– Тетяно Андріївно, ви мені вибачте, так вийшло, що мені дуже потрібна ваша допомога. Мені терміново треба поїхати по роботі! – квапливо і нервово говорила в слухавку невістка Марина. – Ви не могли б зі школи сьогодні Олега забрати, а то я зовсім не встигаю? Можете? Дякую велике, а я ввечері заїду і заберу його, у Олега чотири уроки, дякую!
Дзвінок від невістки з проханням був для Тетяни Андріївни несподіванкою.
Спілкувалися вони не часто, та й то лише на якихось спільних сімейних святах.
А просто так досить рідко зідзвонювалися.
Марина їй не сподобалася відразу, як син привів її знайомитися.
Сім’я у Тетяни Андріївни проста.
Чоловік Микола – залізничник, все життя роботі віддав.
Донька Наталя – працює в автопарку, а її чоловік Геннадій – водій автобуса.
Молодший син Максим на заводі працює, а дівчину знайшов собі якусь неправильну.
Як вона працює – незрозуміло, то вранці спить до дванадцятої, то ввечері не зрозуміло де ходить.
Син Максим, мати слухати не хоче, і все. Та й усі вони такі, молоді, як закохаються, так втрачають голову і не слухають нікого.
Спочатку Тетяна Андріївна намагалася із цією Мариною нормально розмовляти.
Підказувала та радила їй, щоб вона роботу нормальну знайшла, а вона лише посміхається. Наче Тетяна Андріївна їй нісенітницю всяку каже.
І на інші поради, такі як готувати те, що любить Максим і всякі жіночі премудрості, які з досвідом приходять, невістка лише посміхалася.
А коли вже народився онук, стало взагалі ні в які ворота!
Тетяна Андріївна двох своїх виростила. Обидва, і Наталя, і Максим, порядні та чесні люди. Працюють, все для сім’ї роблять. А ця Марина, пташка перелітна, нічого не хоче слухати, не вникає, немає у неї поваги до віку!
Олега по своєму виховує, не давала й насваритися як слід. Та й онук добрий, десь щось – у куточок сяде і сидить з ображеним виразом обличчям, переживає, слова йому не скажи! Ох матимуть вони з ним ще, але самі винні.
Ось у Наталі та Геннадія Ігор, старший онук Тетяни Андріївни, такий слухняний. Що не скажи – відразу робить, бабусю з дідом поважає і любить. Вже у старших класах навчається, часто після школи до них заходить.
А ось Олега Тетяна Андріївна не часто бачить.
Марина їй Олега тепер не залишає, та й сама Тетяна Андріївна не прагне його брати погостювати.
Капризам його потурати вона не має наміру, та й Марина не просить посидіти з ним ніколи, каже, що сама впорається.
А сама, так і сама, заради Бога. Мабуть, вважає, що Олег у них нелюбий онук, а просто треба правильно виховувати, не йти на поблажки, та й свій приклад теж показувати.
Вона ж не зрозуміло як працює, віддалено називається, а насправді це – ніякого порядку!
Максим свою дружину звичайно захищає, та й Бог з ними, хай самі розбираються!
А тут раптом Марина в які то віки спромоглася попросити Олега зі школи забрати.
Загалом Тетяна Андріївна чекала цього дня до обіду онука Ігорчика. Локшину його улюблену курячу приготувала, пиріжків з малиною напекла. А тут на тобі – по Олега треба до школи йти!
Живе син зі своєю дружиною за п’ять зупинок від них, школа там же ж, всі плани нанівець.
– Ну сходи, раз попросила, – схоже навіть зрадів чоловік Тетяни Андріївни. – Хоч з дідом і бабусею наш Олег побачиться!
Микола Іванович завжди шкодував, що молодшого онука бачить рідко. Вважав, що це все більше жіночі вигадки Тетяни Андріївни. Але вголос це не говорив, сваритись з нею не хотів, вона в нього з характером!
Та він би й сам по онука пішов, та з ногами у діда важко. Поки він з паличкою добереться, не встигне вчасно.
Тетяна Андріївна з не дуже задоволеним виглядом зібралася, але, звісно, поїхала. Онук рідний, не допоможеш – Максим образиться.
Як на зло автобуса довго не було і Тетяна Андріївна стала потихеньку нервувати.
Вона звикла чітко виконувати те, що пообіцяла, та й дітей до порядку привчила.
Вийшовши з автобуса, Тетяна Андріївна набрала номер Олега, добре тепер стало набагато простіше – всі мають телефони.
І раптом почула – абонент недоступний передзвоніть пізніше!
Вона набрала ще кілька разів, хотіла попередити онука, що трохи спізнюється і незабаром підійде до школи, але так і не додзвонилася.
В Тетяни Андріївни аж холод пройшов по спині від поганого передчуття, і вона додала кроку, бо ж четвертий урок вже скінчився, а вона ще не дійшла до школи!
Від швидкого кроку жінка навіть захекалася. Підійшла до школи, озирнулася, але онука там не було, майже всі вже розійшлися.
Вона вже на нервах швидко пішла до шкільного скверика, там гойдалка та гірка, може Олег там?
Серце вже тріпотіло в грудях.
Але вона спробувала себе заспокоїти. Ну справді, куди він подінеться?
Він уже не такий маленький, скоро десять. Швидше за все, він з хлопчиками десь грає неподалік, раз мама вчасно не прийшла. А баба має тут бігати й переживати! Бо ж він у матір, цей Олег, такий же ж дивний як і вона.
Але чому у нього недоступний телефон?
Ця думка ще більше налякала Тетяну Андріївну.
Та ще й жінка до неї якась підійшла, бачачи її стан, і стала співчутливо питати:
– Вибачте, я бачу ви когось шукаєте? Онука? А якого віку? А як він був одягнений?
– Я навіть не знаю, у що він був одягнений, як соромно, – подумала Тетяна Андріївна, і якомога спокійніше відповіла: – Ну як усі хлопчики одягнений, шапка і куртка темного кольору, йому дев’ять, а ви що, бачили щось?
– Так, тільки що бачила, як хлопчик тут ходив і на дорогу виглядав, ніби чекав на когось. А потім машина під’їхала, із неї чоловік вийшов, став йому щось говорити. А хлопчик на нього дивився, як на зовсім незнайомого, але чоловік його в машину посадив і відвіз. Мені це здалося дуже дивним! – таким тоном розповіла жінка, що у Тетяни Андріївни просто серце стрепенулося.
Відвіз! Тетяна Андріївна побіліла від почутого.
А раптом і справді це був Олег, що тепер робити?!
Здається, що так не може статися, але ж по телевізору різне показують і таке буває.
Господи, хоч би це був не її онук!
– Та ви не переживайте, може, це тато свого сина неслухняного забирав, всяке буває. Я ось поряд зі школою живу, чого тільки не надивилася, – побачивши, як побіліла Тетяна Андріївна, почала її заспокоювати жінка.
Але Тетяна Андріївна була вже в такому стані, що їй здавалося, що сталося щось непоправне!
– Треба зателефонувати Марині! А що я їй скажу? Що запізнилася, а Олег кудись подівся? Бабуся онука загубила, та що ж я таке наробила, а ще інших вчити беруся! – гарячково думала Тетяна Андріївна.
У її голові вже миготіли картинки, що могло статися з Олегом, і жалість і переживання за онука заповнила її серце.
І тут задзвонив її телефон, це була Марина,
– Тетяно Андріївно, ви вже забрали Олега? Як його ніде нема? Запізнилися трохи? Ну ви, будь ласка, так не хвилюйтеся. Зазвичай він на мене біля хвіртки чекає, стоїть і дивиться на паркування, коли я під’їду. І там його нема? Ясно, я зараз під’їду, він схоже на уроці телефон вимкнув і забув увімкнути. Чекайте на мене там, я їду!
У голосі Марині Тетяна Андріївна вловила переживання за сина, і їй самій стало ще гірше.
В очікуванні невістки вона вийшла на паркування.
Далеко за парковкою, вже ближче до дороги, стояла бабуся і поряд з нею наче хлопчик чи дівчинка. Вони зараз так одягаються, що не зрозумієш. Шапка зелена, чорна куртка.
Тетяна Андріївна підійшла ближче і зрозуміла, що старенька його втішає, а хлопчик плаче.
Шапка натягнута на очі, комір куртки піднято, але вона придивилася, і раптом зрозуміла – та це ж Олег, це ж її онук!
– Олежику, це я, бабуся Таня, ледве тебе знайшла, ти чого так далеко пішов? – Тетяна Андріївна обняла його за плечі, а він пригорнувся до неї, і заплакав полегшено.
– Бабусю, як добре, що ти прийшла, а я чекаю, чекаю, мами, немає, а телефон мій розрядився, бабусю! Я в тітки хотів попросити мамі подзвонити, а ти прийшла!
– Ну все, мій любий, все добре, це бабуся винна, я поспішала, але трохи спізнилася. І бігала тебе шукала, а тебе нема ніде, я так злякалася! Думала ти загубився, Олежику мій любий!
– Бабусю! – Олег стояв і не міг більше говорити, вони обоє обійнялися, він уже не плакав, а схлипував і посміхався крізь сльози. – Бабусю, як добре, що ти мене знайшла!
Через кілька хвилин до них під’їхала Марина на своїй маленькій машині.
– Знайшовся, ой дякую, Тетяно Андріївно! А я з підписання договору поїхала, теж запереживала. Адже я йому не змогла сказати, що мені треба терміново поїхати, а за ним бабуся прийде!
– Мамо, у мене телефон розрядився і я на тебе чекав, чекав! – сказав Олег, а Марина і Тетяна Андріївна перезирнулися і майже хором сказали:
– Ну дякувати Богу, все обійшлося!
Вже в машині Марина й Тетяна Андріївна вчили Олега, як поводитись у такій ситуації, що краще повернутися до школи!
Олег сидів радісний і обіймав бабусю.
Вдома разом із Ігорем і дідом вони сіли обідати. І всі смакували курячий супчик з локшиною, запечену курочку, і пили чай з пиріжками.
А Тетяна Андріївна дивилася на Олега, і згадувала, як сама була така ж боязка в дитинстві, і мама їдо неї сварилася за те, що в куточок сідала, мовчки сиділа і дивилася. Мати сварилася за її характер, впертою її називала.
Олег же ж на неї схожий, а вона ще на Марину обурюється.
Та й сама Марина виявилася не шкідливою і зовсім не недолугою.
Отак, не розібравшись, Тетяна Андріївна була вирішила.
Часи тепер інші, вона заради сім’ї вдома віддалено працює. Крутиться і з дитиною, і з домашніми справами, і ще робота.
Так набагато важче, аніж просто на роботу ходити!
Шкода, що вона якоїсь угоди сьогодні не підписала, але напевно важливіше, що їхній загальний страх за дитину згуртував Марину і свекруху, і все прояснив.
Хороші у Тетяни Андріївни й Миколи Івановича і діти, і зять із невісткою, і онуки.
Онуки в неї взагалі хороші, й Ігорчик, і Олежик.
А незабаром у Марини й Максима донечка народиться.
І Тетяна Андріївна цьому дуже рада!