— Важко жити з чоловіком і розуміти, що жодних почуттів вже не лишилося! Думаєш, ти добренький і шляхетний? Та йшов б ти кудись подалі.
Чоловік здивувався. Він не підозрював, що дружина здатна сказати йому такі слова. За всі роки спільного життя вона майже ніколи йому не суперечила. І точно не дозволяла собі підвищувати на нього голос.
Дружина взяла коробочку з прикрасою та точним рухом викинула її у вікно.
***
— Іване, скажи, коли ти приїдеш додому? Приготувала вечерю. Думаю, розігрівати чи ні…
— Не знаю точно. Найімовірніше, сьогодні приїду пізно. Та забудь ти про цю вечерю, у мене зустріч із партнером у ресторані. Ось там і повечеряю.
Світлана розуміла, що її звичні козирі — чистота та порядок у будинку, смачна їжа, приємна сімейна атмосфера — більше не працюють. Чоловік веде своє життя і помітно відійшов від нього. Тим не менш, творити кулінарні вишукування вона продовжувала. Більше за звичкою. Ну, принаймні, хоч якийсь привід, щоб зателефонувати до чоловіка і запитати коли його чекати вдома.
***
Вони одружилися десять років тому. Зустрічалися ще в інституті, а побратися довелося після його закінчення.
— Іван, схоже, я вагітна, — сказала якось Світлана. — Дивись, я пробувала два тести, і обидва позитивні. У жодному разі не хочу робити процедуру, це гріх! Що ти мені скажеш?
— Звичайно, я готовий відповідати. Я ж безпосередньо причетний до твого стану. Підемо подавати заяву до ЗАГСу.
Шлюб зареєстрували за місяць, оскільки співробітниці взяли до уваги становище нареченої. На весіллі Світлана зауважувала, що наречений щось дуже часто танцює з її подругою Ганною. Гості теж помічали…
— Складається враження, що він прийшов сюди здебільшого заради Ганни, а не Світлани, — перешіптувалися дівчата.
Але наречена вирішила не звертати уваги на витівки нареченого. Адже він вибрав саме її, так до чого тепер ці неспокійні ревнощі. Світлана давно вирішила, що не ставатиме квочкою, яка постійно тримає у полі уваги свого чоловіка. Нав’язливий контроль, навпаки, набагато швидше підштовхне до походів ліворуч.
Взяли в іпотеку нову квартиру. Спочатку справи в сім’ї йшли добре. Здавалося, немає людини щасливішої, ніж Світлана. Вагітність, як не дивно, дуже їй личила.
— Пощастило тобі, Світлано, — раділа подруга Ганна. — Іван з тебе порошинки здуває, очей з тебе не зводить. Впевнена, він буде чудовим батьком для вашої дитини!
— Для наших дітей, — поправляла її Світлана. — Я збираюся народжувати ще. Дуже мені подобається цей стан. Як же чудово носити в собі нове життя!
Вона не підозрювала, що чоловік за її спиною продовжував зустрічатися з Ганною. А почалися ці стосунки ще до того, як Світлана виявила перші ознаки вагітності. Ганна і сама мітила за дружину до Івана. Навіть планувала заради цього завагітніти, але Світлана її випередила. Ганна вирішила поквитатися подрузі тим, що підтримувала зв’язок з Іваном, а в обличчя говорила улесливі компліменти. Світлана, чиста душа, навіть не здогадувалася, що подруги можуть так чинити.
Коли народився син, Світлана зрозуміла, що її уявлення про щасливе материнство дещо розходяться із реальністю. Хлопчик погано спав, був дуже прив’язаний до мами, не відпускав ні на хвилину. Світлана помітила не відразу, що стосунки з чоловіком розладналися. Спробувала поговорити відверто. Але Іван заявив, що у всьому винна вона, Світлана.
— У нашому будинку з’явився центр всесвіту, ти весь час поряд із сином, не цікавишся моїми справами, — сухо сказав чоловік. – Зрозумій, я жива людина, чоловік. Мені теж потрібна увага та турбота.
— Але син забирає весь мій час! – виправдовувалася дружина. – Він ще маленький. Самостійним стане ще не скоро. Давай наберемося терпіння!
— У моїх друзів теж маленькі діти, але дружини чудово справляються, і ніхто не почувається обділеним увагою. Напевно, ти просто погано стараєшся! Адже я забезпечую сім’ю, отже, мені потрібен якісний відпочинок та комфорт!
Жодних зусиль, які робила дружина, він не цінував…
Через кілька років, коли син підріс і пішов до дитячого садка, Світлана зітхнула з полегшенням. Нарешті життя увійде до звичної колії. Проте легше їй не стало. До домашніх справ та клопотів з дитиною додалася ще й робота в офісі. І години, проведені в дорозі до цього офісу. Іван відмовлявся допомагати вдома, посилаючись на те, що це виключно жіноча робота. З’явилися претензії і до якості куховарства.
— Знаєш, усі мої друзі кажуть, що у ресторанах годують смачно. Що там особлива атмосфера? Загалом, у ресторанах чудово відпочивати, кайфувати. Але найсмачніша їжа – домашня. І у всіх дружини готують краще, ніж шеф-кухарі у добрих закладах! Шкода, що ти нічого не розумієш у кулінарії.
Світлана записалася на курси високої кулінарії. Заняття вів справжній італієць. Він навчав особливостей середземноморської кухні. Закінчивши ці курси, Світлана записалася на інші, присвячені японському кулінарному мистецтву. Вчитися було нелегко, бо доводилося викроювати час. Але Світлані все дуже сподобалося. Вечорами Іван забирав її з курсів, приїжджаючи після побачення з Ганною. Коханка ще не втрачала надії роздобути його як чоловіка. Але вагітність все ніяк не виходила.
Після того, як дружина пройшла підготовку на курсах, Іван став відгукуватися про її куховарство більш позитивно. Ні, не хвалив нестримно, а кидав коротко, що вечеря вдалася. Але Світлані, нерозбещеній компліментами, і нейтральних реплік було достатньо. Вона раділа, що чоловік нарешті задоволений. І, здається, одним приводом для сварок стало менше.
Коханка чоловіка вигадувала способи, як переконати його розлучитися з дружиною.
— Мені здається, у неї хтось на стороні. Бачила її нещодавно на вулиці. Вона виглядає набагато краще ніж раніше. Пострункішала. Вся прямо світиться, випромінює щастя. І це недарма! Значить, є хтось, хто її надихає на зміни!
— Та гаразд тобі, їй просто фізично ніколи і нема де з кимось зустрічатися. Ну, може, закохалася в когось на роботі, але суто платонічно. Та нехай. Якщо їй ця закоханість допомагає скинути зайве, то я зовсім не проти! Бо набрала зайвого після пологів.
Насправді Світлана не думала закохуватися. З того часу, як вона вийшла заміж, уваги на інших чоловіків не звертала. І не помічала зацікавлених поглядів, які на неї кидали чоловіки.
Минув час…
Син, на той момент вже школяр, став самостійним. І Світлана вирішила, що у сім’ї потрібна ще одна дитина.
— Іване, мені так хочеться доньку, — шепотіла вона йому на вушко. — Син — це, звичайно, чудово, він твій спадкоємець та помічник. Але так хочеться заплітати кіски дівчинці, одягати її і водити на дитячі ранки в сукнях принцесини …
— Ну, мабуть, можна ще одну дитину, тільки ніхто не дає гарантії, що вийде саме дівчинка, — резонно зауважував він.
— Навіть якщо народиться хлопчик, я не шкодуватиму про це. Але якщо не спробувати, точно нічого не вийде.
– Добре, давай. Матеріально ми забезпечені, тому чому б не спробувати.
Але виконати це рішення виявилося не так просто. Якщо перша вагітність настала сама собою, незаплановано, то друга зовсім не поспішала. Спеціалісти виявили у Світлани якесь порушення. У результаті процедур які назначили спеціалісти, вона набрала п’ятнадцять зайвих кілограмів. Іван критикував її і не прагнув близькості. Але все ж таки довгоочікувана вагітність настала.
– Ура, у нас буде дівчинка! — стрибала від щастя Світлана, повернувшись із чергового огляду. — Як я хотіла!
Іван поблажливо посміхався. Дівчинка народилася точно у термін. Росла тихою, спокійною, але часто нездужала. Віддати її в садок не було жодної можливості. Світлана осіла вдома. Не те, щоб вона рвалася на роботу — рутинні обов’язки в офісі її мало тішили. Але дуже хотілося вирватися з круговерті одноманітної домашньої метушні. Іван уже давно вів своє життя — приходив додому пізно і одразу лягав спати.
Іноді Світлана дзвонила чоловікові і питала, скільки його чекати вдома. Він відповів ухильно, посилався на зайнятість. Зрештою Світлана вирішила від нього відстати. Він приносить у будинок гроші, у вихідні проводить час із дітьми. Щороку вся сім’я виїжджає у відпустку. Чого ще бажати?
Але якось сталася подія, яка назавжди змінила життя Світлани та Івана. Почалося все нехитро: син прийшов зі школи і заявив, що йому потрібно готуватися до вечірки з нагоди Хелловіна. Торік на таку саму вечірку йому купили вбрання супергероя.
– Мамо, допоможи його знайти! Я поклав до себе в шафу, як ти веліла, але його тут немає!
– Ти як завжди. Звалиш усі речі в купу, а потім шукаєш. Добре, зараз доварю суп і обов’язково знайду.
Вона півгодини розгрібала шафу у дитячій кімнаті, але так і не знайшла костюма. Прийшла в голову думка, що він міг лежати на антресолях. Точно, адже речі, якими рідко користуються домашні, вона зазвичай там і зберігала. Поставила табуретку, відчинила дверцята і… ось він, той самий карнавальний костюм. Незрозуміло, чому син вирішив, що шукати його потрібно в шафі з дитячим одягом. Світлана потягла на себе пакет із костюмом, і одночасно з антресолей впав якийсь згорток.
— А що це таке? – Здивувалася вона. — Зараз подивлюся. Раптом це річ, яку ми теж шукатимемо.
У пластиковому пакеті виявився менший паперовий пакетик, з логотипом відомого ювелірного магазину. Там продавалися недешеві речі — дорожчі за звичайні ювелірні прикраси, які їй іноді дарував чоловік. Власне, окрім пари сережок, двох браслетів та десятка каблучок у неї нічого й не було.
— Оце так! Наче сама доля мене направила на антресолі! Мабуть, це сюрприз для мене! – Подумала Світлана. — Ех, не варто відкривати подарунок-сюрприз заздалегідь, але як же хочеться!
Вирішила все ж таки поцікавитися. Відкрила пакетик, і в руках виявилася чорна оксамитова коробочка. А в ній — чудовий браслет із золота з розсипом дорогоцінного каміння. У Світлани аж руки затремтіли. Хоч вона і не була шанувальницею коштовностей і не просила від чоловіка дорогих подарунків, одразу оцінила, що браслет коштує чималих грошей. До чого він витончений і стильний!
— Мабуть, я недостатньо цінувала Івана. Ображалася на нього через всяку нісенітницю. А він у мене такий дбайливий та романтичний. Подарунок для мене купив. Цікаво, з якого приводу?
Те, що подарунки можна отримувати і просто так, без приводу, Світлана навіть не подумала. Стала перебирати на думці свята. Можливо, приводом стане річниця весілля, цього року таки десять років. Або дні народження дітей… Ці події відбудуться у найближчі три місяці. З іншого боку, навіщо купувати подарунок наперед, невже в країні спостерігається дефіцит золотих браслетів? До того ж, Іван нічого не говорив про те, що збирається відзначати річницю весілля. А на дні народження дітей дружині нічого не дарував.
Запитувати прямо у чоловіка не хотілося. Засмутиться ще! Адже він хотів зробити сюрприз, а Світлана, виходить, його зіпсувала своєю невгамовною цікавістю.
Тому жінка розгорнула секретну операцію і почала шукати натяки на те, з якого приводу чоловік вирішив її ощасливити. Поклала заповітний пакунок на місце. Прикинулася, що про сюрприз нічого не знає, щоб не видати себе раніше.
Розмірковуючи про майбутні свята, вона подумала, що чоловік повинен заздалегідь готувати торжество. Отже, шукати місце його проведення. Запрошувати друзів. Вона відкрила сторінку чоловіка в соцмережах (благо паролями на ноутбуці ні чоловік, ні дружина не користувалися – домовилися, що довіряють один одному). Ні, про ювілей — жодного слова. А може він шукав в інтернеті щось про ювелірні прикраси? Ні, таких запитів у браузері також не було. Жаль, що до телефону чоловіка Світлана не мала доступу, він включався через натискання пальцем. Але тут уже було питання безпеки, не міг же він ходити з телефоном, відкритим для зловмисників.
Світлана не витримала і вирішила спитати прямо. Того дня він довго не повертався з роботи, але це стало настільки звичним, що жінка не звернула жодної уваги. Діти вже спали, коли у дверях повернувся ключ, і в коридорі з’явився Іван.
– Дорогий, я вже місця не знаходжу від цікавості. Скажи, що ти щось задумав щодо ювілею?
– Якого ще ювілею? — спитав Іван незадоволеним голосом, усім своїм виглядом показуючи, що він втомився і хоче завалитися спати.
— Невдовзі десятиліття нашого весілля… Я подумала, ти хочеш відзначити цю дату. У нас двоє прекрасних дітей.
– Точно! Десять років! Добре, що нагадала. Так, відзначимо, звісно. Сходимо з дітьми до ресторану, якраз відкрився новий неподалік, там є дитяча кімната.
– Чудово! Яка я рада! Ти вже приготував мені подарунок, так?
— Я якось не подумав про подарунок, вибач… А що ти хочеш?
— Але ж ти його вже купив!
Вона взяла з полиці оксамитову коробочку, яку поклала заздалегідь. Іван витримав довгу паузу і нарешті зізнався.
– Це подарунок не для тебе. Вибач.
– Не для мене? Дуже цікаво. А для кого?
Те, що чоловік розповів далі, кинуло Світлану у ступор. Виявляється, вже багато років Іван має коханку.
— Ми довго були з нею у стосунках. Але тепер вирішили розлучитися. Точніше, так вирішив я. Для нас двох цей крок дуже складний. На прощання хотів подарувати їй якусь пам’ятну річ. Купив браслет і збирався вручити їй днями, щоб більше ніколи не бачитися. Розумію, що ти зараз скажеш про мене. Так, я знаю, що це погано. Зустрічався з нею ще до того, як ми побралися.
– Я її знаю? – Запитала Світлана тремтячим голосом і присіла на стілець. Їй здавалося, що ноги зараз їй відмовлять, і вона опуститься на підлогу.
— Так, ти знаєш. Це Ганна.
— Та невже? — вигукнула Світлана. – Та сама Ганна, яку я вважала подругою. З якою ділилася своїми думками. Яка підтримувала мене під час вагітності.
— До речі, щодо вагітності. Вона дуже хотіла народити від мене дитину. Але так і не спромоглася. А якби це сталося, можливо, я пішов би від тебе. Але тепер виходить так, що двоє дітей у нас з тобою. І я не можу їх кинути. Тому ми з Ганною припиняємо всі стосунки. Потрібно колись поставити крапку. Я вибираю тебе та наших дітей.
— Ох воно що! Це подарунок не для мене, а для коханки! А ти не подумав про те, як образливо мені буде жити з тобою і розумітиме, що ніяких почуттів уже не залишилося! Думаєш, ти такий благородний і добренький, прямо лицар на білому коні? Та йди ти кудись подалі.
Іван ще ніколи не бачив свою дружину в такому стані. Вона навіть ніколи не підвищувала голосу. Втім, і випадок був зовсім не рядовим. Несподівано дружина влучним рухом викинула коробочку з прикрасою у вікно.
— Якщо браслет не для мене, я його не заслужила, хай його підбере якась інша жінка.
Іван вискочив надвір і почав шукати коробочку на газоні під вікнами. Знайшов. Повернувся за півгодини. Знахідку дружині не віддав. На той час вона вже виплакалася. Постелила собі на дивані у вітальні і щільно зачинила двері.
Наступного дня Світлана оголосила, що подає на розлучення. Тому що більше не має наміру закривати очі на таку поведінку чоловіка. Іван подумав і вирішив, що це найкращий вихід із ситуації. Сам би він навряд чи наважився. Зібрав речі та поїхав до однокімнатної квартири, яку придбав для сина на майбутнє.
Минуло півроку. Іван справно платив аліменти, бачився із дітьми. І навіть підкидав грошей Світлані. Втім, вона його грошей вже не потребувала: вирішила вийти на роботу і займатися тим, що їй дійсно подобається. Тепер вона шеф-кухар у модному італійському ресторані. Гості люблять страви, які вона готує. А Світлана роздумує, чи не відкрити власний ресторан, адже вона впевнена в собі та й інвестори вже знайшлися.