповів брат. – Та й Наталка каже, що ми зможемо отримувати допомогу.
Батьки лише зітхали. Зрідка вони намагалися давати якісь поради, до яких, звісно, Андрій і збирався прислухатися. Але відверто лізти у справи сина та його дружини не намагалися.
Незабаром Наталка і справді завагітніла. З того моменту вона вирішила, що їй загалом усі зобов’язані, адже вона в положенні. Розповідала, наприклад, як кур’єр відмовився піднімати їй пакет нагору.
– Так, там доставка лише до під’їзду. Але ж я вагітна! Я йому про це сказала, а він все одно не підняв! Ось же негідник!
– Тяжкий був пакет? – намагаючись виявити співчуття, спитала Віра Іванівна.
– Ні, там легкий був. Але ж мені довелося спускатися! А з животом це не так просто й зробити.
І так було у всьому. Все, що для звичайної вагітної жінки було нормою, Наталці здавалося чимось неймовірним.
Їздити громадським транспортом вона відмовлялася, і так до їхніх витрат ще додалися витрати на таксі, бо машини в них не було. Також вона не ходила магазинами, не прибирала вдома, та й взагалі, нічого не робила.
Але Андрію здавалося, що так і має бути.
– Я її оберігаю, – казав він. – Вона ж носить мою дитину.
З одного боку, батьків брала якась гордість за сина, що він дбає про вагітну дружину. З іншого боку… Ну тут усе зрозуміло.
Наталка народила, і всі стали завдячувати їй ще більше. Бабусі з обох боків мали давати Наталці відпочивати і висипатися, тому їм доводилося кілька разів на тиждень приїжджати до неї.
Віра Іванівна і справді була не проти понянчитися з онуком. Але їй не подобалося, що невістка не просить допомоги, а вимагає її.
Ще Наталка постійно нила, що сильно втомлюється, обурювалася, що не вистачає грошей, але при цьому за рік знову завагітніла. Мабуть, їй подобалося, що вона може потурати своїм становищем.
Андрій працював у поті чола. Але грошей їм, звісно, не вистачало. Мама з татом намагалися трохи допомогти, але не надто захоплюючись. На відміну від Андрія, вони розуміли, що таких людей, як Наталка, на свою шию садити не можна. Тому раз на місяць надсилали невелику суму грошей. На підгузки та фрукти.
Діти зростали, але зухвалість Наталки все також не знала кордонів. Вона встигла посваритися з усіма. З вихователем у дитячому садку старшого сина, з лікарем у поліклініці, коли водила молодшого, навіть із сусідкою, яка обурювалася тим, що Наталка ставить коляску на сходах, і вона не може нормально двері в квартиру відчинити.
І всі навколо були винні, бо не виявили належної поваги та турботи до Наталки. Вона ж мати…
Андрій намагався не лізти. Всім керувала його дружина. Він віддавав їй гроші до копійки, ніколи не сперечався з її витратами і завжди був на її боці.
У мами Андрія був ювілей. П’ятдесят років. Красива та для когось страшна цифра. Але Віра Іванівна була задоволена: вона вважала, що її життя ще у розпалі. А цифри – це лише цифри.
Тато Андрія подарував мамі чудовий подарунок: купив новий холодильник. Крім цього, були ще квіти та нова сумочка, але нею мама тішилася не так сильно. Все ж таки в п’ятдесят пріоритети змінюються.
Звісно, запросили багато гостей на святкування урочистостей. І Андрій із дружиною та двома синами теж були тут.
– Ви їжу, що залишиться, нам із собою дайте, – одразу розпорядилася Наталка. – А то мені з моїми хлопчиками готувати ніколи, а так хоч щось буде.
Мама не сперечалася. Сьогодні вона не хотіла жодних з’ясувань стосунків.
– Звісно, Наталко. Якщо залишиться, я вам відкладу.
Піввечора Наталка всім навкруги нила, як їй складно. І як у них не вистачає грошей. У результаті абияк вдалося змінити тему, а невістка невдоволено підібгала губи. Їй подобалося бути в центрі уваги, і не має значення, що це було не її свято.
Мова зайшла про подарунки. Звісно, мама похвалилася, як розщедрився її чоловік. Розповіла, що старий холодильник був маленьким та й працював уже не дуже. І вона навіть не підозрювала, що чоловік готує їй такий сюрприз. Ну і про квіти та сумку теж сказала.
Наталка в той момент вже була трохи весела, і її понесло.
– І не соромно вам? – Несподівано голосно промовила вона.
Усі разом замовкли.
– Вибач, що? – З посмішкою запитала Віра Іванівна..
– Та це! Ви тут хвалитеся, як холодильники купуєте! На столі купа всього! І це при тому, що ваші онуки не доїдають! Вони і фрукти бачать пару разів на місяць! Зате ви шикуєте!
Усім стало ніяково. А ось Оля, сестра Андрія, не витримала.
– А ти часом не знахабніла?! Чи не забула, що тобі ніхто нічого не зобов’язаний? Сама йди працюй, у тебе вже молодший у садок пішов! Та й не було чого народжувати, якщо забезпечити не можете!
– А ти мені не вказуй! – не вгамувалася Наталка. – Це не твоя справа!
– А ти в гаманець до моїх батьків не заглядай! Вони тобі нічого не винні! Хоча все одно переказують щомісяця гроші!
– Та які там гроші? Копійки! Якщо можуть дозволити купувати такі дорогі речі, могли б і на онуків більше витратитися!
Мама Андрія мовчала. Тато хотів заступитися, але дружина торкнулася його за руку, ніби кажучи, щоб не ліз. Бо якщо тато скаже своє вагоме слово, то свято остаточно буде зіпсоване.
І вже ніхто нічого не чекав від Андрія. Той, який завжди заглядав у роті своїй дружині, робив усе, що вона захоче і ніколи з нею не сперечався, несподівано заговорив.
– Наталю, заспокойся.
– Що? Та як ти смієш? Твої родичі мене ображають, а ти мені кажеш мовчати?
– Так!
Андрій підвівся і глянув на свою дружину.
– Я багато на що заплющую очі. Але ображати моїх батьків не дам, особливо у ювілей мами. Вони й так багато для нас роблять, але замість подяки ти знову чимось незадоволена.
– Ах, так? – схопилася Наталка. – От і живи з мамою та татом! А я від тебе йду!
Вона зібралася, забрала дітей та пішла. Усі чекали, що Андрій кинеться за нею, але він цього не зробив.
– Я втомився, – прокоментував він. – Час із цим зав’язувати.
Мама була горда своїм сином. Вже від кого, але від нього вона точно не чекала захисту. Але він здивував, до того ж усіх присутніх.
Але ще більше здивував усіх, коли розлучився з Наталкою. Вона сварилася, вимагала чогось, але Андрій не повівся.
Наталка навіть казала, що дітей віддасть йому, але він лише з радістю погодився. А Наталя зрозуміла, що в неї тоді пропаде такий важіль тиску.
З дітьми Андрій бачився, аліменти платив, купував їм речі. І все одно Наталка була незадоволена. Жалілася всім, як їй важко виховувати двох хлопчиків самій, а батько їх усіх покинув.
Але всі знали, що то був правильний вибір. Адже все одно перед очима дітей не було б прикладу щасливої родини. Та й втомилися всі від Наталки, тому видихнули, коли вона стала набагато рідше з’являтися у їхньому житті.