Валерій одружився з Надією, коли йому було тридцять три.
Дружина була молодша на вісім років. На той час Валерій вже мав свою квартиру, не від батьків, а саме свою.
Надія теж збиралася купити житло, але зустріч із Валерієм все змінила. Квартири їм і однієї вистачить, але в сім’ї потрібна машина.
Їздити по покупки, на природу, на роботу, а коли підуть діти, то взагалі з нею буде зручно. Машина була придбана повністю на її гроші, якщо не брати до уваги, що трохи додав батько.
Вийшло так, що вони росли не в повних сім’ях, Надію виховував батько, а Валерія мати Олена Костянтинівна. Батько допомагав дочці, а Валерій — матері.
– Надя, я завжди допомагатиму мамі, вона пенсіонерка. Не таке вже велике навантаження для мене. Тобі доведеться змиритися. Але ти не хвилюйся, грошей нам вистачить.
Грошей справді вистачало, зарплата у Валерія була хороша, та й сама Надія не сиділа.
Свекруха в їхню родину не лізла, приходила на запрошення, але завжди була незадоволена молодою невісткою. Потім усе це синові висловлювала наодинці. Тільки от він не поспішав засмучувати дружину, його все влаштовувало. Валерій радів народженню сина Олександра, а потім і доньки Ганнусі. Ідеальна родина. Працювали, їздили відпочивати.
Валерій не дожив місяця до п’ятдесяти років. Якось йому стало недобре на роботі. У кабінеті він був один, а коли секретарка зайшла підписати документи, то вже було пізно. Серце. Синові було п’ятнадцять, доньці вісім. Вони дуже важко переживали втрату батька. Та ще й бабуся постійно сварилася на їхню матір.
– Довели, заїздили…
Надія намагалася згладити ситуацію, але нічого не виходило. Жінка не слухала нікого.
Настав час вступу у спадок. У цей час з’явилася молодша рідна сестра Олени Костянтинівни.
Вона раптом згадала сестру і вирішила її підтримати.
Хто важливіший матір чи вдова? Звісно мати, треба все відсудити.
На Надію почався тиск. Сестри вигадали, що квартиру Валерій купив на гроші матері, і мало того вона завжди давала йому гроші на оплату кредиту на житло. Тільки підтвердження цього не було. Усі платежі, перший внесок та наступні були зроблені із зарплатної картки Валерія.
А туди нічого, крім зарплати, не надходило. Він навіть сам завжди матері переказував гроші звідти. Не вийшло. Мати намагалася забрати і машину, чи хоча б її частину грошима, але тут узагалі був провал.
Звичайно мати отримала свою частку спадщини згідно із законом. Надія виплатила їй належну частину за квартиру. Усі свої невеликі заощадження довелося віддати.
Свекруха розраховувала, як мінімум, на половину, але не врахувала своїх онуків. Її сестра після цього поїхала. Навіщо й приїжджала?
Може сподівалася, що сестра поділиться? Не на ту натрапила, але вигоду здобула.
Олена Костянтинівна не збиралася ділитися. Звичайно, сестра переконала її написати заповіт, щоб квартиру не віддати онукам.
Вже після отримання виплати Олена Костянтинівна заявилася до квартири Надії.
– Я по речі сина.
Надія розгубилася і заплакала, а свекруха вже почала порпатися у шафах. У цей час прийшли Сашко й Ганна.
– Мамо, що трапилося? – запитав син.
– Нічого, це я так.
– А бабуся, що тут робить?
– Речі тата збирає.
– І навіщо ти їй це дозволила?
– А от тебе не питають! Обділили мене, тепер хоч речі сина продам, ніхто мені не допоможе! Все доведеться робити самій. На пенсію не проживеш. Міг би сам здогадатися, не маленький. Твій батько у твоєму віці вже працював і ти зможеш. Шукай роботу, батька нема, тепер ти за нього. Допомагатимеш мені. Твоя мати не в змозі.
– Я працюватиму, а ти будеш нам на мої гроші подарунки на новий рік дарувати. Я ж знаю, що всі подарунки від тебе купував нам тато.
– А не буде подарунків, ваша мати погано вчинила зі мною.
– Не треба говорити нічого поганого про маму! Вона нічого страшного не робила, а ти її завжди критикувала. Я все чув, коли ти татові наговорювала на неї. Тато мовчав, маму не засмучував, розумів, що це неправда. Не хотів тато вас сварити. А мама про тебе ніколи поганого не говорила.
– Я ж казала, що дітей погано виховують! Як ти розмовляєш зі мною? Працювати треба змалку. Допомагатимеш, інакше ти мені не внук.
– Ні, мій син не працюватиме. Навчання на першому місці. Своїх дітей сама виховаю. А потім час покаже. Якщо хочете, то ви завжди будете їхньою бабусею, а якщо ні, то змушувати вас не станемо. Любов за гроші не купиш. Ми цього не робитимемо.
Ганна дивилася на все і не розуміла, що відбувається. Бабусю вони бачили рідко, тільки на свята. Бабуся не хоче бути їхньою бабусею.
– Якщо так, то знайте! Моя квартира вам не дістанеться. Я вже заповіт на сестру оформила. А від вас я не відчеплюся.
– Ми й не сподівалися. Усього хорошого, бабусю.
– Мамо, ми з тобою. Я тебе захищу.
– Я тут подумала, а може нам продати цю квартиру і переїхати? Дід кличе до себе. Але ні, у вас школа, друзі… Напевно, не хочеться міняти все.
– До діда я б поїхав.
– І я, я теж!
– Треба нам усім подумати й вирішити.
– А що вирішувати, влітку переїжджаємо. Дід там один у великому будинку. Йому нудно, – сказав Сашко.
– Так, переїжджаємо! – вигукнула Ганнуся.
Минуло ще пів року. Свекруха більше жодного разу не з’явилася. Вона навіть не дзвонила і не відповідала на дзвінки навіть онукам.
Надія навіть дізнавалася, переживала, раптом щось сталося. Але все було гаразд. Олена Костянтинівна жила чудово, відпочивала на морі, ні в чому собі не відмовляла. Сусіди, такі ж бабусі, заздрили й дивувалися, чому вона не спілкується з онуками.
Олена Костянтинівна подзвонила одного разу. Свекруха дізналася, що квартиру продано. Вона не дізнавалася про нову адресу, просто просила поділитися грошима.
Надія скинула виклик, а потім занесла номер у чорний список.
– Пробач, Валерію, але це необхідно, – сказала вона, дивлячись на фото покійного чоловіка в телефоні. – Вона сама обрала життя без онуків.
Квартиру продали й поїхали. Батько Надії був дуже радий їхньому приїзду.
Великий будинок ожив, помічників з’явилося багато, а радощів ще більше. Гроші від продажу Надія вклала у два маленькі помешкання.
Поки вони їх здають в оренду, а потім вони будуть належати Олександру і Ганні…