Євген часто казав Тані, що її сестра користується її добротою. Але його дружина так не рахувала. Просто їй, Тані, дуже пощастило. Вона вийшла заміж за хорошу людину, у неї чудова робота, живуть вони чудово. А ось Яні пощастило менше, то чому б не допомогти.
Яна була молодшою сестрою. Коли їй було вісімнадцять, вона зв’язалася з якимсь типом, від якого згодом і народила. А типу цього як вітром здуло. Навіть на аліменти Яна подати не могла, бо не знала ні де він живе, ні його дані. Тільки ім’я та прізвище.
Зрозуміло, сама винна. Але в кого дуже багато розуму у вісімнадцять років?
Тоді Таня тільки вийшла заміж. І намагалася допомогти сестричці з маленькою дитиною. А за рік і сама народила.
І навіть після пологів Таня продовжувала допомагати. Купує підгузки для своєї доньки, і для сина Яни пачку захопить. Іграшки завжди дві куплять, адже Денис, племінник, часто у них буває.
Яна ж подорослішала, але розуму особливо не додалося. Зв’язалася з одруженим чоловіком, дуже вже її привабили його гроші. Таня казала їй, що це неправильно і до нічого хорошого не приведе. Так воно, власне, і сталося. Той чоловік пограв із Яною, зробив їй ще одну дитину та звалив. Сказав, що діти від Яни не потрібні і або вона робить процедуру, або ростить дитину сама. Сказав їй, щоб і не сміла до суду йти.
Яна народила. Сподівалася, що той чоловік одумається, син же таки. Але ж ні. Коли Яна зателефонувала йому, він почав сваритися.
І звісно Таня продовжувала допомагати. Сестра ж, таки.
І, немов за помахом чарівної палички, і сама Таня народила другу дитину через рік після Яни.
Незабаром після народження другої доньки Євген купив великий будинок, куди вони переїхали. І майже все літо діти Яни були в них. Територія велика, закрита. Свіже повітря та місця багато.
Звичайно, Євгена це трохи напружувало. Він любив племінників дружини, до того ж у нього було дві дівчинки, а там два хлопчики. Із ними навіть цікаво було. Але його сердило, що Яна користується добротою Тані. Ні разу не принесла гостинців, жодного разу не запропонувала з їхніми дітьми сходити погуляти. Натомість із задоволенням привозила своїх синів, залишаючи їх на весь день, а то й на кілька днів.
Але Таня у цьому проблеми не бачила.
– Євгене, у Яни грошей впритул. Вона і так багато працює, щоб дітей утримувати.
– Але це не означає, що ми маємо за все платити, – обурювався чоловік. – Зрозумій, мені грошей не шкода, я і не помічу витрачених зайвих пару гривень на фрукти та солодощі хлопчикам. Та й їжі ми готуємо завжди багато. Не в цьому річ. Просто мене дістає нахабство твоєї сестри, вона поводиться так, ніби їй усі винні.
– У неї просто складна життєва ситуація, – виправдовувала Таня молодшу сестричку.
– Кохана, складна життєва ситуація у тих, хто серйозно занедужав, хто не має будинку, або ще щось в цьому дусі. Там так, зрозуміло, треба допомогти. Але Яна сама влаштувала собі складну життєву ситуацію. Сама обрала чоловіків, які не спроможні стати батьками. До того ж, її попереджали.
– Але я не можу їй сказати, щоб вона не приходила. І відмовити у допомозі не можу, – зітхала Таня.
Євген на це нічого не відповідав. І справді, Таня надто м’яка і дуже любить Яну. А Яна цією любов’ю користується. Та й хлопчиків і справді шкода, вони добрі хлопці.
Загалом Євген змирився. І справді, не збідніє. Натомість і його донькам веселіше з братами.
І коли Євген з Танею зібралися на море, то вирішили й хлопчаків із собою взяти. Яна дуже дякувала, казала, що якби не вони, то хлопчики і моря б не побачили. На той момент її старшому синові було вже сім, а молодшому чотири. І так, вони жодного разу ще нікуди далеко від дому не виїжджали.
Звісно, з чотирма дітьми було непросто. Але Євген та Таня впоралися. І навіть самі змогли відпочити. Повернулися всі засмаглі та щасливі.
Яна розсипалася в подяках, і Євген подумав, що, може, дарма він так із нею. Їй справді складно, а їм допомогти не важко.
Але незабаром він змінив свою думку.
Одного дня Тані стало якось недобре. Вона змінилася на обличчі, схопилася за бік, а потім опустилася на підлогу. Добре, що Євген був вдома.
Швидка приїхала швидко. На щастя, її швидко довезли в палату, а там вже розпочали процедури.
Але Євген підняв усі свої зв’язки та дізнався, що в сусідньому місті є гарні спеціалісти. Для дружини йому було нічого не шкода, і, поговоривши з лікарями, вирішив перевезти її туди. Потрібно було робити процедуру, а там були найкращі спеціалісти для цього. Вони точно поставлять її на ноги, а потім вона зможе жити практично повноцінним життям.
Усі документи було зібрано, пацієнтку підготовлено. Євген теж захотів поїхати з Танею, мало що. Після процедури їй ще доведеться кілька днів провести в стаціонарі, і він хотів бути поруч із дружиною, допомогти їй чим зможе.
Залишилось питання, з ким залишити дітей. Батьків Тані не стало, а батьки Євгена жили дуже далеко. Звичайно, можна було їх викликати, але вони дістануться мінімум через добу, а то й більше.
І тоді Євген звернувся до Яни.
– Таню треба везти в інше місто, там чудові спеціалісти. Її стабілізували, але процедуру все ж таки потрібно провести. І що раніше, то краще. Залишися у нас, слідкуй за дітьми, будь ласка. Це максимум п’ять днів.
Дітей треба було відводити до садка та школи. А Яні потім ще їхати на роботу через все місто. До того ж у Яни були плани: вона зустріла хорошого, як їй здавалося, чоловіка, і в неї було заплановане побачення. Взагалі, це вона хотіла підкинути синів до Тані, а та так невчасно занедужала. Але, нічого, можна і сусідку попросити пару годинок за хлопчиками придивитися.
Але якщо вона зараз відмовиться від побачення, невідомо, чи захоче той чоловік знову зустрітися. А особисте життя треба налагоджувати, це дуже важливо. Та й, якщо чесно, не хотілося їй із чотирма дітьми сидіти. Вона з двома ледве справляється.
– Вибач, Євгене, я не можу, – відповіла Яна, не відчуваючи докору сумління. Адже зрештою і їй хочеться добре жити.
– Чому не можеш? – запитав чоловік.
– У мене вже плани на ці дні.
Євген сердився. Так сильно, що був радий, що розмовляє по телефону. Якби особисто розмовляв, він вже влаштував би цій Яні сварку.
– Гаразд, – промовив він. – Давай тоді пару днів побудеш із дівчатками, я подзвоню батькам, вони приїдуть.
– Євгене, ну я ж говорю, що ніяк. Я б з радістю, але маю важливі справи.
– Важливі справи? – не витримав він. – Які в тебе можуть бути важливі справи, коли твоя сестра лежить в палаті? Вона стільки разів тебе виручала, а ти не можеш виконати просте прохання?
– Що ти на мене сваришся? – огризнулася Яна. – Так, зараз не можу. Якби Таня не могла, я б жодного слова їй не сказала. Ніхто нікому нічим не зобов’язаний.
– Ясно. Я тебе почув.
Євген поклав слухавку. Звичайно, Яна переживала, що стосунки можуть погіршитися, але подумала, що сестра не ображатиметься. Зрозуміє її бажання налагодити своє життя. І навіть підтримає її у цьому.
Євген терміново через знайомих знайшов няню і викликав батьків. Тані він нічого не сказав, їй зараз хвилюватися не можна було.
Процедура пройшла добре. Звичайно, тепер Таня мала деякі обмеження, але, на щастя, все найгірше минуло.
І лише коли вони повернулися додому, і Таня побачила батьків чоловіка, Євген їй розповів.
– А чому ти Яну не попросив з дітьми посидіти? – запитала вона.
– Я просив, але вона відмовилася, – зізнався чоловік.
– Як так? – нервово хмикнула Таня. – Може, у неї якісь важливі справи були?
– Які? – похитав він головою. – Що може бути важливіше за твоє здоров’я та життя?
Яна ж зателефонувала через кілька днів. Так раділа, що все добре минуло, казала, що вона дуже переживала. Та Таня їй більше не вірила. І коли Яна ненароком запитала, чи можна привезти хлопчаків на вихідні, а то в неї тут чоловік з’явився, Таня переконалася в тому, що Яна – нахабна егоїстка.
– Не можна, – спокійно відповіла сестра.
– Чому? – здавалося, що Яна навіть не чекала такої відповіді. – Слухай, я правда не могла з дівчатами посидіти. Але, якщо хочеш, я якось візьму їх на вихідні.
– Не треба, Яно. Відтепер ми не зможемо приймати твоїх дітей.
Звичайно, Тані було шкода, що ця ситуація зачепить хлопчиків. Вони ні в чому не винні. Але й їздити вона на собі більше дозволяти не хотіла.
Яна кілька разів намагалася все виправити, але не вийшло. Вони практично перестали спілкуватися, і Яні довелося вирішувати всі проблеми самій. Та й із тим чоловіком нічого не вийшло.
А треба було лише раз простягнути руку допомоги. І все було б, як і раніше. Але дуже часто люди сприймають доброту за слабкість, а потім активно нею користуються. І навіть не розуміють, коли треба зупинитись.