– Таня, доню, він молодший на п’ять років, та ще й з дитиною. Навіщо тобі це потрібне?
– І що з того, що молодший? Хіба це помітно? А те, що дочка в нього, то це на краще. Адже я не можу мати дітей, сама знаєш…
То була важка тема Тетяни. Проживши у шлюбі сім років і не дочекавшись дітей, від неї пішов чоловік. З першого дня заміжжя вона мріяла про малюка, купувала сорочечки, повзунки. Їй так подобалося дивитися на дитячі дрібнички і уявляти, як вона з любов’ю одягатиме їх на свою дитину.
Але роки минали, а вагітність так і не наставала. Були невеликі проблеми зі здоров’ям, Тетяна зверталася до найкращих спеціалістів, проходила процедури, але довгоочікувана вагітність так і не наставала.
– Олексію, може штучне зробити? Знаю, у багатьох виходить…
– Ще чого! Моя дитина має з’явитися нормальним способом! Знаєш, мені набридло чекати. Треба розлучатися. Мама дістала вже, онуків хочеться, та й я сам хочу. Тому, вибач, але наші шляхи розходяться.
Довго переживала розлучення, відчувала себе неповноцінною, не здатною виносити і народити дитину. Ну кому така потрібна?
Але знайшлася людина, яка спокійно прийняла цю новину. Ігор водив свою доньку до школи, де Тетяна працювала бухгалтером, там випадково й познайомились. Марія, його восьмирічна дочка, погано ступила, коли спускалася з сходів на вулиці, почала плакати. Тетяна допомогла дівчинці підвестися, тут і Ігор підійшов. Розговорилися. Запросив до кафе, вона погодилася.
Їй сподобався чоловік, він одразу сказав, що вільний. Виявилося, що дружина покинула його та дочку, пішла до іншого. Він важко переніс зраду дружини, як і дочка. Вона чекала на маму щодня, але та навіть не дзвонила.
Відносини Ігоря та Тетяни розвивалися стрімко. Вже за три місяці запропонував їй жити в нього. Тетяна погодилася. Втрачати їй не було чого. Молодий, симпатичний, і дитини не проситиме.
З Марією Тетяна швидко порозумілася. Вони разом дивилися фільми, мультики, ходили гуляти і магазинами. Дівчинка була рада появі жінки у їхній квартирі. Вони разом пекли пироги, робили прибирання, життя вирувало.
Заміж Ігор не кликав. А Тетяна й не наполягала. Ну, що дасть їй цей штамп у паспорті? Живуть добре, а що ще треба?
Свою квартиру, куплену після розлучення з чоловіком, вона здавала знайомим, яким довіряла. Ігор непогано заробляв, улітку втрьох з’їздили на закордонний курорт, хлюпалися у теплому морі. Тетяна була щасливою. Про колишнього чоловіка навіть не згадувала.
Але щастя тривало недовго. Почала вона помічати, що Ігор часто листується з кимось, став затримуватись вечорами. На її пряме питання, що відбувається, всіляко ухилявся.
І ось якось прийшовши з роботи, вона застала Ігоря та симпатичну білявку. Вони мило сиділи на дивані у вітальні та розглядали фотоальбом.
– У нас гості, Ігор? Здрастуйте, мене звати Тетяна, — представилася вона зайшовши до кімнати.
— Здрастуйте, Тетяно. Я знаю, хто ви. А я Ольга. Дружина Ігоря.
Тетяна з подивом подивилася на Ігоря. Як це розуміти?
– Таня, я зараз все поясню. Ольга повернулася. Не склалося в неї життя з новим кавалером. Вона зробила помилку і дуже шкодує. Будь-що буває в житті, сама розумієш…
– А те, що вона й доньку покинула, це взагалі нормально?! Як можна було забути про дитину? Марійка так чекала на маму, вона мені розповідала, плакала, переживала. Вона тільки відходити почала і тут знову пережиття.
– Та який там стрес! Я її мати! І Марія не переставала любити мене, як і я її. Просто обставини так склалися. Я зустрілася з Ігорем, все пояснила, покаялася, і він мені вибачив. Ми вирішили зійтись. Зараз Марія прийде від подруги, і ми оголосимо про наше рішення.
– Таня, сама зрозумій, вони моя родина. А з тобою я від безвиході зійшовся. Я не припиняв любити Ольгу…
Ольга посміхнулася і лагідно погладила по волоссю захопленого Ігоря.
А ось і Марія. Вона застигла на порозі, побачивши маму.
– Доню моя, я повернулася!
Марія недовго думаючи кинулася до матері на шию.
Тетяна сумно зітхнула. Вона зайва тут…
Зібрала речі. Ігор вийшов проводити її.
– Таню, пробач, що так вийшло. Я спочатку не хотів миритись, але потім… Сама все розумієш. Старе кохання не іржавіє…
– Ігоре, щастя вам, що я можу ще сказати. Бувай.
Мама, як не дивно, не почала читати лекції на тему: “А я тобі говорила …” Вона просто зітхнула, коли Тетяна з’явилася до неї з речами. Вкотре її доньці не пощастило.
У Тетяни не було сильної образи на Ігоря, гарний він хлопець, а дружина вертихвістка. Але це вже її не стосується. Життя продовжується…
Тетяна залишилася у мами, бо квартира була зайнята. А мамі присутність доньки була на радість. Вони разом дивилися фільми, гуляли парком, до них приходили гості.
Минуло три місяці. Тетяна раптом зрозуміла, що давно не було цих днів. Вона особливо не стежила за цим, нічого не турбувало. Треба до спеціаліста сходити.
– Тетяно Олександрівно, ну що ж ви не відчули, що вагітні? — здивував її спеціаліст на УЗД. – Дивіться, у нього ручки, ніжки, і найголовніше вже видно, що син у вас буде…
Тетяна думала, що не дочула, чи це безглуздий жарт. Але дивлячись на екран побачила маленькі ніжки, які ніби грали у футбол.
– Все гаразд у дитини, чотирнадцять тижнів у вас. На облік треба встати, аналізи здати.
З кабінету Тетяна вийшла на ватяних ногах. Заходила до спеціаліста з підозрою на якісь проблеми, а тут вагітність. Адже вона давно змирилася, що не стане мамою, і тут таке диво…
У руках вона тримала каламутний знімок свого синочка. Кругла голова, і носик видно, і рука ось кулачок стиснув. А ще, вона чула його серцебиття… Господи, вона стане мамою! Їй хотілося кричати про це на весь білий світ!
А вдома вони з мамою плакали від щастя і всоте розглядали маленького чоловічка на картинці.
– Дочко, як ти могла не відчути? Адже там повно ознак…
– Сама не знаю, навіть на думку спасти не могло таке. Ну відчувала певні зміни, але значення не надала…
Треба купувати тепер все для синочка! Такий клопіт приємний… Давай думати, як назвемо!
– Називай, як душа ляже. Я не проситиму назвати на честь батька чи діда, вважаю, у дитини має бути своє ім’я. Думай, час ще є. А що ж ти Ігорю говоритимеш?
– Ні, не хочу. Навіщо? У нього, можливо, народиться ще дитина, нехай живе спокійно. Я йому вдячна, що подарував таке диво, сам того не знаючи. Недаремно я з ним познайомилася. Доля звела. Це буде лише моє щастя. Пізнє, але таке бажане.