Тетяна прийшла з роботи пізно і в поганому настрої.
– Таню, вечеряти будеш? – вийшла до неї мама. – На плиті на кухні котлетки й овочі тушковані є.
– Не хочу нічого, не можу я так більше, мамо! Олексій теж допізна працює, обидва приходимо пізно, сина не бачимо, он знову Іванко вже спить.
Вшістьох в одній квартирі тулимося, в туалет і ванну завжди черга.
І ви так само з татом жили, а нічого не нажили.
Премію дадуть, думаю, може, хоч у відпустку з’їздимо. Так ні! Одразу в нас то машина ламається, чи ще щось трапляється, ніби нашу родину зачарували!
– Всі так живуть, доню, – спробувала заспокоїти Таню Лариса Андріївна, але Таня тільки рукою махнула. – Не треба мене заспокоювати, мамо, просто дивно, ну чому у нас нічого не виходить? Боремося, боремося і все без толку, і начебто не гірші за інших?
Хоча напевно ніхто мені на це не відповість…
Пробач, мамо, добраніч, пізно вже…
Мама пішла до своєї кімнати до батька, а Таня ще на кухні пила чай і чоловіка з роботи чекала.
– Сумуєш, внучко? – вийшла зі своєї кімнати бабуся. – Ану, налий мені теж чайку, Тетянко, чула я вашу розмову з матір’ю.
Я про це теж думала раніше, що просто часи у нас були важкі, не вірила, а це ж прапрадід твій винен, дід мій, Микола Семеновича.
– Ти про що таке говориш, бабусю? – здивувалася Таня.
– Дід мій був молодий, спритний, торгував на базарі і не тільки.
Зібрав він на товари грошей якось з усього нашого села. Обіцяв краму привезти. А тут занедужав він раптово, і не стало діда мого.
А гроші чужі він сховав і ніхто не знав де. Бабуся одна дітей ростила. Про нього різні байки говорили, що він із грошима просто втік, а все інсценував.
Загалом хтось із тих, хто гроші втратив, побідкався та й пробачив.
А одні наші сусіди дуже озлобилися, Григорій Васильович із Тамарою Денисівною на весілля доньці збирали, вбрання замовили.
От і наклав закляття на нашу родину тоді цей Григорій Васильович.
– Нехай, – каже. – У вас достатку ніколи не буде!
Це мені моя мати розповідала, а я їй звичайно не вірила.
А тепер задумалася…
– Ну то що ти цим хочеш сказати, бабусю? – вислухавши її посміхнулася Таня.
– А те, що стала вірити я тепер у всілякі замовляння. У село треба їхати, на цвинтар іти до Григорія Васильовича, просити закляття зняти.
До рідні його з подарунками добре б прийти, та й своїх рідних відвідати заодно, скільки вже років не бачилися!
– Хитра ти, бабусю, це ти в село давно нас просиш з’їздити, от і причину вигадала? – засміялася Таня, зате в неї від бабусиної розповіді чомусь настрій піднявся.
Бабуся пішла спати, тут і Олексій з роботи повернувся. Таня його вечерею нагодувала, і вони навшпиньки пішли до своєї кімнати, щоб Івана не розбудити.
І наче ця бабусина байка якось призабулася, але потім вони з Олексієм подумали, на відпустку все одно немає грошей.
Взяли Івана, бабусю, гостинців накупили, і поїхали у відпустку в село до далекої рідні.
– Може, й справді замовляння на злидні зняти вийде, ось ми тоді вже заживемо! – жартувала всю дорогу Таня.
Приїхавши, вони зупинились у рідних. І насамперед пішли на могилку Григорія Васильовича, як і збиралися.
Потім до його праправнуків зайшли з гостинцями, бабуся ще декого пам’ятала і її не забули.
Так що вони чудово час у селі провели, люди там і справді хороші, а природа просто казкова.
Додому повернулися Таня, Олексій, Іван і бабуся відпочілі й засмаглі, як із курорту.
А потім чудеса почалися…
Олексій зненацька отримав нову посаду, і йому фірма купила квартиру!
Тож мама з татом і бабусею тепер живуть окремо, а Таня з Олексієм та Іваном переїхали в нову двокімнатну квартирку і тепер подумують про другу дитину.
Тим більше що Тані дуже пощастило – вона знайшла роботу онлайн, яка була цікавіша, аніж колишня, та й дохід навіть більший.
– Може, це було замовляння на бідність, а ми його зняли? – сміялася Таня, до кінця в це звичайно не вірячи.
Це просто приємні збіги, не більше.
– А може, просто село і рідню відвідали, от і сила роду допомогла, – усміхалась бабуся.
Як би це не було, від доброго спілкування з ріднею і добро прийшло, і життя потихеньку налагоджувалося.
Олексій навіть якось теж помітив, що вдячний бабусі за ідею з’їздити в село, і погодився: – Хто знає, може, й справді в цьому була якась магія.
Усі засміялися.
Через рік у Тані й Олексію народилася донька, маленька Марійка. Іван був у захваті від сестрички й допомагав мамі у всьому.
А Лариса Андріївна з чоловіком зачастили з легкої руки бабусі до рідні в село, до того самого старого будинку, в якому колись жив Микола Семенович…
Минуло ще кілька років. Марійка росла справжньою красунею, тямущою й артистичною. А Іван подорослішав і став надійною опорою для батьків та прикладом для молодшої сестри.
Якось одного разу Таня приїхала в село і на прохання господарів пішла розібрати старі речі на горищі сільського будинку.
Вона випадково натрапила на старовинну скриньку, замок був іржавий, але їй вдалося його відкрити.
Усередині лежали пожовклі листи, старі фотографії та якісь документи.
Серед них Таня знайшла пожовклий сувій, перев’язаний стрічкою.
Розгорнувши його, вона побачила старовинний почерк. Це була розписка, написана рукою її прапрадіда Миколи Семеновича.
У ній говорилося, що він позичив у мешканців села гроші на закупівлю товарів.
І якщо він не зможе виконати свої зобов’язання відразу, то постарається повернути потім з відсотками.
Таня була вражена, значить ця історія не вигадка, а її прапрадід не втік з чужими грошима.
Вона розповіла про це Олексію й бабусі. Бабуся, вислухавши її, навіть заплакала.
– Я завжди знала, що він був чесною людиною, – сказала вона.
Таня й Олексій вирішили, що треба хоч якось виправити помилку минулого.
Вони розпитували в селі, хто з нащадків із тих, хто давав гроші в борг Миколі Семеновичу, може ще тут жити.
Накупили подарунків і приїхали з візитом до дальньої рідні.
Вони були дуже зворушені.
Усі давно забули цю стару історію, а дізнавшись про історію прапрадіда Тетяни з чужими грошима, тільки жалкували й поспівчували.
А в село родина Тетяни й Олексію тепер часто їздить.
Вони зрозуміли, що сила роду – це не просто слова, а реальна підтримка, яка допомагає долати будь-які труднощі.
І навіть зняти замовляння на бідність…