– Рито, нас мама до себе в гості кличе.
– Це що за акт небаченої щедрості? – пирхнула Рита і тут же притихла. Отак завжди: спочатку скаже, а потім думає.
Руслан зніяковіло посміхнувся.
– Ось так.
– Пробач, я не хотіла цього казати.
– Та я розумію все. Але, може, мама хоче все ж таки потоваришувати з тобою?
Рита в цьому сильно сумнівалася, але щоб не ображати коханого чоловіка, лише кивнула.
З майбутньою свекрухою стосунки були не просто напруженими. Вона не приховувала, що Рита їй не подобається. Навіть якось уголос сказала, що вона не підходить Руслану. Чоловік тоді обурився, трохи насварив маму, але осад все одно залишився.
А коли Руслан зробив Риті пропозиції, Марія Вадимівна висловила все, що вона про це думає.
– Яке весілля?! Ви без року тиждень знайомі! І відразу в ЗАГС ведеш! Потрібно добре подумати, перш ніж таке рішення приймати!
А тут раптом у гості кличе…
Але Рита була не з полохливих і чудово знала, що вона зможе дати відсіч. Щоправда, не хотілося б сваритися при Руслана. Рита розуміла, що йому вкрай неприємні ці сварки, він мріє, щоб його мама та майбутня дружина ладнали.
Тільки заради нього вона погодилася піти до Марії Вадимівни на вечерю. А там уже як піде. Можуть піти будь-якої миті.
На диво, майбутня свекруха зустріла їх дуже добродушно.
– Руслане, привіт. І тобі привіт, Риточко! Проходьте!
– Здрастуйте, Маріє Вадимівно, – здивовано простягла Маргарита. – Ми ось тортик принесли.
– Ой які ви молодці. Та заходьте, не соромтеся.
Руслан та Рита пройшли на кухню, де вже був накритий стіл. Рита неусвідомлено порахувала тарілки та зрозуміла, що їх чотири. На одну більше, ніж людей.
– А хто ще буде? – Запитала вона.
– Ой. Це сюрприз.
“Почалося” – подумала Рита. Вона зрозуміла, що мама Руслана щось задумала. Та ось тільки незрозуміло, що саме.
– То хто прийде? – Запитав Руслан.
– Скоро дізнаєшся… – таємниче промовила жінка. – Ну, ви сідайте, гість скоро підійде.
Риті вже тоді хотілося втекти. Але вона зібралася. Хоч би хто там був, вона витримає. А якщо ні, просто попросить Руслана поїхати. На щастя, вона знала, що чоловік на її боці.
Через п’ять хвилин пролунав дзвінок у двері, і Марина Вадимівна, покинувши всі свої справи, помчала зустрічати таємничого гостя.
– Цікаво, що відбувається… – тихо промовила Рита.
– Я й сам не розумію, – відповів чоловік, – мама не попереджала, що ми не одні будемо.
“Ну, звичайно” – подумала Маргарита. – «Мабуть, ми не погодилися б прийти, якби заздалегідь знали про те, що прийде хтось ще».
І вже за хвилину цей «хтось ще» зайшов на кухню. Точніше, зайшла.
– Руслане, сюрприз! – Виглядаючи з-за симпатичної дівчини, промовила Марія Вадимівна. – Дивись, кого я привела!
– Оля! – усміхнувся Руслан.
Рита здивовано глянула на нього. Виходить, він знає цю дівчину.
– Привіт, Руслане, – простягла дівчина, а потім нахабно нахилилася і поцілувала його в щоку. Здавалося, Руслан збентежений, а ось Рита вже відверто почала злитися. Не через поцілунок, а через цю виставу. І час було брати все в свої руки.
– Я Рита, – голосно промовила вона. – Наречена Руслана.
– Ой, вибач. Я Оля, його подруга дитинства.
– Ну, як подруга, – хихикнула Марія Вадимівна, – пам’ятаю, як застукала вас у спальні.
– Мамо! – напружився Руслан.
– Була справа, – засміялася Оля. – Якоїсь миті ми почали зустрічатися. Але потім шляхи розійшлися.
– Ох, як же я шкодувала, – журилася Марія Вадимівна, – ви були такою гарною парою. Ну, ти сідай. Рито, посунься. Нехай Оля сяде поряд із Русланом, їм є про що поговорити.
– Не хвилюйтеся, Маріє Вадимівно, – спокійно відповіла Рита, – Стіл маленький. Тож чутимуть вони одне одного чудово. А я теж послухаю, цікаво, яка юність була у мого коханого.
– Я сподіваюся, ми тебе не образили своїми розповідями, – невинно поплескавши очима, спитала Оля. – Ти все ж таки його наречена…
– Та вони навіть ще заяви до ЗАГСу не подали, – махнула рукою Марія Вадимівна.
– Тому що вона за два місяці подається, – подав голос Руслан, якому це теж не подобалося. – А ми весілля хочемо влітку.
– Ну так … Оля, розкажи, чим займаєшся.
Олі все ж таки довелося сісти подалі від Руслана, бо Рита й не збиралася рухатися.
– Та ось, відучилася на економіста, зараз працюю у великій компанії. Квартиру в іпотеку взяла. Але виплачу раніше, добре, зарплата в мене хороша.
– Ой, яка ти молодець! – сплеснула у долоні мама Руслана. – Рито, ти б повчилася в Олі, а то займаєшся нісенітницею якоюсь …
– Справді, – хмикнула Рита. Вона вже не сердилась, а веселилася. Ця вся ситуація почала її розважати. Як же Марія Вадимівна пнеться, щоб Руслан побачив різницю між чудовою Олею і такою не розумною Маргаритою. А Рита ще гадала, навіщо майбутня свекруха її покликала, можна ж було синочка звести з колишньої без неї. Але, мабуть, хотіла йому наочно показати, що він зв’язався не з тією.
– А чим ти займаєшся? – Запитала Оля.
– Налаштовую рекламу в соцмережах та пошуковиках, – відповіла Рита. – Якщо тобі це щось говорить.
– Ну так…
Марія Вадимівна старалася щосили, щоб придумати, як ще вигідніше подати Олю. Але, певне, вирішила скористатися старим, перевіреним способом – натиснути на ностальгію.
– Ох, пам’ятаю, як ти доглядав Олю, Руслане. Чекав на неї біля під’їзду з квітами, проводжав… Така романтика. З Ритою такого вже не було.
– Звісно, - подала голос Рита. – Коли у нас почалися стосунки, ми вже були дорослими.
– Вік – це нісенітниця. Я впевнена, що, якби Руслан зараз доглядав Олю, він поводився б, як закоханий підліток. Я вважаю, що це і є справжнє кохання. А ось із таких прагматичних відносин, як у вас, рідко виходить щось хороше.
– Мамо! – гаркнув Руслан.
– А що таке? Я ж не говорю, що ваші стосунки приречені. Але, звичайно, краще б перевірити почуття, перш ніж йти до ЗАГСу. З Олею ти був разом півроку, думаю, якби зустрічався з нею довше, то був би вже одружений.
– Але, на жаль, – уплітаючи салат, сказала Рита, – одружений він буде на мені.
– Ну, якщо не розбіжитеся раніше…
Руслан почав вставати, явно бажаючи забратися звідси подалі, але Рита м’яко посадила його назад, а потім усміхнулася. Мовляв, мене не напружує.
Насправді їй було цікаво, як далеко зайде майбутня свекруха. Та й поїсти хотіла, не йти ж голодною.
– Руслан, – защебетала Оля, – я ось тільки переїхала до своєї квартири, ти зможеш допомогти мені з меблями. Усе привезуть, піднімуть, але там треба буде кілька предметів зібрати?
– Ем… Я думаю, краще найняти майстрів.
– Руслане, як не соромно! – промовила Марія Вадимівна. – Знаєш, скільки ці майстри здеруть? Ти своїй подрузі допомогти не можеш?
– Так, звичайно, допоможемо, – подала Рита голос. – Приїдемо, все зберемо, посунемо.
– А ти там навіщо? – Запитала майбутня свекруха. – Тільки заважатимеш.
– Я впевнена, що й для мене буде справа. Як же залишити подругу без допомоги! Оля, коли приїхати треба?
Оля почервоніла. Мабуть, намагалася вигадати, як відмовити Риті.
– Ну, ми зідзвонемося…
– Звісно. Мій номер є? Дзвони мені, просто я стежу за нашим розкладом. Руслан не зможе сказати, зайняті ми чи ні, все одно буде в мене дізнаватися. Так що так простіше.
– Ось вічно ти лізеш! – не стрималась свекруха.
– А що таке? – награно здивувалася Рита. – Я ж допомогти хочу. Руслана ж покликали допомогти, так? А ми з ним дві половинки цілого. Нас тільки якщо разом звати.
– Може, Руслану без тебе зі своєю подругою поспілкуватись хочеться! А ти тут розкомандувалась!
– Руслан? – Запитала Рита. – Якщо ти хочеш поїхати один, скажи тільки.
Чоловікові все це набридло. І він знав, хоч Рита і не каже, у душі їй дуже неприємно.
– Я взагалі не хочу їхати. Вибач, Оля, але я тобі не допоможу. А ти, мамо, змирись, що ми з Ритою скоро одружимося, і не треба намагатися звести мене з кимось.
– Та я нічого такого не робила! Думала, ти будеш радий зустрітися з тією, котру так сильно любив!
– Та не любив я нікого! Єдине кохання в моєму житті зараз сидить поруч зі мною. І я розчарований, мамо. Я думав, ти хочеш потоваришувати з Ритою, а ти…
– Потоваришувати? Та вона тобі зовсім не підходить! Я що повинна дивитися, як ти руйнуєш своє життя?!
Рита погладила чоловіка по руці, намагаючись підбадьорити. Але він все одно підвівся, показуючи своїй дівчині, що вони йдуть.
Марія Вадимівна голосила, казала, що це вплив Рити, і Руслан би з нею так не вчинив. Але Рита вже не стала відповідати, вона бачила, як важко її чоловікові.
Додому їхали мовчки. Рита не лізла до Руслана, а він також нічого не говорив. Лише вдома сказала, що не бажає спілкуватися з матір’ю і навіть на весіллі не хоче її бачити.
– Ти знаєш, що ми з твоєю мамою, як кішка з собакою, але ми й не зобов’язані намагатися бути близькими. Тут як пощастить. А ось тобі вона мама, і вам потрібно намагатися зберегти мир. Не покликати на весілля буде помилкою.
Руслан обійняв Риту, думаючи, яка у нього чудова дівчина. І не міг збагнути, чому мама цього не помічає. Але дуже сподівався, що якось вона зрозуміє, що він справді щасливий. А якщо ні… Що ж, це його життя і тільки йому вирішувати, що робити.