Ніна з Валерієм одружилися двадцять п’ять років тому. Було їм по двадцять років, молоді, безвідповідальні, мріючі та безтурботні.
Свекруха Ніну прийняла одразу, це було навіть дивно. Ось тещі було все одно, а свекруха якось уміла навчити без моралі, зробити зауваження так, що, здавалося, молоді самі здогадалися, де неправі.
Ніна свекруха теж полюбила. Мати Ніни вважала, що свекруха приворожила Ніну, і попереджала мама, що потім свекруха ще покаже себе.
Народилися діти, свекруха допомагала з онуками. Багато няньчилася. А коли онуки підросли, то ходила з ними у кіно та театри, водила у музеї та на виставки. Онуки бабусю також любили. Нінина мати тоді всім казала, що й онуків сваха приворожила.
Ніна спершу намагалася пояснити матері, але та не слухала.
Діти виросли, старший син одружився та жив окремо, а дочка жила з батьками. Занедужала свекруха. Спочатку вона відмовлялася переїжджати до сина з невісткою, але коли зовсім погано стало, її перевезли, особливо не питаючи.
Спочатку вона ще ходила по квартирі, навіть намагалася чимось допомогти, а потім і зовсім злягла. Доглядати свекруху Ніні було не важко, але все ж таки нелегко. Валерій працював змінами, коли він був удома, то ввечері Ніні менше справ діставалося, а от коли на зміні…
Ніна приїздила з роботи в обід, щоб нагодувати свекруху. Бувало, не вистачало часу, щоб самій поїсти. А ввечері домашні справи та догляд за свекрухою.
Подружжя стало частіше сваритися між собою. Валерій пропонував відправити матір у спеціалізований заклад, його підтримувала мати Ніни. Тільки Ніна не розуміла, як можна так ставитися до людини, яка так багато допомагала, яка любила тебе, дбала про тебе.
Валерій сварив матір, та тихо плакала. Тільки Ніна та внучка шкодували бабусю. Коли їй ставало зовсім погано, Ніна брала відпустку чи відгули, щоб завжди бути поряд.
Свекрухи не стало, коли Ніна побігла до крамниці. Нічого не віщувало біди, свекруха добре поїла, коли Ніна її вмивала, свекруха навіть усміхнулася.
Лише півроку пролежала свекруха і її не стало.
Після прощання, коли всі розійшлися, Ніна, Валерій та дочка сиділи на кухні, пили чай.
– Може, я переїду жити в бабусину квартиру? – Почала розмову дочка.
– Ні, – категорично сказав батько.
– А що ти хочеш робити з квартирою, – здивувалася Ніна.
– Жити, – знизав плечима Валерій.
– В сенсі? – Ніна була збентежена відповіддю чоловіка.
– Загалом, я давно хотів вам сказати, але через недугу мами відтягував розмову, – опустив очі Валерій, підбираючи слова.
– Ну, не томи, кажи вже, – нерішучість чоловіка почала дратувати Ніну.
– Розумієш. Я люблю іншу жінку. Вона на останньому місяці вагітності. Якби мама не пішла б, то я навіть не знаю, як усе було б. А тепер я можу спокійно піти до неї. Точніше, у квартиру мами, – сказав Валерій.
Ніна застигла від такої новини.
– Ну і йди, – вигукнула Ніна.
Весь час під час недуги та прощання з свекрухою Ніна стримувала себе, а зради чоловіка вона винести не змогла – плакала, не могла заспокоїтися.
Валерій пішов, а дочка викликала швидку матері. Ніна заспокоїлася лише згодом.
Пізніше мати Ніни говорила, що ця свекруха – ворожка, сама пішла і сина свого відвадила від Ніни.
Але в Ніни щось зламалося всередині, їй було все одно…