Після роботи син несподівано прийшов рано і не один.
Шум у коридорі і чийсь шепіт змусили Вікторію Федорівну вийти зі своєї кімнати. Зазвичай, син приходив пізно і нікого не приводив.
– Може нарешті з гарною дівчиною познайомився, бо спілкується вічно з якимись дивними? – подумала жінка.
– Ну не треба, Ромку, припини, ну незручно ж! – почула Вікторія Федорівна.
Син прямо в їхньому коридорі обіймав якусь дівчину. От і дожилися, раніше хоч гуляв, а додому не водив!
Вікторія Федорівна увімкнула світло – ну точно! У дівчини волосся якогось неймовірного кольору, вуха всі проколоті, на губі теж пірсинг, а помада взагалі чорна! І одягнена дівчина відповідно.
Ну зовсім вже, чи що? Вона ж йому так і сказала:
– Романе, ти зовсім вже, чи що? Ти кого додому притягнув? Ну гаразд я терплю твої гулянки, добре хоч не дуже гульбаниш, як твій батько. Але оцю ти навіщо мені в дім привів?
– Це і мій дім також! – Роман несподівано розізлився. – Кого хочу, того й приводжу, годі мене контролювати! Ви ж он із батьком постійно сварилися. В мене навіть нормального дитинства не було. То ти йшла, то батько йшов, потім ти приходила. Я взагалі не міг зрозуміти, з ким я живу, мамо!
А я і школу, і технікум закінчив? Закінчив! Працювати пішов? Пішов! На шиї в тебе не сиджу, пізно приходжу, живи собі як хочеш, мамо, я тобі не заважаю.
А ти мені не заважай! Якщо зможу – переїду від тебе, а поки нема мені на що житло орендувати. А дівчина ця… Воно зі мною житиме.
Лано, он там наша кімната, зрозуміла? І ти тут тепер молода господиня. Так що, мамо, прошу, приймай майбутню невістку, я одружуватися зібрався, маю право!
– Одружуватися? Та ти тільки подивися на неї, ти з ким це одружуватися зібрався? Батько твій мені все життя попсував, а тепер ти отаке матері влаштував? – у Вікторії Федорівни аж затремтіли губи.
– Не слухай її, заходь! – Роман провів дівчину в кімнату, подивився на матір з викликом і зачинив двері, заявивши їй наостанок: – Маю право, це моє життя, годі мені вказувати!
Сказати, що Вікторія Федорівна засмутилася, це нічого не сказати…
Так, з батьком Романа Миколою у них не склалося, хоча перший рік він тримався. А потім пустився берега. І начебто чоловік Микола був непоганий, коли не гульбанить. А як загуляє – все пропало! Потім Микола пробачення просив, на коліна ставав, і вона його пробачала, бо кохала. І маленький Роман був у них наче розмінною монетою.
Микола говорив:
– Ти що, Вікторіє, сина хочеш без батька залишити? Та ти потім жалкуватимеш, що сама, своїми руками сім’ю зруйнувала!
Але Вікторія тоді теж вважала, що вона будує свою долю. Вважала, що Микола любить її і заради неї покине розгульне життя.
Вважала, що Роман маленький і нічого не розуміє.
А він ось як усе розумів, образа в нього на всіх.
…Рано-вранці Роман побіг на роботу один.
Невже він ЦЮ у них вдома залишив?
Це що ж тепер їй навіть з дому не вийти?
Хіба чужу, та ще “таку” дівчину можна вдома одну залишити? Від неї мабуть всього, що завгодно, можна очікувати. Ще потягне з дому щось, доводь потім – вона, не вона. Доведеться теж вдома сидіти, поки в Романа ці дурощі пройдуть, теж собі придумав – молода господиня!
Заходити у кімнату сина Вікторія Федорівна про всяк випадок не стала. Хто знає, що у ЦІЄЙ на думці? Вона подрузі лише зателефонувала і тихенько, щоб її не почули, прикрашуючи все що можна, описала те, що відбувається. Подруга засмутилася і порадила не зв’язуватися. Мовляв у сина це швидко пройде, це він свої права качає, спеціально таку додому привів.
Ближче до вечора дівчина якось непомітно прослизнула у душ. Вікторія Федорівна тільки за звуком води зрозуміла, що у ванній хтось є! Сама вона весь день почувалася не в своїй тарілці.
А раптом і справді ця Лана тут залишиться? Господи, та за що їй таке?
Вікторія Федорівна нервово закипʼятила чайник і налила собі чаю, постійно поглядаючи на двері ванної. Через якийсь час вода перестала литися.
А потім двері відчинилися і вийшла вона!
Вікторія Федорівна обернулася, щоби виказати цій дівчині все, що вона передумала вночі.
Щоб ця Лана котилася звідси і не розраховувала, що житиме у її квартирі. Бач приперлася, нахаба, що й казати. Роман на роботу пішов, а ця тут виспалася і душ приймає, ніби Вікторії Федорівни у квартирі взагалі немає!
Хамовита!
Вікторія Федорівна обернулася і вже приготувала пару відповідних фраз, але від побаченого просто остовпіла!
З ванної вийшла… Зовсім інша дівчина з намотаним на голові рушником.
Дівчина зняла рушник, поправила мокре волосся і винувато посміхнулася,
– Ви пробачте мені, Вікторіє Федорівно! Просто… Я давно Романа знаю, ми вчилися разом, але він на мене ніколи не звертав уваги. Ну і я вирішила… У клубі один гурт виступав, а в мене подруга в салоні краси працює.
Вона мені порадила одягнутися, як дівчата, що поруч із Романом крутяться. І він і справді звернув увагу спочатку, хоча потім мене впізнав.
Сміявся, сказав що мені дуже пасує, запросив прогулятися і зрештою запропонував зайти до нього чаю попити, мовляв мама вдома, не бійся.
А потім так незручно вийшло, ви вибачте мене, мені Роман залишив рушник помитись і я мабуть додому піду!
Перед Вікторією Федорівною стояла мила світловолоса дівчина. Посмішка приємна і очі гарні. Ох і Роман!
– Ні, Лано, я тебе нікуди не відпущу, бо мій Роман ще скаже, що я його подругу з дому виставила.
– Я взагалі-то Світлана, це мені подруга порадила – якщо я Світлана, то так буде модно звучати – Лана. Мені не дуже подобається, але хлопці так люблять.
– Ох, Світланко, ти впевнена, що знаєш, що хлопці люблять? А давай з тобою краще вечерю разом приготуємо, хай Роман прийде з роботи і ви разом вирішите – хто з ким і де жити буде?
Світлана щиро посміхнулася й погодилася. Було видно, що їй і самій хотілося дочекатися Романа.
Син з роботи повернувся не пізно. Зайшов, а вдома ніхто не свариться, а на столі смачна вечеря – котлетки зі смаженою картоплею. І мама сидить не зла, а навпаки, задоволена. Що за дива?
– Думаю, Романе, ти і справді як чесний чоловік зобов’язаний одружитися, раз дівчина в тебе залишалася. Ми тут по-жіночому з твоєю Ланою поспілкувалися. А що, і справді гарна дівчина, я не проти.
Роман здивувався, але Світлана вийшла з кімнати. Від його погляду збентежилась,
– Романе, та це я… Я просто хотіла тобі сподобатися, але потім зрозуміла, що даремно так одяглася, і добре, що волосся пофарбувала фарбою, яку змити можна. А цей пірсинг несправжній, це такі кліпси… Але мені це не сподобалося!
– Та я все зрозумів, Світланко, ти така була нещасна у цьому вбранні. Я тебе спеціально додому й привів, щоб ти дурниць ще яких у клубі не наробила. Ти мені давно подобаєшся, я просто не знав, що я тобі теж. Який же я був нерозумний! – засміявся Роман.
…Тепер Вікторія Федорівна той день, коли в них з’явилася Світланка згадує з радістю.
Роман зовсім інший став, перестав матір у всьому звинувачувати, подорослішав.
Час іде, вже й онука Ліза підростає у Вікторії Федорівни, її радість та опора у житті. А незабаром ще й онук народиться.
Квартиру син, як і обіцяв, купив. Хотіли вони в однокімнатну переїхати, але Вікторія Федорівна сказала:
– Ні, у вас молода сімʼя, а ось мені і в однокімнатній місці вистачить! Тим більше, що обидві квартири поряд.
І жодного разу не пошкодувала Вікторія Федорівна, що Світланку тоді не відпустила. Вона для неї тепер майже як донька.
Ось як життя може раптово щасливою стороною обернутися.
Якщо за чорною помадою та фарбованим волоссям роздивитися добру душу гарної дівчини…