– Добре ж вона влаштувалася! – бурчала мама, заварюючи чай. – Сидить вдома, цілими днями нічого не робить! Тільки грошики з тебе тягне!
Віктор мовчки їв борщ, краєм вуха слухаючи маму. Він і сам думав про те, що його колишня дружина вкрай знахабніла. Це ж треба було додуматися, подати на аліменти? Адже він і так давав їй грошей, достатньо давав! Що там дітям треба? Поїсти, та зрідка одяг купити. А старший взагалі в дитячому садку їсть. На нього і гроші не витрачаються.
– Ділова яка, – продовжувала сваритися мама. – Сама тебе вигнала, а тепер гроші просить! Наче щось складне виконує? Старшого в садок відвела, з молодшим весь день валяється у ліжку. А ти за все плати!
– Так вже, мамо, не кажи! Не чекав я такого від неї. Тепер маю віддавати із зарплати аліменти. А сума там велика.
Таїсія Максимівна поставила перед сином чашку з чаєм. Жаль їй його було, обманула підступна невістка такого довірливого хлопця.
– А я тобі одразу казала, що не підходить вона тобі! По очах було видно, що не проста дівка попалася! А ти, не розумний, на красу її повівся.
– Та знаю, мамо, – зітхнув Віктор. – І що тепер робити? Доведеться платити.
– А ти з начальником розмовляв? Щоб він тобі більшу частину зарплати у конверті віддавав? А зарплату мінімальну поставив, щоб цій нахабі поменше грошей діставалося?
Віктор скривився. Як згадав розмову з шефом, так одразу нудно стало. Краще б він цього не робив.
– Говорив, – буркнув він.
– І? Дозволив?
– Ні.
Мама навіть сьорбати чай перестала.
– То чому ж?
– Ще, уявляєш, і наїхав на мене! Сказав, що я зобов’язаний своїх дітей утримувати, що справжні чоловіки так не роблять!
Таїсія Максимівна пирхнула. Знайшовся теж спеціаліст!
– Начебто ти відмовляєшся утримувати їх? Просто не стільки грошей віддавати! Я вважаю, що платити мають обоє! А ти один за все платиш!
– То я йому це й сказав! – обурився Віктор. – А він почав стверджувати, що з такою маленькою дитиною Христині роботу не знайти.
– Було б бажання! – буркнула жінка. Як тільки вона згадувала свою колишню невістку, одразу настрій псувався. І треба було ж Віктору так потрапити…
Шість років тому Віктор заявив, що зібрався одружитися. Що його дівчина вагітна, він готовий стати батьком.
Таїсії Максимівні відразу це не сподобалося. Зрозуміла вона, що обвела його дівка навколо пальця, затягла у весільні сітки. Але, що вдієш, раз вже вагітна.
Народився син Денис. І Таїсія Максимівна навіть подумала, що, може, все буде добре в її сина. Начебто і Христина почала їй подобатися. Тиха, поступлива.
І коли вона завагітніла другим, Таїсія Максимівна навіть зраділа. Внуків вона хотіла. Адже у всіх її подружок вже онуки є, постійно ними хвалиться. Звичайно, багато часу з ними вона проводити не збиралася, все ж таки не те вже здоров’я. Та й вважала, що це насамперед завдання матері.
А потім все пішло не так. Віктор став скаржитися, що Христина йому час не приділяє, що пиляє його постійно, що він мало допомагає. І Таїсія Максимівна зрозуміла, що треба все брати до рук.
Вирушила вона до невістки в гості і почала її повчати. Мовляв, неважливо, скільки в тебе дітей, втомлюєшся ти чи ні, маєш і про чоловіка дбати. Та й де це бачено, щоб дружина вдома сиділа, а чоловік їй ще й допомагав із домашніми клопотами.
Христина спокійно все вислухала, покивала головою. А варто було Таїсії Максимівні піти, як влаштувала Віктору справжню сварку. Ще й заявила, що якщо його мама втручатиметься в їхнє життя, то Віктор вирушить жити з нею.
Звичайно, синочку це не сподобалося. І він пішов до друзів, щоб розслабитись. Всім чоловікам потрібно відпочивати, все ж таки сім’я – це втомлює.
А Христина заявила, що якщо вона ще раз так зробить, то вилетить. І що він, як батько, має також дбати про дітей. І з цього дня він ранком водитиме старшого в сад. А у вихідні ночами вставатиме до молодшого.
Кому таке сподобалося? Та нікому. Природно, що Віктор сказав, що цього не буде.
І ніхто не міг подумати, що в Христині вистачить нахабства його вигнати! Але Віктор, як вважала Таїсія Максимівна, вчинив дуже гідно. Діток не кинув, перекидав своїй колишній дружині на них гроші. Нормальну суму, на їжу вистачить. А цій усе мало було! І подала вона до суду на аліменти, і сума одразу вдвічі зросла.
І як Віктору справлятися? У нього теж свої потреби є, та й мамі допомагати треба, а тепер стільки на дітей доведеться віддавати! Захотіла б, сама працювати пішла. І нехай молодший у садок не ходить, це не виправдання. Можна щось вигадати, було б бажання!
І ось Таїсія Максимівна думала-думала і придумала.
– Слухай, а якщо ми твоїй колишній скажемо, що дітлахів заберемо? Ти сядеш виховувати їх, а вона нехай гроші платить! А ми з тобою вдвох упораємося, я все одно вдома сиджу.
Віктору така ідея не подобалася. Але ще більше йому не подобалося віддавати стільки грошей. Та й мама допоможе. Подумаєш, діти? Старший вже в садку, молодший за півроку піде. І справді, чому б так не зробити?
– Та ось тільки суд на боці матері, – похитав Віктор головою.
– Нічого, знайдемо на неї управу. А якщо дітей не хоче віддавати, то нехай погоджується на ті аліменти, які ти їй раніше платив. А то бач, ділова яка.
Віктор заявився до Христини у вихідний. Без дзвінка, без попередження. І відразу заявив, що хоче виховувати дітей. І що за них боротиметься! Знайде спосіб, щоб забрати їх у Христини, а вона аліменти йому платитиме.
Христина слухала його і чудово розуміла, чиї це слова. Явно не її колишнього чоловіка. Він би до такого не додумався, та й дітей ніколи не наважився б узяти. Поки вони були в шлюбі, він з ними і півдня провести не міг. А тут раптом забрати захотів.
Христина розуміла, що річ у грошах. І вона вже так втомилася від усього. І від колишнього чоловіка, і від його матері. І вирішила, що нічого страшного не станеться, якщо вона відпочине.
– Гаразд, – спокійно заявила вона. – Забирай дітей. А я виходжу на роботу і платитиму аліменти.
Віктор спохмурнів. Він сподівався, що колишня дружина злякається, що торгуватиметься. Але все було інакше. Однак відступати було пізно, та й мама ж сказала, що допомагатиме.
Але все ж таки поки що офіційно Віктор вирішив нічого не оформляти. Наче щось його зупиняло. Сказав колишній дружині, що він, на відміну від неї, готовий і без суду все робитиме. Принаймні поки що.
Христина погодилася. Сказала, що відправлятиме йому ті гроші, що отримувала від нього аліментів, і зверху таку ж суму.
– Тільки знай, змінити ти вже нічого не зможеш, – усміхнулася вона.
Дітей Христина дуже любила. І знала, що за ними сумуватиме. Але вона й справді втомилася тягнути все сама, хотілося хоч трохи волі. А ще вона знала, що то ненадовго. Її колишня свекруха тільки говорити любить, яка вона хороша, і як сильно допомагає. А за фактом вона здується дуже швидко. А про Віктора й казати не варто.
Христина подумки дала їм тиждень. Але вона прогадала. Віктор зателефонував за два дні.
– Слухай, забери сьогодні дітей, – сказав він.
– Не можу. Я вийшла на роботу.
Христина обманювала. Нікуди вона не виходила, вона відпочивала. Вирішила, що тиждень точно побуде вдома, а якщо колишній чоловік наполягатиме на своєму, тоді точно вийде.
– Як так?
– У сенсі? Мені тепер на дітей платити аліменти потрібно. Тому, вибач.
– Але у мами тиск піднявся від їхніх плачів, вона сказала, що їй треба відпочити.
– Нічим не можу допомогти, – зітхнула Христина. – Я тебе якось просила на півдня дітей забрати, коли занедужала, але ти сказав, що твої аліменти з надлишком всю турботу окупають. Тепер і я це говорю. Заберу у вихідний, як і домовлялися. Все, бувай.
– Ну що? – запитала Таїсія Максимівна, коли Віктор договорив. – Відвезеш їй?
– Не бере.
– Як так?
Мимо промайнув молодший онук, голосно щось вигукуючи. Та Таїсія Максимівна скривилася.
Вона й не думала, що Христина погодиться. Яка мати так взагалі зробить? Думала, що синочок аліментів мене буде платити, от і все.
Та й взагалі, Віктор їй зовсім не допомагав. Усі два дні онуки на ній, він навіть у садок старшого не відводить, бо вставати раніше треба. А у Таїсії Максимівни здоров’я вже не те. Не думала вона, що так складно буде з ними.
– Тоді сам щось вирішуй, – сказала вона. – Це ж твої діти.
– Мамо, та що я вирішу? Мені треба на роботу!
– А в мене тиск!
Посварилися вони знатно. А за годину Віктор знову зателефонував колишній дружині.
– Годі тобі, забирай їх. Я платитиму аліменти.
– Ну ні, дорогий, я на роботу вийшла. З молодшим сидіти не можу. Не вийде.
– Так, суд вирішив, що вони з тобою житимуть! – гаркнув Віктор, радіючи, що нічого не змінив. Не було б зараз цього аргументу.
– Але ж ти так хотів їх виховувати… Я готова платити гроші, хай з тобою живуть.
– Та що ж ти за мати така?
– Знаєш, зараз, дуже щаслива і відпочивша.
Христина ще якийсь час відмовляла Віктору. А потім вже подзвонила свекруха. І навіть не сварилася, розуміла, що сваркою зробить тільки гірше. Дуже просила забрати дітей, мовляв, не справляються вони.
А Христина подумала, що вона й справді засиділася вдома. Тому погодилася забрати синів, тільки якщо чоловік оплачуватиме няню на півдня, доки молодший у садок не піде. А вона вийде працювати на неповну зміну.
Віктора все це обурило, але відмовитись він не смів. Спокій дорожчий.
А Таїсія Максимівна ніяк не могла зрозуміти, як це вони так прорахувалися? Повинно було все стати краще, а зрештою, і аліменти Віктор платить, ще й няню оплачує.
– Ось же хитра нахабна, – тихенько сказала Таїсія Максимівна. І в обличчя не скажеш, знову онуків, у відповідь, надішле.