Світлана завжди мріяла купити собі автомобіль і накопичувала на нього гроші вже кілька років. Вона закінчила автошколу, у мріях бачила себе крутою леді за кермом і багато працювала задля мрії. Тільки постійно траплялися якісь проблеми, через які доводилося відкладати покупку. І коли до заповітної мети залишалося зовсім небагато, виявилася чергова трудність.
– Дай нам гроші в борг, – просила свекруха. – Ми хочемо купити собі дачу, вже будиночок придивилися і гроші потрібні. Кредит у банку брати не хочемо, тому що доведеться великі відсотки переплачувати.
– Але я мрію про власний автомобіль і вже три роки відмовляю собі у всьому, щоб його купити, – розповідала Світлана.
– Нічого, потім купиш, – заспокоювала її Ганна. – І взагалі не розумію, навіщо тобі своя машина?
– Це зручно і практично, – виправдовувалася і чомусь почувала себе винною Світлана.
– Нічого, дача потрібніша, – напирала Ганна.
Світлані не хотілося ображати свекруху, тільки вона не знала, як відмовити та закрити цю тему. Вирішила з чоловіком порадитись, але він не хотів втручатися і запропонував їй самій розпоряджатися своїми грошима.
– Я знаю, що батьки хочуть купити дачу, але й чудово пам’ятаю про твою мрію купити машину, – говорив Вадим. – У будь-якому випадку ухвалювати рішення тобі.
Світлана його фактично прийняла і чудово усвідомлювала, що не готова розлучатися зі своїми грошима на догоду родичам. Тільки свекруха сама не залишала цієї теми і свекра підключила. Тепер вони разом з’явилися і почали розвивати тему про красу життя на дачі, яку вони могли б купити за наявності грошей.
– Що таке машина, якщо вона працює на прибуток? — міркував Іван, який мав два автомобілі. – Я на своїх машинах перевезеннями займаюсь і гроші заробляю, а тобі вона потрібна лише перед подругами покрасуватись.
– Ви не маєте рацію, – відстоювала свою точку зору Світлана. – Я давно про неї мріяла, вже підібрала ідеальний варіант і лишилося лише трохи грошей зібрати для покупки.
– Так ми й не чекаємо від тебе гроші без повернення, – напирала свекруха. – Гроші просимо у борг, згодом повернемо, тільки не знаю, коли саме.
– За цей час ціна на машину може змінитися або курс злетить, – міркувала Світлана.
Свекруха образилися на невістку і почали синові висловлювати, яка у нього погана дружина. Вадим відчував себе погано через неможливість купити всім родичам те, що вони хочуть. Він чудово розумів обидві сторони, тільки нічого зробити не міг і сильно переживав із цього приводу. Світлана була розгубленою, а батьки демонстрували страшну рішучість і навіть оголосили невістці бойкот.
– Твоя рідня тепер зі мною не розмовляє, – переживала Світлана. – Мати навіть слухавку не бере, якщо я дзвоню. Може, ну її, цю машину, і справді дати їм кошти у борг на покупку будинку?
– Сама вирішуй, – відповів чоловік. – Тільки я можу сказати чесно, що маю сумнів, що вони тобі скоро їх повернуть.
Світлана теж сумнівалася і це сильно її гальмувало в пориві позичити кошти. Вона почувала себе погано від того, що гроші в борг не давала, і відчуття почуття провини позбутися не могла і на себе ображалася через нерішучість. Кілька тижнів так переживала, накручувала себе і намагалася впоратися з таким настроєм, а потім одного дня все вирішила і купила нову машину.
– Ось, значить, як, – була не в собі Ганна. – Значить, до наших прохань справи немає, зате свої капризи вона виконує чітко.
– Взагалі-то Світлана три роки тягне на собі дві роботи і має повне право розпоряджатися своїми грошима, – нагадував Вадим. – Я на дружину тиснути не збираюся.
– Так, зрозуміло, – обурювався батько. – Гаразд, чого тепер говорити, дякую за допомогу, діти. Ми самі з усім упораємося, гроші знайдемо, дачу купимо, тільки не знаю, чи вас туди запрошуватимемо, живіть, як хочете.
Вадим зі Світланою особливо в гості і не напрошувалися і взагалі не мали бажання займатися дачею. Для батьків вона вже стала ідеєю фікс, тому на зло труднощам вони оформили кредит, купили будиночок і наводили там порядки. Сина з невісткою не запрошували, зате норовили всіх родичів та друзів за місто привести та показати їм, як шикарно можна жити та відпочивати на дачі.
— Зате деякі мають машину, якою можна красуватися, — думав Іван Петрович. – Нехай невістка на ній катається скільки завгодно, а ми тут нормально шашлики посмажимо і час у приємній компанії проведемо.
– Ось саме, – підтримувала Ганна. – Ще подивимося, чия покупка буде кращою та потрібнішою.
– Так невістка розраховує потім дачу у спадок отримати разом із нашою квартирою, – бурчав Іван Петрович. – Вона все одно буде у виграші.
– Ну, ми ще молоді і сповнені сил, так що доведеться невістці почекати, – посміхалася Ганна.
Світлана ні про що подібне навіть не думала і взагалі намагалася з родичами помиритись. Допомогу свою в облаштуванні дачі пропонувала, а вони тільки відмовлялися і тримали дистанцію. Невдоволення накопичувалося, стосунки псувалися і навіть коли батько Вадима потрапив до палати з проблемами, мати вважала винною невістку.
– Іван працював не покладаючи рук, переживав за кредит і ось результати, – розповідала всім Ганна. – А нам всього й треба було трохи грошей вчасно позичити. Тільки невістка гроші поскупилася нам дати.
Навколишні щиро шкодували добрих та нещасних людей, яким невдячні діти відмовили у допомозі у найпотрібніший момент. А зараз Вадим зі Світлою відвідували батька, пропонували допомогу та були готові підтримувати, тільки батьки навіть у такій ситуації не змінювали своє ставлення та продовжували грати ролі ображених.
– Навіщо ви так себе поводите? – не витримав Вадим. – Невже так складно забути свої образи навіть у такий момент?
– Ну, це ж ви у нас дуже важливі і ділові, – міркувала Ганна. – Самі батька до палати довели, а тепер хочете закріпити результат та ще проблем додати?
– Досить маніпулювати цією темою, – обурювався Вадим. – Світлана не повинна була вам нічого давати, і взагалі, зараз важливо відновлення батька, а не всі ці нісенітниці.
Тільки рідня думала інакше, невістку вони не приймали навіть у такій ситуації, та й на сина косо дивилися. Коли Івана виписали додому, Вадим зі Світланою трохи втихомирилися і перестали нав’язуватися.
– Може, через час твої батьки забудуть цю історію, і ми просто зможемо жити далі? – сподівалася Світлана, яка вже сто разів пошкодувала про покупку машини.
– Або вони накрутять себе і нас настільки, що взагалі нічого не захочеться, – міркував Вадим.
Через два роки після купівлі дачі та машини родичі так і перебували у сварці. Молоді намагалася помиритись, батьки не йшли на контакт. Після чергової спроби Вадим зі Світлом вирішили цю тему закрити і просто жити далі. Шансом на примирення їм здавалося довгоочікуване народження дитини. Молоді батьки розраховували, що бабуся та дідусь пом’якшать після народження онука, але не сталося. Їм було цікаво познайомитись із онуком, тільки гордість не дозволила прийняти запрошення у гості.
– Навіть якщо це не розм’якшило твоїх батьків, я не знаю, що ще можна зробити, – переживала Світлана.
– Значить, житимемо, а далі видно буде, – відповів Вадим. – Я б щиро хотів, щоб все було нормально, але раз не виходить, значить, нехай все йде своєю чергою.
Ганна та Іван подарунок онукові передали, побачилися з ним лише після того, як дитині виповнилося сім місяців. Оцінили зовнішню схожість із невісткою і далі продовжили гру в ображених. Гордість і зачеплене самолюбство виявилося для них важливішим, ніж мудрість та вміння нормально спілкуватися з дітьми та онуками.