Надя була кар’єристкою, вона цього й не приховувала. Вже у школі вона розуміла, що хоче багато заробляти. І на відміну від своїх друзів знала, що гроші з неба на неї не впадуть. Доведеться багато працювати, щоб стати забезпеченою.
Тому вона добре навчалася, вступила до ВНЗ на бюджет. І коли всі студенти гуляли, відчувши волю, Надя сиділа з підручниками, повторюючи матеріал.
Після закінчення навчання вона одразу знайшла роботу за фахом. На відміну від багатьох, Надя вибирала фах з розумом, думаючи, чим їй хочеться справді займатися. А не просто отримувала диплом, щоби потім працювати зовсім в іншій сфері.
Здавалося б, такою старанною і цілеспрямованою дівчиною батькам треба пишатися. Але мама Наді вважала інакше.
– Ось ти цілими днями сидиш зі своїми книгами, ні щоб з друзями погуляти, відпочити, – зітхала мама.
– Мені треба вчитися. Я пішла у ВНЗ не для того, щоб клубами бігати.
– Але не тільки навчання важливе в житті, – заперечувала мама. – Треба і про себе подумати. З хлопчиками познайомитись…
Надя відволіклася від підручника і здивовано дивилася на маму.
– Які мені зараз хлопчики, мамо?
– Які? Та прості. А то залишишся у старих дівках!
– Мамо! Я ще вчусь! Та й не поспішаю я заміж, треба спочатку на ноги встати, щоб ні від кого не залежати.
І ця розмова як розпочалася, коли Надя була ще студенткою, так і тривала потім. Тільки вже з великим тиском.
– Он, у тітки Тані донька вже другого народила!
– І що? Її донька о сімнадцятій завагітніла, твоя тітка Таня онука виховувала, поки вона знову вешталася. Ні розуму, ні грошей… З чого б це, я маю з неї приклад брати?
– Зате діти є! Буде кому на старості склянку води принести!
– Знаєш, мамо, – зітхала Надя, – я зароблю достатньо грошей, щоб у моїй старості склянку води мені особистий помічник приносив.
Мама навіть за серце схопилася після таких слів. Переживала вона за дочку. Вважала її сірою мишкою, яка нецікава хлопчикам. Тому вона і працює, не покладаючи рук. А без хлопчика дитині не вийде народити, а мамі Наді дуже онуків хотілося. Вона найстаршого сина народила у двадцять два. А Наді вже двадцять п’ять, а вона навіть у стосунках нормальних не була. Де це бачено? За роботу, чи що, заміж піде?
Наді й справді було не до стосунків. Траплялися в неї швидкоплинні романи, та якось усе швидко минало. Та й не думала Надя поки що про сім’ю. Кар’єра в гору пішла, Надя мала багато амбіцій, прагнень. Не до хлопчиків, як мама каже.
Але доля мала свій план. Якраз на роботі Надя познайомилася з чоловіком – партнером їхньої фірми. І, напевно, вперше вона відчула справжній потяг. Не просто симпатію, а щось більше.
На щастя, цьому чоловікові Надя теж сподобалася, і після ділової зустрічі він запросив її на вечерю.
Вечеря якось непомітно перейшла у сніданок, і Надя раптом зрозуміла, що весь цей час, що вона була з Ігором, вона не думала про свою роботу. Значить, все ж таки є щось (або хтось), що може її привабити набагато сильніше.
Однією зустріччю вони не обмежились. Незабаром у Наді та Ігора зав’язалися справжні стосунки, і вже за півроку Надя переїхала до коханого чоловіка.
Яка ж була щаслива мама! Вона на Ігора була готова молитися, що повернув Надю до нормального життя, що вона перестала зациклюватися лише на роботі.
Звичайно, коли донька відвідувала свою маму, та відразу заводила розмову про онуків.
– Ми ще навіть не одружені, мамо.
– І що? Живете разом. То яка різниця, є штамп у паспорті чи ні! Надя, ти ж не молодієш! Усі твої подруги вже встигли народити.
– І не кажи, – хмикала Надя. – А хтось навіть встиг уже розлучитися та поділити майно.
– І що? Головне, що дітки є.
– Серйозно? Ганна, наприклад, не знає, за які гроші свою дитину прогодувати! Тато аліменти не платить, сама вона була від чоловіка залежна. Жодної професії до ладу немає, тепер працює продавцем у магазині за копійки, які йдуть на оплату житла. Ти мені такого життя бажаєш?
– Що ти одразу у всьому погане бачиш? – Злилася мама. – Ігор у тебе добрий, надійний…
Надя лише хитала головою. Раніше вона думала, що це тільки в розповідях матері так зациклені на онуках, але й насправді таке є.
І коли Ігор зробив Наді пропозицію, найщасливішою була її мама. Навіть на весіллі вона насамперед сказала про дітей. Мовляв, час уже, не затягуйте.
Ігор повністю підтримував дружину. Мовляв, поспішати нема куди. Можна і собі трохи пожити, побудувати кар’єру, а потім уже й діток.
Але ближче до тридцяти років тиск з боку мами, інших родичів, друзів ставав уже нестерпним. Всі розмови зводилися до того, що у молодості набагато простіше бути батьками.
А якщо тобі постійно про щось твердять, то мимоволі починаєш про це замислюватись і вірити в це. От і Надя з Ігором все ж таки вирішили, що настав час привести в цей світ нове життя.
І ось тут вони і зіткнулися з суворою реальністю. У дитинстві Надя на щось нездужала серйозно, що позначилося на її здоров’ї. І шанс, що вона завагітніє природним шляхом, був мізерно малий.
І все ж таки Ігор і Надя вирішили спробувати. Звичайно, вони нікому не розповідали про свої проблеми, вважали, що це лише їхня справа. І тому важко було чути поради та закиди у свій бік.
– Тільки ти у нас, Надю, бездітною залишилася, – зі сміхом говорила подруга, коли вони вирішили зустрітись дівчатками. – І чого ти зволікаєш? Чоловік хороший, гроші є, квартира є.
– Як тільки ми вирішимо, що готові, так одразу і заведемо дитину, – відповіла Надя, відчуваючи, як усередині все перевертається. Адже останні півроку вона щомісяця купувала тест на вагітність, сподіваючись, що він покаже дві смужки. І щоразу на неї чекало розчарування.
Дивно, але поки Надя думала, що з нею все гаразд, вона й не хотіла дітей. Але коли їй сказали, що, можливо, дітей не матиме, одразу з’явилося дике бажання народити. Як якась нав’язлива ідея.
А з мамою спілкуватися стало зовсім нестерпно. Якось Надя навіть хотіла їй розповісти, що є проблеми. І тому вони з Ігором поки що вдвох. Але вчасно зрозуміла, що мама не поспівчуває, що не перестане говорити про це. А тільки почне роздавати поради та звинувачувати у всьому Надю. Мовляв, раніше треба було думати.
Тому вона так нікому нічого не говорила. Все сподівалася, що питання все ж таки вирішиться само собою, і всі, нарешті, відстануть.
Але самостійно нічого не отримаєш. І через рік безуспішних спроб Ігор і Надя зважилися на штучне.
Вперше процедура не склалася. Вдруге Надя була вагітна два місяці.
Щоразу це було так важко, що Надя думала, що не одужає. Ігор її у всьому підтримував, казав, що вони намагатимуться. Але лише тоді, коли Надя знову буде готова.
То була важка тема. І тепер на всі розмови про дітей Надія відповідала досить різко. Навіть мама зрозуміла, що краще зайвий раз промовчати.
Наближався день народження Наді. Зовсім недавно Ігор та Надя переїхали до свого дому. Тож вирішили покликати всіх до себе.
Спочатку Надя не хотіла відзначати. Але потім вирішила, що треба якось підбадьоритися. Вона думала, що вже на її дні народження ніхто не заводитиме неприємні для неї теми. Але вона помилилась.
Спочатку все проходило спокійно. Надю нещодавно підвищили, усі її ще й із цим вітали.
Невідомо хто першим торкнувся цієї теми. Але решта добряче «веселих» гостей з радістю її підтримала.
– Надя, ти, звичайно, молодець, на роботі робиш успіхи. Але ти не забуваєш про своє головне призначення?
Ігор напружився. Обійняв дружину і відповів за неї:
– Напевно, ми самі вирішимо, яке головне призначення у нас.
– Ігоре, ну що ти сердишся? – встряла Надіна мама. – Напевно, і тобі діток уже хочеться. Ти якось там поквап Надю.
Усі захихотіли. А Наді стало так прикро і важко. І вона не стрималася. Висловила все, що було в неї на душі, зовсім не соромлячись у виразі.
– Які ж ви всі! – тихо промовила вона, проте всі різко замовкли. – Ви лізете не у свою справу, навіть не знаючи, що в нас відбувається! Яка вам різниця, будуть у нас діти чи ні? Може, ви за своїм життям почнете стежити?
Ігор обійняв дружину, але вона вже не могла зупинитися.
– Надю, ти навіщо так… – промовила її мама.
– Навіщо? Ви навіть уявити не можете, що я відчуваю, коли чую від вас: «Настав час народжувати!». Ви не думали, що я сама хочу дитину, ні?! Ви не думали, що є проблеми, через які я не можу завагітніти?! Звісно, навіщо думати! Краще вставити свої п’ять копійок! Тільки Ігор знає, що я пережила! У мене було дві процедури, і обидва рази все пройшло невдало! Знаєте, що означає радіти з того, що всередині тебе росте життя, а через годину ридати, бо це все обірвалося?! А потім вислуховувати від вас, що мене цікавить тільки кар’єра!
Усі стихли. Гості переглядалися, не знаючи, що сказати.
– Надя, – знову заговорила мама. – Але чому ти нічого не сказала?
– А навіщо, мам? Ти б мене підтримала? Чи сказала б, щоб я не хвилювалася? Ні, ти стверджувала б, що я сама винна! Говорила б, щоб я не затягувала, і після кожної невдачі відразу намагалася знову.
Надя видихнула. Вона подивилася на Ігора, витерла сльози, а потім обернулася до гостей.
– Я попрошу всіх піти. Я хочу залишитися зі своїм чоловіком наодинці.
Гості, тихо обговорюючи те, що сталося, почали йти. Надя бачила, як на неї кидають винні і співчуваючі погляди, але від цього ставало лише важче.
Мама хотіла щось сказати, але Ігор не дозволив. Попросив її піти.
Півночі Надя проплакала. Чоловік утішав її, казав, що вони з усім упораються. І що вона все зробила правильно. Давно час було поставити всіх на місце. Щоб зайвий раз не лізли не в свою справу.
Але через пару годин Надя почала відчувати незручність. Даремно вона так, треба було промовчати. Не хотілося їй влаштовувати таке перед гостями. Але так сталося, що вдієш.
Однак це дало свої плоди. Подруги наступного дня перепросили, спробували якось підтримати. І хоч ця підтримка була краплею в морі, все ж таки Наді було навіть приємно.
Мама теж зателефонувала. Прощення вона не просила, але сказала, що більше цю тему не порушить, якщо Надя не захоче сама поговорити. І додала, що вона сподівається, що все буде як треба.
Згодом усе забулося. Однак ніхто з близьких більше не ставив це дратівливе запитання: «Коли діти?». І начебто, без тиску і Наді з Ігором полегшало. Вони почали простіше ставитися до всього, перестали гнатися за якимись неписаними правилами. Вирішили, що, якщо нічого не вийде, житимуть для себе. А може, й усиновлять дитину згодом.
І коли до родини повернувся спокій, Надя дізналася, що вагітна. Шанс був один із ста, але це сталося. Навіть лікарі казали, що це диво.
Звичайно, було страшно, що знову не вийде виносити дитину, але, на щастя, все вийшло.
Про своє становище Надя розповіла лише тоді, коли стало видно живіт. До останнього не хотіла, щоб хтось обговорював її вагітність.
А коли народився син, Надя зрозуміла, що це головне досягнення її в житті. Їй у принципі все діставалося непросто. Але найважчим було стати матір’ю. Стільки нервів, сил, та розчарувань. Але, дивлячись на свого малюка, Надя розуміла, що це того варте. І навіть, мабуть, почала трохи розуміти всіх тих, хто її квапив. Адже вони вже тоді знали, як здорово бути мамою.