Рита бігла по торговому центру з купою пакетів, обганяла людей на ескалаторі, поспішала і сварила про себе недолугого хлопця Івана, який не мав машини, щоб зустріти її і довезти з усіма сумками до будинку. Довелося замовляти таксі через програму. І як на зло, машину призначили дуже швидко. Довелося закінчити з покупками і на підборах бігти по всьому торговому центру на парковку.
Рита злилася. Мало того, що її не можуть зустріти і довезти, то ще й дорогі туфлі зі шкіри натерли ногу.
– Дівчино, обережніше! – обурилася жінка на ескалаторі, яку Рита ненароком зачепила краєм пакета, коли спускалася.
– Дивитись на всі боки треба, а не ворон рахувати! – огризнулася покупниця, що спізнюється, навіть не обертаючись.
– Грубіянка! — сказала ображена жінка, але Риті було глибоко начхати на її думку.
Дівчина поспішала на парковку. І тільки-но вибігши з дверей торговельного центру, Рита здогадалася подивитися номер призначеної машини. Але дивитися вже не було чого, водій скинув замовлення. А ціна підскочила мало не вдвічі. Рита гнівно скасувала пошук таксі, засунула телефон у кишеню. Озирнулась. Поруч знайшлася вільна лавочка. Дівчина роздратовано кинула на неї всі пакети і сама плюхнулася поруч, заодно знявши з ноги туфлю.
– Боже! Все проти мене сьогодні! — сказала Рита в серцях роздратовано штовхнула рукою пакет із покупками.
Той сумно впав на лавочку. Дівчина відкинулася на спинку лавки і прикрила очі. Останнім часом їй здавалося, що життя все робить на зло.
***
Рита завжди була тією, хто мріяв про більше і не розмінювався на дрібниці. Якщо телефон, то останньої моделі. Якщо манікюр або фарбування волосся, то у найкращому салоні і у топового майстра. Якщо туфлі, то найякісніші. Приблизно тих самих поглядів дівчина дотримувалася і щодо своїх залицяльників. Тільки ось із ними якось не щастило. Замість щедрих, розумних і красивих траплялися «не ліквідні». Старі, товсті, лисі, не розумні, бідні, ліниві. Рита перебирала довго. Але так і не знайшла того, хто б задовольняв її вимогам.
– Дострибаєш, що нікому взагалі потрібна не будеш, – іноді казала мама Риті. — Чоловік вчинками цінний, а не обличчям та гаманцем.
– І що мені на вчинки його милуватися ночами? І взагалі, щоб гарні вчинки робити, гроші потрібні, — парирувала двадцятип’ятирічна Маргарита.
Мати не знайшла, що відповісти. Тільки зітхнула. Рита була надто багатослівна. На все у неї були відповіді наче заготовлені заздалегідь. Можна було подумати, що дівчина закінчила курси дотепника, хоча насправді працювала звичайним адміністратором у ресторані. Загалом із цієї роботи три роки тому все й почалося. Точніше набуло якихось неймовірних масштабів. Там вона надивилася на дамочок у хутрі, яких приводили на вечері забезпечені кавалери. І вирішила: «А чим я гірша? Я теж маю право на таке життя.
Тільки ось у життя були на Риту свої плани. Багаті кавалери якось на неї не дивилися. Незрозуміло що, але видавало в дівчині небагату провінціалку із середньою освітою зі звичайної родини. А Рита мріяла про те, що її наречений матиме авторитет, займатиме хорошу посаду, їздитиме на дорогому автомобілі та носитиме костюми закордонного пошиття.
Але час минав, хлопці довкола змінювалися, а бажаного ідеалу так і не знаходила. У результаті Рита здалася, коли до неї став залицятися Іван. Банківський клерк на чотири роки старший зі стабільним середнім статком. Зовнішність у Івана була звичайна — русяве волосся, сірі очі, зріст 175 см, не спортивна, але й не в’яла фігура. Зате була простора двокімнатна квартира, куплена в іпотеку. А ось машини не було. Іван вважав, що в умовах міста, де є метро, автобуси та трамваї, автомобіль – це непотрібна розкіш.
Хлопець виявився дуже добрим, але наполегливим. Він довго обходив Маргариту, носив їй квіти на роботу, водив на побачення. Через три місяці дівчина під умовляннями матері прогнулась.
– Хороший чоловік, порошинки з тебе здуває, любить, обходжує, чого ти ще думаєш? Краще синиця в руках, ніж журавель у небі, — казала дочці жінка.
Рита, скрипучи серцем, погодилася на ці стосунки. Але насправді жилося їй з Іваном за всіма мірками не так і погано. Чоловік справді виявився дбайливим та уважним по-своєму. Він оплачував бажання коханої, возив її у відпустку за кордон, правда не в п’ятизіркові готелі а в економ-клас. Готував вечері, приносив каву в ліжко, регулярно відпускав із подружками по магазинах. І був серйозно налаштований зробити дівчині пропозицію.
Так минув майже рік. Рита звикла. Але мріяти не припинила. А ось скаржитися подругам про те, що Іван не відповідає її очікуванням, не соромилася. Хоча… та гріх було скаржитися…
***
– Ну чому всі проти? Я ось зовсім не проти такої приємної компанії, — пролунав голос десь поряд над вухом Рити.
Дівчина підскочила, розплющила очі і обернулася. За лавочкою стояв Андрій. Колись давно ще в коледжі він намагався доглядати Риту, але та дуже зухвало відшила хлопця на очах у подруг.
У перші секунди вона навіть не впізнала Андрія. Замість патлатого, непоказного студента на неї дивився симпатичний хлопець-брюнет із модною стрижкою, невеликою бородою, широкими плечима і в шкіряній куртці.
– Привіт, ось це так, – Рита здивовано посміхнулася. — Ти… ти змінився. Давно не бачились.
– Так, давненько, – кивнув Андрій. — А я тебе одразу впізнав. Що сталося? Сидиш тут одна, без туфлі з горою покупок і сумним обличчям.
Рита незручно знизала плечима і розповіла хлопцеві про пригоди, що трапилися з нею. Умовчавши про Івана, зрозуміло.
– Слухай, то давай я тебе підвезу до дому? – Запропонував Андрій, вислухавши розповідь. – Машина поряд якраз стоїть.
Рита простежила за його поглядом і побачила сяючий величезний чорний позашляховик. Вона відразу закивала і картинно потерла ногу. Вже за хвилину Андрій послужливо допоміг їй забратися в автомобіль, підтримуючи під руку. Потім склав усі покупки дівчини на заднє сидіння. Рита назвала адресу. Дорогою молоді люди розмовляли.
– Розкажеш секрет змін, що сталися? — майже муркочучи, спитала дівчина.
– Успіх і підходящі люди поряд, – посміхнувся Андрій, повертаючи на світлофорі. — А взагалі, я готовий розповісти секрет більш докладно, якщо розмова пройде в якомусь кафе. Тут поряд є чудове місце.
Рита швидко склала у голові 2+2. Всю дорогу вона обережно спостерігала за Андрієм. Від того сором’язливого хлопця в коледжі не залишилося й сліду. Перед нею був впевнений, гарний і, очевидно, вельми не бідний чоловік. Який виявляв на її адресу знаки уваги.
– Так, давай, із задоволенням, – охоче відгукнулася Рита. — Я якраз пропустила обід.
Через півгодини вони вже перемістилися за столик у кафе і чекали на замовлення. Андрій розповів, що покинув коледж, відучився на програміста та потрапив до тестової групи з роботи зі штучним інтелектом в Інтернеті. Потім став куратором групи. Потім – керівником проєкту.
Рита слухала його, розкривши рота.
– Зараз у мене своя невелика IT компанія, – закінчив Андрій. — Ми розробляємо та тестуємо нові програми, робимо сайти і навіть навчаємо фахівців.
– Який ти молодець, – похвалила його Рита. — Завжди знала, що маєш потенціал.
Андрій хмикнув.
– А ти як живеш? Заміж, напевно, вже вийшла? — спитав він, ніби між іншим.
Рита квапливо замотала головою, поспішивши завірити хлопця у протилежному. Зараз Іван досі працюючий на тій же посаді видався їй жалюгідним і сірим на тлі успішного Андрія.
Розмова активно тривала і за їжею. Хлопець розповідав про свої великі проєкти, про відпочинок у Європі, про дорогі хобі. Рита слухала і мліла. Саме такий чоловік їй і потрібний.
Коли з їжею було покінчено, Андрій сплатив трапезу і підвівся з-за столу.
– Така чудова зустріч, навіть шкода її закінчувати, – простягнув він, забираючи портмоне та ключі від машини зі столу.
– А в мене сьогоднішній день повністю вільний, – жваво відповіла Рита. — Тож можемо не поспішати з прощанням.
– Це дуже добрі новини, – посміхнувся Андрій. — Може, тоді в кіно?
– Ходімо, – дівчина була згодна йти, куди завгодно, аби не відпускати Андрія.
Того вечора вони ще довго гуляли після кіно, багато говорили, сміялися, жартували. Андрій натякнув, що давно ні з ким не зустрічався.
На всі повідомлення Івана Рита відповідала, що поїхала в гості до подружки. Коли стало холодно, і квітневий вечір огорнув вулиці туманом, Андрій запропонував взяти каву, повернутись у машину та погрітися. Маргарита не заперечувала. Коли вони вже опинилися всередині, чоловік обійняв її, притягнув до себе та поцілував. Дівчина розімліла, розтанула в цих запаморочливих обіймах. І дозволила статися тому, що сталося.
– Це було чарівно, – сказала вона, поправляючи макіяж, поки автомобіль мчав нічними вулицями. – Коли ми зустрінемося знову?
– Еммм.. я тобі подзвоню, – відповів Андрій, підшукуючи місце для паркування.
На прощання вони ще раз поцілувалися, і задоволена Рита пурхнула до під’їзду. У голові у неї був якийсь кисіль із захвату від мрії, що ожила, радості і сорому.
Вже наступного дня Рита заявила Івану, що він їй набрид, що вона ніколи його не любила і взагалі йде до іншого. Чоловік не став допитувати дівчину, лише стиснув зуби, насупився і запитав:
– Якщо ти вже все вирішила, то я все одно нічого не зроблю?
– Нічого! – заявилаа Рита, збираючи речі. — Ти не дотягуєш до того, що хочу.
Ображений Іван перешкоджати відходу дівчини не став. Він зрозумів, що вона була далеко не у подруги. Зрозумів і, що залицявся до невдячної егоїстки. І не збирався принижуватись заради того, щоб її повернути. Хоч і кохав.
Рита повернулася до квартири до мами задоволена та сповнена наполеонівських планів. Мати не порадувало рішення доньки про розрив із нареченим. Але хіба можна було переконати вперту Риту?
Минуло три дні, п’ять, тиждень… А Андрій так і не подзвонив. Тоді, сповнена рішучості Маргарита, сама набрала його номер. Трубка озвалася байдужими гудками.
– Дивно, – протягла Рита, — Може він помилився в одній цифрі?
Дівчина залізла в соціальну мережу і почала нишпорити по сторінках знайомих у пошуках Андрія. За п’ятнадцять хвилин Рита знайшла сторінку чоловіка своєї мрії і дуже здивувалася.
На фотографіях там Андрій був у оточенні незнайомої дівчини та двох дітей приблизно 2-3 роки. Сім’я то гуляла у парку, то відпочивала на пляжі, то була зображена серед спорідненого застілля.
– Але як же…? — Рита розгублено клацала мишкою. — Він же казав, що шукає…
Сумнівів не залишалося. Будь-хто зрозумів би, що це дружина і діти Андрія. Дівчина знову схопила телефон та набрала номер чоловіка. На її щастя, той відповів.
– Алло, Рито? Навіщо ти мені дзвлниш? Я зайнятий! — невдоволено зашипів він у слухавку.
– Я думала, ти сам подзвониш, – тремтячим голосом промовила Маргарита. — Я думала, щось почалося між нами, а ти… А ти раптом одружений!
– Що почалося, Рито? — посміхнувся Андрій. — Ми просто добре провели час удвох. Тільки й усього.
– Я… я розповім твоїй дружині! — Рита розлютилася, зрозумівши, що нею скористалися.
– Та розповідай скільки влізе, – вже відверто сміючись, дозволив Андрій. – Докази де? Нема їх.
– Негідник! — Рита кинула слухавку.
Почуття у неї всередині було неймовірне. Андрій просто розважився. А повертатися до Івана було вже пізно. Він хоч і добрий, але такий бруд на свою адресу точно не пробачить.
Рита кинула телефон на ліжко та заплакала. Мрії про гарне життя впали вмить…