Як же ж Ліза не хотіла йти у нову школу! І батьки чудово знали, що їй важко порозумітися з новими людьми і все одно наполягли.
Все почалося з переїзду. Купили буільшу квартиру, що, загалом, добре. Тому що до цього Ліза жила з мамою й татом у одній кімнаті.
Але чомусь батьки обирали квартиру, враховуючи тільки свою зручність. Тепер мамі п’ять хвилин пішки до роботи, а батькові десять на машині. А ось колишня школа Лізи опинилася на іншому кінці міста. І було вирішено перевести її в іншу.
– Я їздитиму сама! – намагалася відстояти свою думку Ліза.
У дев’ятому класі багато хто добирається до школи громадським транспортом.
– Ні, це дуже далеко. Лізо, ну, подумай, ти по заторах будеш тільки годину на дорогу витрачати! Навіщо це потрібно, коли у дворі нашого будинку є школа?
– Але ж це інша школа! А там мої однокласники, там вчителі, до яких я звикла. Я не хочу починати все наново.
– Це нісенітниця, – відмахувалася мама. – Швидко з усіма подружишся. Зате я буду за тебе спокійна.
Ліза була впевнена, що швидко подружитися не вийде. На жаль, вона така людина, яка дуже погано сходиться з людьми. У неї і в тій школі до третього класу подруг не було.
А це вони ще були маленькі, у такому віці зійтися з кимось простіше. А в новій школі всі вже, напевно, зібралися в купки, і Лізі просто не буде з ким спілкуватися.
Але з мамою сперечатися було марно. Вона взагалі її не розуміла. Вважала, що в неї дуже відкрита і товариська дівчинка, хоча це було не так.
Значить, першого вересня Ліза з важким серцем вирушила до нових однокласників.
У перший день Лізу все ж таки оточили увагою. Не кожен рік у їхній клас приходять новенькі. Але дуже швидко ця увага стихла.
Ліза не була тим, з ким дуже цікаво базікати. Точніше, з тими, кого вона вважала друзями, вона могла б говорити безкінечно. А от із чужими людьми їй було дуже важко…
Відповідала Ліза однозначно на всі питання. Боялася дивитися в очі і дуже несміливо посміхалася на жарти. Ось однокласники й втратили інтерес до неї.
І тільки один їй сподобався – Роман. Роман був дуже хорошим хлопчиком і веселим. А ще з ним майже всі у класі спілкувалися, хотіли дружити.
Ліза тишком-нишком його розглядала, мріючи, що він з нею заговорить. Але ні, здавалося, Роман не звертав на неї жодної уваги. А сама вона, звісно, заговорити з ним і не наважувалася.
І якщо Роман і справді не помічав, що Ліза дивиться на нього крадькома, це помітила Аліса.
Аліса давно була закохана в Романа, щоправда, взаємністю він їй не відповідав. Але вони дружили, гуляли в одній компанії, і Аліса не залишала надії, що колись він подивиться на неї не тільки, як на друга.
А тут новенька, яка явно поклала око на того, хто їй подобається.
Аліса, на відміну від Лізи, не була з боязкого десятка. А ще не любила, коли хтось цікавиться тим, що їй дороге. І Лізу вона одразу не злюбила. Прийшла якась тихоня, очі в підлогу, а сама так і дивиться на її коханого!
І Алісі захотілося «віддячити», захотілося, щоб новенька одразу зрозуміла, де її місце.
– Послухайте, – якось на перерві сказала вона своїм подружкам, – не хочете пожартувати з нашої новенької?
На той час Ліза вже місяць навчалася з ними в класі. Дружбу ні з ким так і не завела, але з деякими людьми все ж таки спілкувалася.
– Навіщо? – запитала Ганна, підфарбовуючи губи блиском. Вона взагалі вважала, що до школи треба ходити тільки для того, щоб покрасуватись перед однокласниками.
– Як, навіщо? Весело ж. Та й що вона, як біла ворона. Вже місяць із нами, а все сама по собі. А так, може жарт її підбадьорить.
– І що ти вигадала? – запитала Уляна, інша подруга.
– Давайте скажемо їй, що вона подобається Роману.
– Навіщо? – Перестаючи фарбувати губи, запитала Ганна. – Вона ж йому не подобається. Та й ти начебто на нього запала.
Аліса почервоніла. Вона сподівалася, що це не так помітно, але подруги бачать усе.
– Я знаю, що вона йому не цікава. Але вона думатиме зовсім інакше. А Роману ми підкинемо записку, мовляв, від таємної шанувальниці. Він піде з нею зустрітись, а там ця Ліза, яка впевнена, що подобається йому. І буде дуже смішно, коли він її відшиє.
Уляна і Ганна перезирнулися. Вони любили пожартувати, але навіть їм здавалося це трохи занадто.
– Ну, це ж якось…
– Та облиште? Просто жарт.
– Ну, не знаю.
Аліса спохмурніла.
– Так, я не зрозуміла, ви зі мною чи ні?!
– Та з тобою, з тобою… – зітхнули подруги.
Після школи вони підійшли до Лізи. Та саме збиралася йти додому.
– Розмова є до тебе, – посміхнулася Аліса. – Виділиш хвилинку?
Ліза кивнула головою. З цією компанією вона ніколи не спілкувалася. Чомусь думала, що вона цим дівчаткам не подобається.
– Я знаю один секрет, – пошепки сказала Аліса. – Але думаю, варто поділитися ним з тобою.
– Що за секрет?
– Ти ж знаєш, що ми з Романом в одній компанії? Я чула, як він казав другові, що ти йому подобаєшся.
– Справді? – відкривши рота, запитала Ліза.
Аліса в цей момент дуже розгнівалася, побачивши, як зраділа цьому новенька. Ледве маска не злетіла з обличчя. Але вона зібралася.
– Звісно, правда. Навіщо мені брехати? Хочеш, я в нього все розпитаю?
Ліза замʼялася. Подивилася на подруг Аліси, що мовчали, а потім невпевнено кивнула.
– Ну і добре. А він тобі подобається?
– Я не знаю, – сказала вона.
«От же ж бреше як!» – подумала Аліса, але вголос цього не сказала.
– Не хвилюйся, ми все з’ясуємо! Якщо що, зведемо вас.
– І все одно, мені це не подобається, – сказала Ганна, коли вони йшли додому. – Не хочеться, щоб вона втрапила в таку ситуацію.
Аліса промовчала, а про себе подумала, що Ліза на це заслужила…
…Ліза ж поверталася додому окриленою. Вперше в житті їй скоріше хотілося повернутися до школи! Хотілося дізнатися, що думає про неї Роман. Алісі вона посоромилася зізнатися, але він їй дуже подобався! А якщо вона йому…
Ліза перед сном мріяла, як вони будуть разом. Як закінчать школу, інститут, а потім одружаться.
Аліса ж розпочала другу частину плану. Вранці у школі вона непомітно підсунула Роману записку у рюкзак. Коли Роман діставав підручники, то якраз помітив її.
«Привіт, ти мені дуже подобаєшся. Якщо хочеш зі мною зустрітися, то давай сьогодні за школою о четвертій годині. Чекатиму».
Хлопець був заінтригований. Він навіть не міг уявити, хто б це написав. Звісно, він подумав про Алісу, знав, що він їй подобається. Але вирішив, що це безглуздо. Адже він уже одного разу їй сказав, що між ними, окрім дружби, нічого не буде.
А Аліса підійшла до Лізи і сказала, що все влаштувала.
– Тільки зараз до Романа не підходь, він не хоче з’ясовувати все перед класом, сама розумієш.
Ліза закивала головою. Вона б і сама не готова була зараз говорити з ним.
– Він призначив тобі побачення: о четвертій за школою. Ти зможеш?
– Звісно, – відповіла Ліза.
Після школи вона помчала додому. Вона мала кілька годин, щоб підготуватися. Дуже хотілося справити на Романа приємне враження.
Звісно, було трохи лячно. Але якщо вона йому подобається, то чого боятися?
Аліса не стала кликати подруг на завершальний акт цієї вистави. Знала, що вони категорично проти. А ось Аліса була готова піти на все заради кохання.
Вона сховалася за будинком і дістала телефон. Треба зняти той момент, коли Роман відшиє цю новеньку. А потім показати всім. Щоб знала своє місце.
Ліза прийшла першою. Аліса навіть запереживала, що Роман не прийде. Але ні, через п’ять хвилин і він прийшов.
Він повільно підійшов до Лізи, а вона посміхнулася йому.
– Зараз почнеться, – прошепотіла Аліса.
– Це ти мені писала? – запитав Роман.
– Що? Я нічого тобі не писала! – здивовано сказала Ліза.
– А чому ти тоді тут? Ти ж на мене чекаєш?
– Ну… Мені Аліса сказала, що я тобі подобаюсь…
Ліза почервоніла. Вона зрозуміла, що тут щось не те. Треба було щось придумати, сказати, що вона не Романа, а подружку чекає. Але нічого на думку не спало, та й не одразу вона зрозуміла, що її, схоже, підставили.
– Ох, Аліса… – зітхнув він. – Ясно все…
Аліса ж чекала, коли Роман скаже, що Ліза йому нецікава, і щоб вона не тішила себе ілюзіями.
– Мабуть, вийшла якась помилка… Я піду, – сказала Ліза.
– Стривай… А ти ж прийшла? Значить, я тобі подобаюсь? – з усмішкою спитав Роман, а Аліса в кущах подумки потирала руки.
Зараз почнеться!
Ліза почервоніла ще більше, хоча, здавалося, вже більше нікуди.
– Я все ж таки піду… – прошепотіла вона.
– Та почекай ти! Раз вже все одно зустрілися, давай кудись сходимо?
У Аліси похололи руки. Він же ж це не по спражньому, га? Не може ж його зацікавити ця дівчина?
– Ну, можна, мабуть…
Вони пішли, а Аліса вимкнула камеру. Ні, не може бути…
Та Роман просто зрозумів, що вона спостерігає за ними, ось і вирішив провчити!
Зараз вийдуть із території школи і розійдуться в різні боки…
…Але наступного ранку Аліса зрозуміла, що щось пішло не за планом. У клас Ліза з Романом зайшли разом, про щось весело говорячи. А потім разом сіли за парту.
На перерві Аліса все ж таки відвела Романа вбік.
– І що це означає? – запитала вона. – Ти спеціально для мене, так? За цей жарт?
– Яке спеціально, Алісо? Я радий, що ти звела нас. Виявилося, що у нас з Лізою є багато спільного, тож дякую тобі!
Аліса все чекала, коли вони розійдуться. Вона все ще плекала надію, що Роман теж вирішив з неї пожартувати.
Але так сталося, що і до кінця навчального року вони все ще були разом. А згодом і до кінця школи, а потім і одружилися…
Звісно, згодом Аліса заспокоїлася, прийняла той факт, що сталося все інакше.
Але цей урок вона запам’ятала надовго – перш ніж влаштувати комусь підступ, треба добре подумати, як це може позначитися на тобі…